1.Національна свідомість – це…

Національна свідомість – усвідомлення людьми своєї причетності до етносу; ідеологічний рівень етнічної свідомості, що на перший план висуває боротьбу за свої національні права , історичні традиції, державу, мову, культуру, засуджує зрадництво, вмотивовує політичні і воєнні дії національними інтересами та потребами.

2.Роль християнства у розвитку Київської Русі

Розклад первіснообщинного ладу і виникнення класової держави підготували умови для заміни язичницької релігії християнством. Уже всередині IX ст., через тісні зв´язки Русі з Візантією, християнство в його греко-православній формі поширилося серед панівних верств населення Русі. У X ст. християнами були деякі прибічники князя Ігоря та його дружина велика княгиня Ольга. Однак державною релігією воно стало лише у зв´язку з прийняттям християнства і масовим хрещенням слов´ян у 988-989 рр. князем Володимиром Святославовичем. З цього часу християнство активно поширювалося державою і церквою.

Уведення християнства як єдиної державної ідеології сприяло консолідації руських земель і зміцнення давньоруської держави. Була створена централізована організація священнослужителів. Спорідненість релігії давньої Русі з релігіями давніх країн Європи зробило її частиною світового християнського суспільства, зблизило Русь з Візантією. Руська церква стала частиною.

Константинопольської патріархії, і Візантія тривалий час прагнула поставити Русь у залежність від себе.

Прийняття християнства призвело також до змін у культурі давньоруського суспільства. З´явилися церкви та собори, які ставали головними осередками громадського і культурного життя. При церквах та монастирях засновувалися і діяли школи, переписувалися і зберігалися книги, творилися літописи. Введення християнства на Русі мало суттєве значення для розвитку тогочасної філософської думки. Завдяки цьому Київська Русь отримала можливість прилучитися до досягнень світової культури. Інтенсивні контакти з Візантією і Болгарією дали можливість використовувати здобутки античної і візантійської філософії.

Окрім античного, Візантія мала великий художній досвід християнського мистецтва, якому церква завжди надавала винятково великого значення. В часи розвитку середньовізантійського мистецтва, що розпочався після "іконоборських війн" (VIII - IX ст.), були розроблені канони богослужіння, іконопису, будівництва та оздоблення церков. За цими канонами встановлювалися правила зображення святих, композицій на біблійні та євангельські теми, типи церковних споруд, з яких домінуючим став так званий хрестовокупольний тип, що найбільше відповідав характеру православного богослужіння та найдоцільнішій системі будівництва

3.«Руська трійця». Культурні аспекти діяльності Кирило-Мефодіївського братства

«Руська трійця» (1833—1837 рр.) — галицьке літературне угрупування, очолюване Маркіяном Шашкевичем, Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем, що з кінця 1820-х років розпочало на західних українських землях національно-культурне відродження.

Породжене в добу романтизму, воно мало виразний слов'янофільський і будительсько-демократичний характер. Учасники його вживали прибрані слов'янські імена (Шашкевич — Руслан, Вагилевич — Далібор, Головацький — Ярослав, його брат Іван — Богдан, Ількевич — Мирослав і т. д.). Його девізом були слова, що їх Шашкевич вписав до спільного альбому: «Світи, зоре, на все поле, поки місяць зійде».

Члени «Руської трійці» «ходили в народ», записували народні пісні, оповіді, приказки та вислови. Цікаву подорож Галичиною та Буковиною здійснив Я. Головацький. Закарпаттям подорожував І. Вагилевич, який проводив агітаційну роботу серед селян, закликаючи їх боротися за свої права. За це його заарештували і заборонили з'являтися на Закарпатті.

Навколо «Руської трійці» об'єднувалася молодь, що прагнула працювати для добра свого народу. Деякі її члени (М. Ількевич, М. Кульчицький та ін.) були зв'язані з польським революційним підпіллям. Збираючи усну народну творчість, вивчаючи історію рідного народу, перекладаючи твори слов'янських будителів та пишучи власні літературні й наукові твори, учасники угрупування твердили, що русини Галичини, Буковини й Закарпаття є частиною українського народу, який має свою історію, мову та культуру.

Діяльність «Руської трійці», викликана як соціально-національним поневоленням українців в Австрійській Імперії, так і пробудженням інших слов'янських народів, переступила межі вузького культурництва. Особливу пошану членів літературного угрупування мала «Енеїда» І. Котляревського, фольклорні збірки М. Максимовича й І. Срезневського, граматика О. Павловського, а також твори харківських романтиків.

Захоплені народною творчістю та героїчним минулим українців і перебуваючи під впливом творів передових слов'янських діячів, «трійчани» укладають першу рукописну збірку поезії «Син Русі»(1833).

У 1834 р. «Руська трійця» робить спробу видати фольклорно-літературну збірку «Зоря», в якій збиралися надрукувати народні пісні, твори членів гурту, матеріали, що засуджували іноземне гноблення і прославляли героїчну боротьбу українців за своє визволення. Проте цензура заборонила її публікацію, а упорядників збірки поліція взяла під пильний нагляд.

Істотною заслугою «Руської трійці» було видання альманаху «Русалка Дністровая» (Будин (зараз Будапешт, 1837 р.), що, замість язичія, впровадила в Галичині живу народну мову, розпочавши там нову українську літературу. Вступне слово М. Шашкевича до альманаху було своєрідним маніфестом культурного відродження західноукраїнських земель Ідея слов'янської взаємності, що нею пройнята «Русалка Дністровая», споріднює її з Колларовою поемою «Slavy dcera» (1824), яка в значній мірі інспірувала діяльність «Руської трійці». Вплив на постання «Руської трійці» мав і чеський славіст Ян Ковбек.

«Русалку Дністровую» австрійський уряд заборонив. Лише 200 із 1000 примірників упорядники встигли продати, подарувати друзям і зберегти для себе, решту було конфісковано.

Гурток «Руська трійця» припинив свою діяльність 1843 р. після смерті М. Шашкевича.

"Слов'янське товариство Св. Кирила і Мефодія " заснувалося у грудні 1845 р. До його складу входила низка відомих в Україні діячів науки, культури та освіти. Серед них були М.Костомаров, П.Куліш, Т.Шевченко, В.Білозерський, М.Гулак, О.Навроцький та ін. Товариство виробило свій " Статут ", "Головні правила товариства ", звернення "До Братів українців!" та "До Братів Великоросів і Поляків/ "

Ратуючи за скасування кріпацтва, самодержавства, визнання національних прав українців, освіти широких верств народу, члени Товариства опікувалися створенням і виданням книг для простого народу. Програмні вимоги кирило-мефодіївців були викладені у "Книзі буття українського народу", відомій під назвою "Закон Божий", який складався із 63 статей, об'єднаних у морально-філософську концепцію долі України. У планах на майбутнє були: збір коштів для друкування українських книг, написання історії України у новому світлі бачення, здобуття від уряду дозволу на відкриття шкіл у державних і поміщицьких селах.

Особливий внесок у діяльність Товариства вніс Микола Іванович Костомаров (1817-1885) - уродженець Воронізької губернії, син російського поміщика і українки-кріпачки. Його перу належить етнопедагогічна праця "Закон Божий (книга буття українського народу)", написана під впливом тісної дружби з талановитим польським поетом А.Міцкевичем, який був автором аналогічної праці для свого народу. Кращі роки свого життя цей письменник присвятив збиранню, вивченню та дослідженню української народної творчості - найбільшого духовного багатства українського народу.

Провідні ідеї товариства М.І.Костомаров пропагував у лекціях, прочитаних у Київському університеті.

Пантелеймон Куліш (1819-1897), відомий український письменник та просвітитель, працюючи вчителем у дворянській школі на Подолі, ще до початку створення Товариства пройнявся ідеєю "видвигнути рідну націю з духовного занепаду", дружив із Т.Шевченком, В.Білозерським та іншими прогресивними українськими інтелігентами того часу. Виїхавши у Петербург у кінці 1845 року, де працював учителем російської мови для студентів-іноземців при університеті, не поривав тісних зв'язків із Кирило-Мефодіївським товариством. Видав українську "Граматику", в якій як дидактичні тексти виступають оповідання про історичне минуле українського народу, уривки з пам'яток культури та фольклору, розповіді про видатних осіб української історії. Окрім цього, видав 40 невеличких дешевих книг під загальною назвою " Сільська бібліотека ". Удосконалив та спростив український правопис, запропонувавши для основи єдиної норми використати полтавсько-чигиринський діалект. Цей правопис відомий під назвою "кулішівка".

У березні 1847 р. царське самодержавство розгромило Товариство, покаравши його членів, для яких, з одного боку, була властива палка любов до українського народу, а з іншого - відсутність національної замкнутості та ненависті до сусідніх народів.