2.3. Концепція «авторитарної особистості» у працях представників Франкфуртської школи

У ХХ столітті питання про взаємовплив людини і влади стало одним з центральних у зв’язку з різкими і стрімкими соціально-політичними конфліктами і залученням до участі в них величезних мас людей. Як одне з можливих пояснень цих феноменів в тридцятих роках нашого століття представниками німецької політологічної школи й було введено поняття «авторитарної особи». Інтерес до проблеми авторитаризму був пов’язаний з виникненням у той час режимів, основним завданням яких було повне і беззастережне підкорення особи представникам влади. Виникнення подібних режимів, руйнівні результати діяльності яких всім добре відомі, і привело дослідників до думки про наявність у людини схильності підкорятися авторитету влади.

Аналіз вказаних чинників був розпочатий в довоєнній Німеччині В. Райхом, Е. Фроммом і представниками Франкфуртського Інституту Соціальних Досліджень, що дійшли висновку про існування певного психологічного типу, який був названий «авторитарною особою». Така людина схильна підтримувати недемократичні форми влади, авторитарних політичних лідерів, нетерпима до інакомислення, розділяє безліч національних і соціальних забобонів, не здатна терпимо ставитися до людей, чиї цінності або спосіб життя істотно відрізняються від соціально схвалюваних, може бути агресивною по відношенню до них. У післявоєнні роки робота в цьому напрямі була продовжена Т. Адорно і його колегами в університеті Берклі в США. Учені поставили за свою мету вивчити психологію «потенційного фашиста», ґрунтуючись на психоаналітичній теорії. Результати роботи стали основою фундаментальної праці «Авторитарна особа», в якій Т. Адорно та його колеги описують етіологію та особливості «синдрому авторитарної особи» [10].

За визначенням Короткого оксфордського політичного словника, який є одним з найавторитетніших джерел зарубіжної політичної науки,  авторитарна особистість – модель особистості, для якої характерні такі риси, як покора, догматизм, упередженість, зневага до слабкості, ворожість до представників «чужих» груп і забобонність [7].

Отже, загалом, у сучасній соціально-політологічній літературі особа, яку відрізняє повне і покірливе підкорення владі, агресивність по відношенню до різних меншин (національних, сексуальних і т.д.), і схильність приймати традиційні соціальні норми, схвалювані представниками влади (конвенціоналізм), визначається як авторитарна. Одним з перших дослідників, який звернувся до розгляду проблеми фашизму та причин його виникнення та підтримки масами, був В. Райх, який у своїй роботі «Психологія мас і фашизм» використав свої клінічні знання характерологічної структури особи для дослідження соціальних і політичних явищ. За десять років до Е. Фромма і за два десятиліття до «Авторитарної особи» Т. Адорно Райх стверджує, що фашизм виник не просто в результаті махінацій німецьких капіталістів або впливу на маси властивої Гітлеру харизми. Його витоки слід шукати в психологічній структурі німецьких мас.

Таким чином, у роботах В. Райха закладені фундаментальні основи теорії авторитарної особистості, які, зокрема, знайшли свій подальший розвиток у працях Е. Фромма. Загалом, особливо значимою роботою Фромма, що принесла йому світове визнання, виявилася книга «Втеча від свободи» (1941 р.), у якій розглядаються кардинальні проблеми існування людини.

Говорячи про садистсько-мазохістську особу в контексті проблеми підкорення Еріх Фромм одним з перших застосовує поняття «авторитарного характеру». Цей термін він вважає цілком виправданим, адже подібна особа «… завжди характеризується особливим відношенням до влади. Така людина захоплюється владою і хоче підкорятися» [17], вона виправдовує будь-яку владу самим фактом її існування.

Авторитарний характер відрізняється не тільки прагненням до підкорення сильнішим, але й нетерпимістю до будь-якої слабкості та відмінності: «Авторитарна особа знаходить силу для дії, лише спираючись на вищу силу… Нестача сили служить для такої людини безпомилковою ознакою вини і неповноцінності; якщо влада, в яку вона вірить, проявляє ознаку слабкості, то її любов і пошана перетворюються на презирство і ненависть. У ній немає «наступальної сили», що дозволяє атакувати владу, що встановилася, не віддавшись перед тим в рабство іншій, більш сильній владі» [17].

Таким чином, авторитарна особистість, за Фроммом, характеризується поклонінням перед будь-якою силою, захопленням чинною владою; нетерпимістю; презирством до слабкості; фаталізмом; ригідністю; стереотипністю мислення; конформізмом; консерватизмом і, що найважливіше в межах нашого дослідження, прагненням до підкорення.

Теорія авторитарної особистості розвивалася особливо активно у роботах представників Франкфуртської школи, і, безперечно, окремо слід відзначити внесок Т. Адорно до розробки цієї проблематики.

Адорно відомий як один із засновників франкфуртської критичної школи, яку, з деякими обмовками, називають «фрейдомарксистською». Основна мета дослідження «Авторитарна особа» — опис «нового антропологічного типу». Передбачалося, що характеристики цього типу відповідатимуть садистсько-мазохістському характеру. М. Хоркхаймер так описував риси авторитарної особи: «Механічне підкорення загальним цінностям, сліпе слідування авторитетам, поєднуване із сліпою ненавистю до всіх опонентів і аутсайдерів, стереотипне мислення, прихильність до марновірства, злісне, напівморалізоване, напівцинічне відношення до всього людського...».

Інший класик Франкфуртської школи, Г. Маркузе у своїй роботі «Одновимірна людина. Дослідження ідеології Розвинутого Одновимірного Суспільства» (1964 р.) також торкається питання особливостей формування авторитарної особистості у нашому суспільстві. Зокрема, він зазначає, що «в тому ступені, в якому більша свобода веде швидше до звуження, ніж до розширення і розвитку інстинктивних потреб і діє швидше на користь, ніж проти загального придушення, – можна говорити про «інституціоналізовану десублімацію». Саме вона стає першорядним чинником формування авторитарної особи у наш час» [9]. Тобто він зауважує, що передумови для розвитку авторитарного характеру існують не лише за умов тоталітарних суспільств, але й у сучасних суспільствах так званої «розвиненої демократії».

Отже, можна підсумувати, що характеристики авторитарного типу включають, поряд із тенденцією до підкорення, пасивність, конформізм, ригідність (негнучкість) думки, схильність до стереотипів, відсутність критичної рефлексії, сексуальне придушення, страх, що викликається всім «неідентичним». Якщо ж спробувати виділити ключовий елемент характеристики авторитарного характеру, то, на нашу думку, це буде, безперечно, особливе некритичне ставлення до влади через прагнення до підкорення та приєднання до вищої сили.