1.Субкультура – це…

Субкультура – спільнота людей, чиї переконання, погляди на життя і поведінку відмінні від загальноприйнятих, або просто приховані від широкої публіки, що відрізняє їх від ширшого поняття культури, відгалуженням вони є

Субкультýри — сукупність культурних зразків, тісно пов'язаних з домінантною культурою і у той же час відмінних від неї. У антропології — група людей у межах більшого суспільства з відмінними стандартами та моделями поведінки.

Пристосовуючись до мінливих реалій життя, культура безперервно розвивається. Культуру розглядають як модель для дійсності і саму дійсність. Зміни у культурі виникають через взаємодії між окремими особами. Окремі особи — це творіння і водночас творці культури. У результаті переговорів суспільство досягає консенсусу щодо сенсів. Проте беруть участь у цих переговорах і впливають на зміни не конкретні особи, а підгрупи та субкультури. Субкультури — головні складові соціальної взаємодії, на рівні яких і виникає оновлення культури. Ці ідеї асимілюються суспільством в міру того, як вони отримують ширше визнання. Субкультури містять системи внутрішніх правил (групові правила і стандарти), які дозволяють їхнім членам ідентифікуватись один з одним. Субкультури можна розглядати як властиві поколінням загальні форми ідентифікації, які перетинаються з іншими маркерами колективної ідентичності, як-от раса, стать, клас, сексуальна орієнтація. Культурний консенсус з'являється тоді, коли члени субкультурної групи мають спільні погляди. У широкому розумінні, субкультура — це будь-яка група у складі більшої, збірної культури, члени якої мають інтереси, що відрізняються від інтересів тих, хто належить до головного річища культури. У вужчому розумінні це — будь-яка відмінна за стилем та ідентичністю група.

2. Антична культура полісів Північного Причорномор’я

На VII ст. до Р. Х. припадає створення перших грецьких поселень - колоній на українському Причорномор’ї. Майже до IV ст. від Р.Х. на цих землях нинішньої України розвивалась антична культура. Здебільшого поява греків на землях Північного Причорномор’я пов’язана з перенаселенням і зубожінням грецького культурно-історичного простору. Поліси почали споряджати експедиції своїх громадян на пошуки вільних земель для поселень. Провідна роль у цьому процесі належала грецькому місту-державі Мілету, котре заснувало багато міст-колоній на чорноморському узбережжі. Ця умовна колонізація відбулася мирно й поступово, з великими проміжками часу. У І ст. від Р.Х. Північне Причорномор’я підпало під вплив Римської імперії. Згодом, починаючи з III ст. від Р. Х., внаслідок постійних нападів кочівників (готи, гунни та ін.), розпочався занепад міст. Ці міста переважно по-варварськи були зруйновані. Ряд міст південного узбережжя Криму довший час перебували в складі Візантійської імперії.

У Північному Причорномор’ї греки заснували кілька сот поселень та міст. Тільки в нижній течії р. Північний Буг та на берегах Березанського лиману археологи відкрили понад 180 поселень і кладовищ греків. Тісний зв’язок із митрополією програмував розвиток культури. В архітектуру, що мала античні особливості з деякими місцевими відхиленнями, міцно ввійшла ордерна система. Однак вихідці з Мілету надавали перевагу іонічному архітектурному ордеру перед доричним та коринтським.

Грецькі міста-держави Північного Причорномор’я управлялись народними зборами і різними колегіями. Міста карбували свої монети. Біля кожного поселення знаходилися кладовище-некрополь. До наших днів збереглися величні поховальні споруди грецької знаті - кургани, склепи. В одному із дворів Пантікапею розташований знаменитий склеп грецької богині землеробства, природи та шлюбу - Деметри.

Скульптуру античних причорноморських міст можна поділити на два види: твори високопрофесійної пластики, авторами якої були приїжджі майстри або їхні талановиті учні, вихідці з місцевих прошарків населення, котрі за своїм рівнем не були гіршими від приїжджих; твори самодіяльних скульпторів чи ремісників, котрим властиві особливі стильові прикмети, оригінальні ідейно-сюжетні вирішення пластичних образів. Окрему групу, мабуть нечисленну, становлять привезені скульптури.

Збереглося багато пам’яток надгробної, меморіальної скульптури - статуї, бюсти, плити із емблематикою та рельєфи. Деякі мармурові надгробки привезені, або виконані на місці. Більшість меморіальних надгробків - роботи місцевих скульпторів. Надгробки V-IV ст. до Р. Х. нагадують надгробну пластику класичної Греції. Вони суворі та лаконічні, обмежені невеликою кількістю прикрас. Від II—І ст. до Р. Х. збереглись вузькі високі плити з написами, рельєфними зображеннями та сценами із життя покійника - жалобні постаті, подружжя за трапезою тощо.

Велике поширення в Північному Причорномор’ї мала дерев’яна різьба. Різьба по дереву, водночас із іншими видами мистецтва, мала велике економічне значення. Об’єктами цього виду мистецтва були меблі, саркофаги, декоративні скриньки, шкатулки, знаряддя праці, дерев’яний посуд. На жаль, до нашого часу збереглися тільки поодинокі предмети.

Духовна культура, мистецтво і релігія античних міст-полісів Північного Причорномор’я відповідали традиціям античних полісів Греції. Характерною рисою релігійних вірувань Північного Причорномор’я був політеїзм - шанування багатьох божеств, які уособлювали різні явища й сили природи. До їхнього Пантеону входили Зевс, Афіна, Афродіта, Аполлон, Арес, Артеміда, Деметра, її дочка Персефона, Діоніс, Кібела та інші боги. З часом до релігійних культів античних міст-полісів проникають елементи релігійних вірувань місцевих племен. Про це, зокрема, повідомляє Геродот, який порівнює найшанованішого скіфського бога Папая із Зевсом, богиню Табіті - з Гестією, бога війни називає Ареєм.

Мешканці античних міст-держав Північного Причорномор’я зосереджували чималу увагу на вихованні та освіті. Упродовж усієї історії їхнього існування пріоритетною тут була еллінська мова і писемність з її різними діалектами.

Визначну роль у повсякденному й святковому житті греків відігравав театр. Збереглися різноманітні свідчення про театри Ольвії, Херсонеса й Боспора, що підтверджують любов греків до театральних вистав - це численні статуетки акторів і керамічні зменшені моделі театральних масок. Театральні вистави в Ольвії ставилися вже в першій половині V ст. до Р. Х.

Розкопано частково лише театр Херсонеса, який проіснував з кінця ІІІ ст. до Р. Х. до VI ст. від Р. Х. Цей театр уміщував близько трьох тисяч глядачів. Напис перших століть, знайдений біля театру, свідчить про проведення в Херсонесі літературно-музичних змагань, до яких входили трагедія, комедія, сатирична драма.

Отже, розвиток культури грецьких міст-держав Північного Причорномор’я проходив із дотриманням основних культурних тенденцій метрополій, але одночасно не був позбавлений місцевих особливостей. З боку формування української культури надмірний інтерес пов’язаний з тим, що грецька колонізація значно вплинула на розвиток культури місцевого населення. Адже тісні взаємини з грецькими містами-державами долучили землеробів і скотарів до цивілізаційних культурно-історичних процесів.