17. Філософія Давнього Китаю: даосизм та конфуціанство. Порівняльний аналіз західної та східної філософських традицій.

Формування ф-її Сходу відбув. під час становлення рабовласницького суспільства. Люди постають як речі в руках долі у філ. вченнях. Перехід від міфологічного до філософського світобачення. На зміну жрецям приходять мудреці, які, на відміну від своїх попередників не займаються тлумаченням волі Неба, а намагаються пояснити сутність природи і людини, розкрити їх взаємоз’язок і взаємодію, визначити місце людини у суспільстві, її відношення до влади, закону.Ф-я тісно пов’язана з політикою.

В период «Чжань го» в Китае свободно и творчески существовало шесть основных философских школ:

2. конфуцианство;

3. моизм;

4. школа закона ("фа-цзя"), по-европейски - легизм;

5. даосизм;

6. школа "инь-ян" (натурфилософы);

7. школа имен ("мин-цзя").

При этом в большинстве школ преобладала практическая философия, связанная с проблемами житейской мудрости, нравственности, управления. Это почти целиком относится к конфуцианству, моизму, легизму, мировоззренческие основания политико-этических учений которых были или слабы, или заимствованы из других школ, например из даосизма - наиболее философичной из шести школ древнекитайской философии. Древнекитайская философия была малосистемна. Это объясняется тем, что она была слабо связана даже с той наукой, какая существовала в Китае, а также слабым развитием древнекитайской логики. В Китае не было своего Аристотеля, была слаба и рацианализованность древнекитайской философии. Сам древнекитайский язык без суффиксов и флексий затруднял выработку абстрактного философского языка, а ведь философия - мировоззрение, пользующееся философским языком.

Философы Древнего Китая в VII-VI вв. до н.э. стремились объяснять мир, исходя из него самого, путем рационального исследования действительности, подвергая сомнению утверждения о власти неба, божества над ходом всех процессов. Пытаясь раскрыть материальные первоначала всего сущего, некоторые из древнекитайских философов считали таковым дерево, огонь, металл, воду. Рассматривая все сущее как единство противоположных начал - мужского - янь и женского - цинь, китайские мыслители объясняли бесконечный процесс движения их диалектическим взаимодействием.

Даосизм. - одна из религий Древнего Китая, идейным истоком которой явилось философское учение, приписываемое полулегендарному мудрецу Лао Цзы ("старый учитель"), автору "Книги о дао и дэ". Книга «Дао-де-дзин».Дао (путь) - основной закон бытия, вечное изменение мира, независимое ни от воли богов, ни от усилий людей. Поэтому люди должны подчиняться естественному ходу событий, их удел - "недеяние" (увэй), пассивность. Кто владеет, тот потеряет, кто действует - потерпит неудачу, но истино муд-ро поступает тот, кто не действует. Это не абсолютное бездействие. Это деятельность, но она не измен. гармонии между природой, вещами. Это соблюдение меры вещей. Не затемнять суетным деянием великий покой бытия. Свой идеал Лао Цзы выражал в призыве к слиянию с природой и возврату к прошлому, рисуемому им в идиллических тонах. К концу I тысячелетия до н.э. понятие "дао" и "увэй" получают мистический характер, т.е. начинают рассматривать как путь религиозного спасения, путь достижения абсолютного высшего счастья. рихильники даосизму закликали сприймати дійсність такою, як вона є і не протидіяти їй. Ф-я даосизму – це прямування по шляху, вказному природою. Для цього потрібно не порушувати природності і гармонії світу, активність якого визначається взаємодією всього, що уособлює жіноче «інь» та чоловіче«ян» начало. Джерелом зла є те, що люди відступають від накреслених природою законівю. Людина є частиною природи і її призначення – йти шляхом «де»(опредметненого конкретного прояву «дао» у словах та поведінці). Дао також розглядається, як вічний процес перетворення. У світі все пов’язано діалектично: добро породжує зло, прекрасне-огидне, легке- важке, а буття і небуття – одне одного і т.д. Ніхто не знає меж між ними.

Пять заповедей даосизма полностью повторяют заповеди для мирян в буддизме. В список 10 добродетелей наряду с такими, как выполнение обрядов, соблюдение сыновнего долга, разведение животных и растений, входили также близкие к буддизму требования терпения, любви, борьбы против злых деяний, просвещение глупцов. В новое время даосизм в Китае был почти полностью вытеснен буддизмом, конфуцианством и отчасти христианством.

В истории древнекитайской идеологии важное место занимает этико-политическое учение конфуцианства, основоположником которого был Конфуций (551-479 до н.э.). Зміст конфуціанства викладено у книзі «Лунь-Юй», написаній учнями Конфуція. Фундаментальним поняттям конфуціанства є «жень» – гуманність. «Жень» визначає відносини міжлюдьми, пропагує повагу і любов до старших за віком або соціальним становищем. Згідно з принципом «жень» правителі держав мусять бути мудрими, давати підданим приклад особистої високоморальної поведінки та піклуватися про них. У центрі уваги його вчення перебувають проблеми людини. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей та культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є поняття «жень» – гуманість. В центре философии К. - проблемы воспитания. «Все люди близки друг другу по своей природе, а расходятся между собой в ходе воспитания». Небо - верховное божество. «Жизнь людей зависит от судьбы, а богатство и знатность происходят от неба». Домінуючим фактором виховання на думку Конфуція є приклад і вимога чітко дотримуватися церемоніалу, оскільки церемонія- це зовнішній бік прояву шанування, любові, відданості обов’язку, тобто того, що становить життя. Моральним взірцем – є шляхетний муж, шляхетність якого полягає у вірності, щирості, справедливості. Він ввічливий у поведінці, чемний у спілкуванні із вищими, добрий і справедливий у відношенні до народу і безвідмовно покоряється волі Неба.Міркування шляхетного мужа не повинні виходити за межі, визначені його станом у суспільстві. Пізнання людиною світу (чжи) це засвоєння добродійних чинників та слідування за мудрецями.

Видным последователем Конфуция был Мэн-цзы. Согласно его учению, человеческая жизнь подчинена «небесной воле», которую выражает и исполняет мудрый государь - «сын неба». Человеку от рождения присущи 4 качества: чувство сострадания, чувство стыда, скромность и умение различать истину от лжи. Против конфуцианской школы выступил Мо-цзы. Утверждал, что предопределенной судьбы нет, она зависит от того, как человек будет осуществлять в жизни принципы всеобщей любви, выражающей «небесную волю».

На той час проблеми космогонії, онтології, гносеології, логіки були в стадії започаткування. Характерною рисою вчення Конфуія є антропоцентризм.

Вченння Конфуція продовжим Мен-цзи, який тведив, що люди за своєю природою поділяються на людей розумової та фізичної праці.Перші покликані управляти другими. Моральні якості людини визначаються Небом і за природою є добром їх необхідно лише вдосконалювати. Даосизм і конфуціанство були найпоширенішими у Китаї. З цього приводу є ислів: »Якщо конфуціанство це верхній одяг китайця, то даосизм є його душею».

Порівняльний аналіз західної та східної філософських традицій.

В стислому вигляду Східну та Західну парадигми філософського мислення варто характеризувати як домінанти самоусвідомлення діяльності за законами мінливого у часі життя. Схід і Захід давно виступають у значеннях : культурний світ, тип цивілізації, міфорелігійний комплекс, світогляд, система філософських вчень, нарешті – парадигма, тобто сукупність переконань, цінностей та технічних засобів, прийнятих у науковому обігу і забезпечуючих існування наукових традицій, розвиток виробничих та комунікативних технологій.

1. Суб’єктами та об’єктами в соціокультурному життя Сходу та Заходу можуть виступати – міфологія, релігії, натурфілософські доктрини, духовні течії, правові норми, етичні та естетичні норми, науково-природничі структури, мистецтво, світ буденного стани, суспільства.

2. шлях розвитку творчої думки в житті філософських систем має родовий та соціальний контексти.

3. нерозумність долається міфопоетичним, сакральним, та раціональним мисленням; важлива роль належить логосам: раціональному, ірраціональному, архаїчному.

4. в європейській і східній людині цінуються працелюбність, ощадливість, досвіченість, компетентність. Виробляються інституту власності, права, політичних регуляторів стратегії державного розвитку. В системі філософських уявлень помітний вплив в феноменах періодично спалахую чого інтересу до спадщини минулого.

Антична філософія, як вважають, створювалася на основі математичних, астрономічних, фізичних знань, перенесених зі Сходу та на основі перетвореної давньогрецької міфології. Це обумовило схожість з Східною філософією:

1. споглядальний характер філософських вчень;

0. матеріально - чуттєвий космологізм;

1. пантеїзм в розумінні природи.

До рис античної філософії відносять також синкретичне сприйняття та розуміння світу, ДОЛЯ розглядається як абсолютна необхідність та прообраз вічності.

Відмінності: східна філософія звернена до людини та до її пізнання, шукає можливості перетворення людини, шляхи її духовного удосконалення (конфуціанство, буддизм, даосизм), а антична філософія розвивається як спосіб пізнання навколишнього світу, створюється та розвивається вчення про категорії, виникає логіко-спекулятивна філософія, заснована на абстрактному мисленні тощо. Але не слід забувати, що Східна філософія також розглядала навколишній світ(пошук початку буття в Ведах, гносеологічні питання китайської філософії) , а антична філософія в свою чергу теж займалася питаннями етики (Сократ, стоїки, епікурейці, скептики).