1. ФІЛОСОФІЯ: ПЕРЕДУМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ФІЛОСОФСЬКОГО ЗНАННЯ. Аналіз проблеми в контексті однієї з праць Агацці Е. Людина як предмет філософії або Мамардашвілі М. К. Філософія – це свідомість в голос.

Філософія (від грец. – любов до мудрості) – форма сусільної свідомості, яка виробляє загальний цілісний погляд на світ, місце та відношення людини до світу. Эта та область дух. деятельности чел., в основании кот. лежит рефлексия над самой деятельностью и, следовательно, над ее смыслом, целью и формами и в конечном счете над выяснением сущности самого чел. как субъекта культуры, то есть сущностных отношений чел. к миру.

Возникновение Ф. относится к глубокой древности. Зачатки Ф. знаний отчетливо обнаруживаются в VI-V вв. до н.э. в Китае, Индии и наиболее развитых странах Средиземноморского бассейна.

У философии свой особый подход к предмету, отличающий ее как от житейски-практического, так и от естественнонаучного подхода к миру. Философ с глубокой древ­ности задается проблемой: что такое бытие? Что значит — быть? Размыш­лять над тем, что в повседневном обиходе кажется само собой понятным,— значит усомниться в правомерности и достаточности повседневного подхода к вещам. А это, в свою очередь, означает сомнение в общепринятом, в традиционном типе знания и пове­дения. Когда и почему такое сомнение становится возможным? Види­мо, тогда, когда в общественной жизни и в общественном сознании возникают серьезные противоречия и конфликты, которые не под­даются разрешению с помощью традиционных убеждений и веро­ваний, связанных с мифологией. Тут и появляется потребность различения того, что общепринято (мнение), и того, что истинно на самом деле (знание). Это различение рождается вместе с фило­софией, и не удивительно, что философия с самого начала высту­пает как критика обычая, обыденного сознания, традиционных ценностей и норм нравственности. Первые греческие философы выступили как критики традиционной мифологии, прежде всего Гомера, обвиняя ее в логической непоследовательности и безнрав­ственности. Философия, таким образом, с самого начала глубоко укоренена в жизненном мире человека: и какими бы отвлеченными ни представлялись рассуждения философов, они не случайно всегда завершаются учением о том, как следует человеку жить, в чем смысл и оправдание его деятельности. Не случайно — потому что с этих жизненно-непреложных вопросов, в сущности, и начинается философское размышление.

Предпосылки философии: мифология и религия. Ф. Виникла при переході до рабовласницького суспільства внаслідок відокремлення розумової праці від фізичної. Генезис философского учения: первой была натурфилософия; исторические формы материализма: наивный, механистический, метафизический, исторический, диалектический, антропологический; исторические формы идеализма: субъективный, объективный.Фил. - это такая обл. дух. деятельности, кот. основывается на особом,фил. типе мышления, лежащем в основе ф. познания, и на самостоятельности предмета ф. Ф. не обладает таким же предметом как например естеств. науки, в том смысле, что предмет ф. не локализован в пределах той или иной конкретной обл. знания как например биол., геология... Однако предмет у ф. есть, и принцип. невозможность указанной его локализации составл. его специф. особенность.

Ф. возникла с перенесением основного внимания а чел. в его отношении к миру, т.е. на чел., познающего, преобраз. и творящего мир. С течением истории конкретное наполнение этой общей специфики ф. предмета неоднократно обновлялось, наполнялось новыми смысловыми нюансами, но всегда в основе ф. знания лежала установка на выяснение связи между чел. и миром, т.е. на выяснение внутренних целей, причин и способов познания и преобразования мира человеком.

Социально-экономические изменения, происходившие в VII— VI арках дон. э., вели к разрушению сложившихся форм связи между людьми и требовали от индивида выработки новой жизнен­ной позиции. Философия и была одним из ответов на это требова­ние. Она предлагала человеку новый тип самоопределения: не через привычку и традицию, а через собственный разум. Философ гово­рил своему ученику: не принимай все на веру, думай сам. На место обычаев приходило образование, место отца в воспитании занимал учитель, а тем самым и власть отца в семье 'ставилась под вопрос. Функции отца и учителя, таким образом, расщепи­лись, и на протяжении нескольких веков (с VII по IV век до н. э.) наблюдается жестокая схватка между родом и духом, началами, которые прежде выступали как нечто единое.

Философия, таким образом, возникает в момент кризиса тра­диционного уклада жизни и традиционных ценностей. С одной стороны, она выступает как критика традиции, углубляющая сомнение в значимости устоявшихся веками форм жизни и верований, а с другой - пытается найти фундамент, на котором можно было бы возвести новое здание, новый тип культуры. Теоретические и мировоззренческие проблемы в философии поэтому всегда тесно связаны.

Важным фактором содействовавшим появлению Ф. и зарождению нового мировоззрения было возникновение древнегреческой рабовладельческой демократии. Чтобы добится власти необходимо было опровергнуть противника, т.е. доказать правоту, так возникла особая форма обмена информацией - док-во. В итоге систематическое мышление + математика наехали на мифологию, и возникновение нового М. стало ист. необходимостью.

Итак, разложение мифологического М. стимулировало поиск новых форм объяснения мира => развивается логика (Аристотель). Переход к феодальному обществу привел к упадку самостоятельного значения античной Ф. Господствующей формой религии стало христианство. Ф. почти на 1 тыс. лет становится служанкой богословия, но полного застоя в средневековье не было. Освобождаясь от пут феодальних отношений человек -> к самоутверждению, к более верному пониманию своего места в мире. С этим стремлением связана эпоха Возрождения. С развитием науки возникают гносеоцентрические программы (gnosis - знание). Одна - рационализм (ratio - разум) - выдвигает на первый план логическое основание науки, другая - эмпиризм (emperia - опыт) - знания возникают из опыта и наблюдений, внутри каждого борятся материалисты и идеалисты.

Предметом філософії є виявлення найбільш загальних закономірностей розвитку світу, виражених в принципах, філософських законах та категоріях. Предметом філософії є не тільки вичення наявного і минулого, але і можливо і майбутнього. Тому й називається наукою мудрості (слово філософія – з грецьк. мови любов до мудрості). Крім того предмет філософії характеризується своїм гуманістичним характером, бо в центрі його змісту перебуває людина. Філософія – форма суспільної свідомості яка виробляє загально цілісний погляд на світ і місце людини в ньому, досліджує відношення мислення до буття, практичне, пізнавальне, цінністне, етичне та естетичне відношення людини до світу. Основне питання філософії має різне вирішення: матеріалістичне, ідеалістичне, моніоничне, дуалістичне, пляралістичне.

Агацці е. Людина як предмет філософії.

У цій праці він розглянув окремі моменти критики ролі філософії у суспільстві. Перший спосіб критики, на його думку, в тому, що філософія видалена з царства людини саме тоді, коли прийшла наука (“Коли кажуть, що сучасна філософія відкрила суб’єкт, цю заяву можна вважати наслідком того, що філософія віддала науці вивчення природи, а собі залишила вивчення людини”). Другий спосіб критики втрати філософією свого місця у суспільстві полягає у тому, що з’являються зміни у вимірах та аспектах людини, у її проблемах, які навряд чи зможуть бути вирішені всередині науки про людину.

Але, в той же час, він пояснює роль і значення філософії для людини.

1. кожна людська дія повинна супроводжуватися уявленням про те, якою їй слід бути. Причому вона включає багато різних аспектів (біологічних, фізичних), які можна правильно дослідити в межах відповідної йому наукової дисципліни, залишаючи позаду інші сторони.

2. людська діяльність підлягає оціночному судженню, так як вона завжди наперед орієнтована на цінність. А наука про людину повинна утримуватися від виразу оцінок цінностей - соціологи, історики, психологи повинні намагатися виявити, які цінності дане суспільство або окремий індивід обирали, щоб керуватися чи як джерело правил та норм поведінки. В той же час вони не повинні критикувати або захищати, звинувачувати інших людей за ту чи іншу поведінку. Іншими словами проблема обоснованості цінностей не є завданням науки навіть у дослідженнях людини. 3. завдання філософії – висвітлити особливий простір, в якому поставлена ціль - здійснення того, як повинно бути, і відповідно, цінність у повному розумінні цього слова.

3. наука може продемонструвати нам велику різноплановість можливостей, але не може допомогти нам вирішити найбільш складне питання: які можливості треба намагатися реалізувати кожній особі? Ця проблема та інші подібні можуть бути підкорені раціональному дослідженню всупереч тому, що вони знаходяться поза сферою наукового дослідження. Виникає питання: які пізнавальні методи повинна освоїти філософія, ставлячи перед собою завдання енергійного аналізу людських проблем та вимірів? У науках є свої методи - пізнання шляхом отримання знання та пізнання шляхом аргументування. Філософія пропонує ввести ще один метод – метод рефлексії, який застосовують до глобальних та складних фактів і ситуацій. Наприклад, свободу, відповідальність, наміри неможливо спостерігати або виводити їх на основі логічних умовиводів, їх можна побачити лише в процесі особистого досвіду або отримати їх при рефлексії, тобто спробувати осмислити отримані дослідні дані та умови, в яких вони склалися.

4. в наш час безперечно найважливіша задача філософії – довести існування людини.

2.Специфіка філософських питань та структура філософського знання

Основная проблема философии- проблема человека. «Познай самого себя!» (Сократ). Большая многоплановая проблема « мир-человек», по сути, выступает как универсальная и может рассматриваться как всеобщая формула, абстрактное выражение практически любой ф. проблемы. Вот почему она может быть в опр. смысле названа осн. вопросом ф.

Основные темы философии: мир в целом (космологический подход) и человек в этом мире (антропологический подход). Предмета философии как такового нет, есть определенный подход к различным проблемам.

Ф. Покликана дати відповідь на питання про мету і зміст життя, про щастя і шляхи його досягнення, створити теоретичну основу для вироблення системи життєвих цінностей та ідеалів. До найважливіших проблем, досліджуваних філософією можна віднести такі: 1) що таке світ? Якою є його будова? Чи був початок, чи буде кінець світу? Чи існує у світі закономірність? 2)Що таке людина? Чи може людина пізнати світ? Якою є суть істини, добра, краси, свободи, справедливості, щастя? Хто ми? До чого покликані? Звідки і куди прямуємо? Всі ці та інші проблеми розв’язувалися мислителями в залежності від їх відповіді на основне питання філософії – що є первинним дух, чи матерія, і чи є пізнаваним світ. Відповідь на основне питання ділить філософів на матеріалістів та ідеалістів, на тих, хто визнає пізнаваність світу та тих хто заперечує її (агностики).

Крім того існують такі питання: Является ли сладость объективн свойством сахара или это льшь субъективное ощущение чел.? Принадлежит ли красота предм. природы, людям... или она продиктована чувством прекрасного, челов. способностью воспринимать красоту? Вопрос о чел. свободе. Связан ли прогресс общества лишь с объективными показателями темпов эконом развития или же включает и субъективные, челов. аспекты? Все эти вопросы затрагивают одну общую проблему: соотношение бытия и сознания, объективного и субъективного, мира и человека. Бертран Рассел: «разделен ли мир на дух и материю, а если ад, то что такое дух и что такое материя? Подчинен ли дух материи, или он обладает независимыми способностями? Имеет ли вселенная какое либо единство или цель? Развивается ли вселенная по направлению к какой либо цели? Действительно ли сущ. законы прир., или мы просто верим в их благодаря лишь присущей нам склонности к порядку? Нужно ли добру быть вечным, чтобы заслуживать выс. оценки, или же к добру нужно стремиться, даже если вселенная неотвратимо движется к гибели? Исследовать эти вопросы, если не отвечать на них, - дело философии.»

До кола філософських проблем відносять наступні:

1. проблеми мислення як вищої форми активного відображення, об’єктивної реальності.

2. проблема творчого розвитку нових ідей в прогнозуванні подій та дій

3. проблема розширення пізнавальних можливостей людини, які дозволяють проникнути в закономірності природи, суспільства і самого мислення.

4. проблема ставлення раціонального суб’єкта до світу як дійсності.

5. проблема вивчення якісно специфічних способів буття – глобальних структур (економічних регіонів, партій).

6. проблема раціонально мислячих спільнот, скерованих на досягення високого соціального статусу (лідерські нації).

7. проблема особистісної визначеності та природної схильності людни дор того чи іншого типу праці, поведінки тощо. 8 проблеми виховання та використання раціонального досвіду поколінь.

Роль філософії у суспільстві визначається функціями, які вона виконує: світоглядна, методологічна, евристична, гносеологічна. Світоглядна функція полягає у тому, що Ф. Приймає участь у формуванні світогляду людини, надаючи йому теоретичного характеру. Ф. По суті – це теоретично сормований світогляд. Методологічна ф-ція Ф. Полягає у застосуванні основних філософських принципів, законів і категорій у процесі пізнання та практичної діяльносіт людини. Ці принципи та категорії є наслідком узагальнення філософією практики, досягнень інших наук, розвитку техніки тощо, тому вони можуть відігравати роль засобів і знарядь при дослідженні будь-якої сфери діяльності. Евристична ф-ція полягає у тому, що ф-я здатна давати знання, які випереджають стан розвитку конкретних спеціальних наук. Нариклад, сучасна атомістика своїми коренями сягає у філософію давніх мислителів. Вперше думка про атомну будову світу була висловлена давньогрецькими філософами школи «Чарвака» (локаята). Подібне мало місце і в процесі відкриття законів збереження і перетворення речовини та енергії. Обидві вони були висловлені як здогадка філософі-матеріалістів про незнищуваність і нестоврюваність руху і матерії.

Специфіка філософських проблем:

1. філософія – форма знання, орієнтована на самосвідомість, ставить питання: Що таке світ? Що таке Я? (М.Хайдеггер) Що таке бог? Що таке безсмертя? Що я можу знати? Що я повинен робити? (І.Кант);

2. для філософії характерна діалогова природа, діалог багатьох я, розділених часом, діалог особистостей;

3. у філософському знанні присутній особистісний індивідуальний відтінок, колективний досвід тільки в особистісному виконанні, це духовно-практична форма освоєння дійсності;

4. філософія ставить питання про всезагальне, понятійне мислення;

5. філософія не дає однозначних відповідей, наприклад, що є істина, а що брехня;

6. всі філософські питання виходять за межі досвіду: Що таке смисл життя? Що таке Я? Основний спосіб доведення філософії це досвід людства, історія;

7. теорія філософії це є її історія;

8. орієнтації Ф на смисли, а не на значення. Філософія орієнтована на життя як смислобудівництво.

Структура фил. Знания: ) Ядро фил - диалектика, наука о наиболее общих законах развития природы, общества и мышления. 2) Гносеология (теория познания) - наука о том, как ч-к познает мир и самого себя. 3) Онтология - учение о бытии. 4) Общая социология - о закономерностях и движущих силах развития обва. От общей соц. Отделились такие науки : этика, политология, религиоведение и др., которые сущ. Сегодня как самостоятельные науки. 5) Историко-филосовский раздел - изучение истории фил учений. 1-5 Ф в полном смысле слова, 1-3 фил. в узком смысле слова.

Онтология авнозначно метафизике изучает высшие, недоступные органам чувств, лишь предполагаемые начала всего существующего, обязятельное для всех наук. Она выступает в тесной связи с естественнонаучным и гуманитарным знанием. Онтология выступает как систеа умозрительных всеобщих определений бытия. Проблему бытия тесным образом связывают с научным и жизненным (экзистенциальным) опытом, с границами и возможностями познания действительности.Онтология – проблемы бытия, его сущности, форм бытия, фундаментальных принципов и категорий бытия. Большое внимание проблемам материи, движения, пространства, времени, категориям и з-нам диалектики.

Гносеология- важная часть философской теории, учение о способности человека познать действительность, об источниках, формах и методах познания, об истине и путях ее достижения. Термин ввел Кант. Материалистическая гносеол. исходит из признания объективности внешнего мира и возможности его познания. Идеалистическая гносеол. либо утверждает, что познание является отражением мистической идеи, либо считает, что мир создается в процессе восприятия, т.к. предметы суть «комплексы ощущений», либо в принципе отрицает возможность познания мира.Гносеология (теория познания) – природа познания, закономерности познават. деят. человека, его позн. возможности и способности, условия, способы и формы познания, отн. знания к действительности, з-ны его функционир., условия и критерии истинности и достоверности.

Аксеология- раздел философии, посвященный учению о ценностях. Преобразую окружающий мир, люди создают матер. и духовн. ценнсти. Среди них производственно-бытовая техника, здоровье, семья, нравственные нормы, художественные произведения. В контакте с ними проходит жизнь индивида и для него не безразлично, какой круг ценностей будет ориентиром и мотивом в его жизни. Особое значение в качестве ценностей имели истина, добро и красота. Религиозно-христ. мысль в качестве незыблемой основы ценностей предложила Бога, а главной ценностью - спасение души. Критика религиозных догматов способствовала возрождению науки и искусства и завершиласть разработкой новой системы ценностей, в которой должное место заняли труд, здоровье, просвещение, познание и техника, гос-во и социальная справедливость.Аксиология – учение про ценности, к-рые опред. выбор людьми напр. их деят., хар-р их поступков

Социальная Ф. (Ф. истории) – изуч. общес-тво, рассм. как единство многообра-зия соц. явлений. Проблемы происх. и разви-тия об-щества, обществ. стр-ры, взаимоотно общества и природы, полож. человека в об-ществе.

Проблемы природы ценностей, способы их бытия и функционирования.

Праксеология – изуч. проблемы человеческой деятельности.

Ф. науки - проблемы именно научного познания, проблемы развития науки.