- •1 Економічний розвиток українських земель і соціально-політичне становище населення у складі Російської імперії на початку хх ст.
- •Особливості промислового розвитку та соціальне становище робітників
- •2. Особливості розвитку сільського господарства та соціальне становище селян
- •3. Суспільно-політичний і національний рух в Україні на початку хх ст.
- •4. Політичні партії в Наддніпрянській Україні, їх програми і тактика
- •1 Економічний розвиток українських земель і соціально-політичне становище населення у складі Австро-Угорської імперії на початку хх ст.
- •1. Промисловий розвиток та соціальне становище робітників
- •2. Розвиток сільського господарства та соціальне становище селян
- •3. Суспільно-політичний і національний рух на землях Західної України
- •1 Україна в російській революції 1905-1907 рр.
- •1. Причини та характер революції
- •2. Події в Україні весною та влітку 1905 р.
- •3. Події в Україні восени і взимку 1905 р.
- •4. Відступ революції. Тактика основних суспільно-політичних сил у період (1906 р. – 3 червня 1907 р.)
- •5. Ставлення до революції різних суспільно-політичних сил. Українські партії в революції
- •1 Україна в роки посилення авторитарних тенденцій російського уряду (1907-1910 рр.)
- •1. Політичні репресії в Україні: їх цілі і наслідки
- •2. Аграрна реформа п. Столипіна та її реалізація в Україні
- •3. Економічне становище та проблеми консолідації суспільно-політичного та національного руху в умовах посилення авторитарних тенденцій російського уряду
- •1 Економічний розвиток українських земель, соціально-політичне становище населення напередодні Першої світової війни (1910-1914 рр.)
- •1. Розвиток промисловості і становище в селянському господарстві в 1910-1914 рр.
- •2. Зміни у складі населення України. Зростання політичної активності українського суспільства
- •3. Особливості національного питання в Росії та пошук шляхів його вирішення в Україні
2. Розвиток сільського господарства та соціальне становище селян
На початку ХХ ст. Східна Галичина, Буковина і Закарпаття були аграрним краєм.
85 % його населення було зайнято в сільському господарстві, яке давало 70 % загального прибутку. Селяни сплачували викупні платежі за втрачені поміщиками панщинянні повинності у 1848 р., а також численні податки, особливо обтяжливим був податок на будівлі. 40 % усіх земель належало польським, угорським, румунським, австрійським, українським поміщикам, зокрема родинам Потоцьких, Сапег, Козебродських та ін. у Східній Галичині, графу Шенборну (в Закарпатті). Серед українців землевласниками були В. Федорович у Східній Галичині і М. Василько в Буковині. 80 % галицьких селян володіли земельними наділами до 5 га. В Буковині таких було 85 % і Закарпатті – 73 %. Більше 10 га в Східній Галичині мали 5 % селян, в Буковині – 5 % і Закарпатті – 10 %. 70 тис. селянських дворів не мали землі. Аграрне перенаселення становило 1,2 млн. осіб. Для галицьких селян було встановлено право користування лісами, пасовиськами (сервітути). Польська шляхта в умовах державної монополії на виробництво і продаж горілчаних виробів мала право виробництва і продажу горілки (пропінація).
У краї в певній мірі існувала спеціалізація сільськогосподарських виробників; вони займались тваринництвом, вирощуванням цукрових буряків та зернових. Врожайність зернових культур була не більше 10 ц з га, цукрового буряка – 200 ц. Цукровий завод діяв у Ходорові і 2 – в Буковині.
З усе більшою активністю виступали селяни проти поміщиків, за землю, ліси та пасовища, проти високих податків, за кращі умови життя. Вони все частіше вдавались до такої форми боротьби, як страйк. Найширших масштабів і гостроти набули страйки селян влітку 1902 р. У Східній Галичині вони охопили понад 500 сіл 26 повітів. У них взяло участь більше 200 тис. селян. На придушення страйків австрійська влада спрямувала війська і жандармерію. Було арештовано 4 тис. селян, з них понад 780 осіб засудили до різних термінів ув’язнення.
Українці Східної Галичини, Буковини і Закарпаття зазнавали національної дискримінації. На освіту в Східній Галичині кошти надавались нерівномірно українській і польській громадам. На потреби польської культури щорічно виділялось 333 тис. крон, а української – 35,9 тис. крон. У 1903 р. в Східній Галичині було 49 гімназій, з них українських – 4. Одна школа припадала на 820 тис. українців і – на 30 тис. поляків. 35 % українців навчалися в школах польською мовою. У результаті такої політики 74 % українців не вміли ні читати, ні писати, а в гірських районах неписемних було до 96 %. У школах, державних установах і судах посади займали майже винятково австрійці, поляки, румуни, угорці, євреї. Найвищою мрією селянських родин було вивчити сина на священика, хоча на рубежі ХІХ-ХХ ст. вже було чимало українців – вчителів, адвокатів, лікарів тощо, котрі походили з селянства.
Найважче жили закарпатські українці (згідно з традицією вони називалися русинами). У краї було обмаль землі, низький рівень розвитку промисловості, навіть порівняно з Східною Галичиною. Смертність серед українців сягала 30 %, з них до 40 % помирали від туберкульозу. Еміграція за кордон набрала загрозливих масштабів. Освіта і культура потерпали від мадяризації. Кількість українських шкіл постійно зменшувалась, у парафіяльних школах впроваджувалась угорська мова навчання. Москвофіли, які мали в краї значний вплив, виступали за те, щоб російська влада визнала російську мову такою, що потребує захисту з боку держави. Відбувалась денаціоналізація українських сіл, українські назви населених пунктів замінялися на угорські. Так, с. Люта було перейменоване на угорський Гавашказ. 1 учитель припадав на 220 українських дітей. Грамотних українців в краї було лише 32 %. Виборче право було таким, що реально ним могли скористуватися не більше 5 % українців.
Таким чином в житті українських селян Східної Галичини, Буковини і Закарпаття були схожі проблеми: малоземелля, надлишок робочих рук, екстенсивний шлях розвитку сільського господарства. З огляду на це соціальне становище селянства було незадовільним.