13. Лософія Арістотеля: основні ідеї та критика теорїї їдей Платона. Характеристика праці Аристотеля "Політика"

Аристотель (384-322 гг. до н.э.) - ученик Платона. Он провел в платоновской Академии 20 лет, вплоть до смерти Платона, развил и критически переосмыслил философию своего учителя. Аристотель оставил после себя 150 трудов, которые позже были систематизированы и разделены на 4 основные группы: 1. " Метафизика ". 2. Труды по общей философии, проблемах природы и естествознания: "Физика", " О небе ", " Метеорология ". 3. Политические, эстетические трактаты: "Политика", "Риторика", "Поэтика" 4. Работы по логике и методологии: " Органон ".

. Арістотель зробив звід всіх відомих вчень про буття, фізику, етику, політику, є засновником логіки. В філософії (він її називає теологією) Арістотель розрізняє теоретичну частину (вчення про буття, його причини, основні частини та початки), практичну частину - про людську діяльність, поетичну частину - вчення про творчість.

Арістотель чітко розрізняє філософію та сфери науки, фізику та метафізику. Предметом науки є загальне, що осягається розумом. Умова пізнання - індуктивне узагальнення на основі чуттєвого сприйняття. Остання ціль науки - визначення предмету, а умова - поєднання дедукції з індукцією. Вважає, що немає такого поняття, яке могло би бути предикатом всіх інших понять, тобто різні поняття не можуть бути об об'єднані в одному, тому об єднав поняття в вищі роди понять - категорії(сутність, якість, кількість, відношення, місце, час, причина, стан, дійсність)

Центральна проблема фізики - це рух - вплив одного предмету на інший. Рух здійснюється в обмеженому просторі і передбачає спрямованість тіл до свого місця. Аристотель визнає 4 причини:

1. Матерію (або пасивну можливість становлення);

2. Форму (суть буття сутність, дійсність того, що в матерії закладено як можливість). Предмет таким чином є сукупність речі та форми.;

3. Початок руху (те що дає поштовх, залишаючись нерухомим)

4. . Ціль

Основой всякого бытия Аристотель считает первоматерию. Она образует потенциальную предпосылку существования. И хотя она основа бытия, ее нельзя отождествлять с бытием. Далее следуют земля, воздух и огонь, которые представляют собой промежуточную ступень между первоматерией и миром, который мы чувственно воспринимаем. Все реальные вещи являются соединением материи и образов или форм, следовательно: действительное бытие есть единство материи и формы. По Аристотелю - движение - это переход от возможного к действительности, т.е. движение универсально. Основа всякого явления - некая причина

Критика П. теориии “идей”, Логика. Учение А. - объективный идеализм. Оно сложилось в рез. критики учен.П. об идеях. Эта теор.(об идеях) несостоят. по ряду причин:

1. Идеи П суть простые копии, или двойники, чувственных вещей и не отличаются от них по своему содержанию.

2.Так как П. отделил мир идей от мира вещей, то идеи ничего не могут дать существованию вещей. И хотя П. утверждает, будто вещи причастны к идеям, эта их причастность просто метафора. Учение П не может объяснить отнош идей к вещам еще и потому, что П. отрицает способность идей быть непоср. сущностями вещей.

3.Утверждая , будто идеи относятся к др. идеям, как общее к частному П. впадает в противоречие. При таком понимании каждая идея есть одновременно и сущность, так как будучи общей, она присутствует в менее общей, и несущность, т.к. сама она в свою очередь причастна к стоящей над нею более общей идее, кот. и будет ее сущностью.

4.П. учение о сущ. идей независимых по отнош к вещам чувств мира приводит к нелепому выводу: так как между идеями и вещами есть сходство и так как по П., для всего сходного должна сущ едея, то кроме идеи , наприм. чел. и кроме соотв ей вещей, должна сущ идея того сходного , что сущ между ними. Далее для этой новой идеи чел и для нах под нею первой идеи и ее вещей должна сущ еще одна - третья - идея...

5.Обособив идеи в мир вечных сущностей, отличный от изменчивого чувств. мира, П. лишил себя возм. объяснить факты рождения, гибели и движения.

В етиці - В основі моральної діяльності лежить об'єктивна доцільність, ціль, до якої прямують люди - вище благо, життя, що прямує до нього має бути діяльним, добрі якості, що не визначені в дії, не дають задоволення. Досягнути цілі можна маючи доброчесність, яка є вмінням вірно орієнтуватися - обирати середину. Доброчесності є етичні (характер) та інтелектуальні, їх можна вони виховати. Досягнути моральної досконалості важко, оскільки, якщо дії - у владі людини, то властивості душі отримуються поступово і людина сама не помічає, як утворюється її характер. Вища форма діяльності - споглядальна(оскільки вона має значимість та цінність заради себе самої), моральний ідеал - споглядання істини, передумова філософської діяльності - відпочинок, вищий зразок філософа - це Бог, мислення, що мислить самого себе, вищий теоретик, розум.

Значення для європейської філософії: аналіз розвитку античної філософії; розвиток логіко-спекулятивного, абстрактного мислення, спроби аналізу методології наукового дослідження; категоріальний аналіз існуючого, тобто закладення основ діалектики; філософія Арістотеля стала основою розвитку середньовічної філософії (етика, політика); аналіз економічних факторів, що впливають на розвиток суспільства (Політика, Етика); створення геоцентричної системи;

Праця "Політика" задача - теоретична побудова ідеальної держави. Визначає поняття держави, людина - істота політична. Раб та вільна людина. Ціль держави - жити щасливо, загальна корисність. Роль економіки (власність та розподіл праці) в створення держави, обгрунтовує необхідність рабства. Питання влада та її вплив на людину. Аналізує та критикує теоретичні джерела присвячені проблемі державотворення, та класифікує існуючі типи устроїв. Найкращим з них є аристократія. Розподіл влади (судова, виконавча, законодавча), якості правителя. Практичні рекомендації побудови держави.