1 Економічний розвиток українських земель, соціально-політичне становище населення напередодні Першої світової війни (1910-1914 рр.)

1. Розвиток промисловості і становище в селянському господарстві в 1910-1914 рр.

У 1910 р. після тривалої депресії в Росії, в т. ч. в українських губерніях, мали місце ознаки пожвавлення в промисловості. Цей процес тривав до початку Першої світової війни влітку 1914 р. і був зумовлений розширенням внутрішнього ринку, пов’язаним з проведенням аграрної реформи, високими врожаями зернових у 1909-1910 рр., нагромадженням та напливом вітчизняного й іноземного капіталу у промисловість і збільшенням військових замовлень, розвитком інфраструктури військово-морського флоту і залізниці, в зв’язку з підготовкою до війни.

Пожвавлення, охопило передусім, галузі важкої промисловості. Видобуток вугілля у Донбасі зріс з 16,278 млн. тонн у 1910 р. до 25 млн. тонн у 1913 р., залізної руди в Криворізькому басейні відповідно – з 4,16 млн. тонн до 6,72 млн. тонн, марганцевої руди у Нікопольському районі – з 176 тис. до 256 тис. тонн. Чавуну у 1910 р. виплавлено 2,256 млн., у 1913 р. – 3,04 млн. тонн, заліза і сталі – відповідно 1,584 млн. і 2,256 млн. тонн.

Щорічно в Україні будувалося понад 200 км залізничних колій. У 1913 р. загальна довжина залізниць у ній досягла 12 тис. км (62 тис. км – у всій Росії). Машинобудівна і харчова промисловість розвивалася меншими темпами.

У 1913 р. промисловість України давала 24,3 % загальноросійського промислового виробництва. У видобувній промисловості її частка становила 70 %, в обробній – 15 % продукції. Зокрема, Україна давала 71 % загальноросійського видобутку вугілля і 72 % залізної руди, 68 % виплавки чавуну і 58 % сталі, 53 % виробництва сільгоспмашин і 80 % цукру.

За таких темпів зростання промисловості відбулась подальша її концентрація, з’явилися нові монополії, серед них «Продаруд», «Проволока». У своїх руках вони зосереджували до 80 % продажу продукції відповідних галузей і встановлювали високі монопольні ціни. Це, відповідно, сприяло подальшому зрощуванню банківського і промислового капіталу й збільшенню кількості фінансових олігархів.

Іноземний капітал і на цьому етапі активно проникав в економіку й особливо у важку промисловість. В Україні у 1913 р. діяли 83 іноземні компанії, що вклали в промисловість 420 млн. рублів та контролювали 70 % видобутку вугілля й руди, 90 % виплавки чавуну і виробництва коксу, майже 80 % виробництва машин. Попри вражаючі результати економічного зростання, промисловість України технічно значно відставала від розвинутих країн Західної Європи.

В Україні, як і загалом в Російській державі, в економіці переважало сільське господарство. Його частка в 1910 р. становила 51,8 %. Помітно зросла кількість заможних селянських господарств. Селянський двір мав уже в середньому 8,6 га землі. Селяни за роки аграрної реформи докупили собі у поміщиків понад 7 млн. га землі.

Посівні площі в Україні зросли упродовж 1910-1913 рр. на 900 тис. га і у 1913 р. становили 22,9 млн. га. Зернові культури переважали у засіві землі. Вони у 1913 р. займали 90,5 % загальної посівної площі. Спеціалізація сільськогосподарських районів практично не змінилася. Південь України більше сіяв зернових, Правобережжя і Лівобережжя – картоплю, цукрові буряки, тютюн, коноплі тощо.

Середньорічний збір основних зернових культур (пшениці, ячменю, жита й вівса) досяг у 1913 р. 19,2 млн. тонн. Середня врожайність зернових залишалася низькою і у 1913 р. становила: озимої пшениці – 10,4 ц з га, ячменю – 9,3 ц. Вироблення цукру сягало 1,018 млн. тонн, що становило 80 % загальноросійського виробництва.

Тваринництво в Україні не мало тенденції до розвитку: навпаки, через зменшення пасовищ і сіножатей зменшилося поголів’я худоби на 7 %, свиней – на 9 %, овець – на 5 %.

Товарна продукція сільського господарства становила третину її загального обсягу. Іншого результату й годі було очікувати, коли враховувати, що основними знаряддями праці у селян були рало, дерев’яний плуг, коса, серп.

Збільшення виробництва промислової і частково сільськогосподарської продукції призвело до розширення внутрішньої і зовнішньої торгівлі. В Україні у 1912-1913 рр. було майже 11 тис. ярмарків. На них продавалося товарів на суму понад 200 млн. рублів. Зростала кількість крамниць, фірмових магазинів, торгових баз і складів.

Україна поставляла на експорт хліб, метал, вугілля, цукор, м’ясо, сало, сіль, сільгоспмашини. В Україну з Московського і Петербурзького районів ввозили машини, тканини, папір, гумове взуття, з Білорусії й Поволжя – ліс, з Баку – нафту, з Уралу – мідь, з Астрахані – рибу. Частка України у загальноросійському експорті становила 25 %, а зерна – 40 % (4,8 млн. тонн щорічно). На Чорному й Азовському морях і Дніпрі розширювалися морські й річкові торгові порти. Одеський морський порт зайняв друге місце в Росії після Петербурзького.

Таким чином, упродовж 1910-1914 рр. в промисловості України мало місце зростання її основних напрямків в т. ч. у видобутку вугілля і руд. Зросла і частка виробленої продукції у загальноросійському масштабі. В сільському господарстві України особливих змін не відбулося, воно як і раніше розвивалося екстенсивним шляхом.