3.1.5.2 Змочування поверхні твердого тіла рідиною

Змочуванням називають ізотермічний самочинний процес, який виникає при контакті поверхні твердого тіла з рідиною в результаті молекулярної взаємодії між ними.

Явище змочування полягає в тому, що крапля рідини, поміщена на поверхню твердого тіла, розтікається. До речі, механізм розтікання рідин на твердій поверхні відрізняється від механізму розтікання на поверхні рідин, для яких характерною є молекулярна рухливість. На твердих поверхнях рідини розтікаються завдяки дифузії, капілярності, леткості рідини, а також з інших причин. Умови ж розтікання залишаються такими ж, як і у випадку розтікання на рідинах.

На рис. 3.6 наведено поперечний переріз краплі рідини (2), поміщеної на поверхню твердого тіла (1) в атмосфері газу (3). На межі цих фаз будуть спостерігатись поверхневі натяги , і . При прикладенні цих трьох сил до однієї точки на межі трьох фаз (точка а) крапля буде рухатися, поки не наступить їх рівновага. Умову рівноваги виражає рівняння Юнга

або ,

де кут називається крайовим кутом змочування. Кут є мірою селективного змочування, характеризуючи взаємовідношення поверхні твердого тіла і рідини. При змочуванні і , тому . У випадку незмочування і , а отже .

Т аким чином, змочування поверхні твердого тіла рідиною може відбуватися тільки в тому випадку, коли поверхневий натяг між поверхнею твердого тіла і рідиною ( ) буде меншим, ніж поверхневий натяг між твердим тілом і газом ( ). В противному випадку рідина не буде змочувати поверхню твердого тіла.

Поверхні твердого тіла, які змочуються рідиною, називаються ліофільними. Поверхні твердого тіла, які не змочуються рідиною, – ліофобними. У випадку, якщо рідиною є вода чи водні розчини, поверхні твердого тіла називаються відповідно гідрофільними чи гідрофобними. У випадку неполярних органічних рідин будемо мати олеофільні (ліпофільні) чи олеофобні (ліпофобні) тверді тіла.

Поверхню твердого тіла можна модифікувати, тобто з ліофільної зробити ліофобну, і навпаки, за допомогою поверхнево-активних речовин. Детально цей процес розглядається в розділі “Поверхнево-активні речовини”.

Оскільки поверхнева енергія на межі тверде тіло – газ більша, ніж на межі тверде тіло – рідина, то при змочуванні виділяється тепло ( ), що дорівнює різниці поверхневих енергій

,

де – поверхнева енергія на межі тверде тіло – газ,

– поверхнева енергія на межі тверде тіло – рідина.

Ця теплота називається теплотою змочування. Якщо поверхню твердого тіла, уже змочену молями якоїсь рідини, ввести в повний контакт з рідиною, то відбувається подальша зміна вільної енергії поверхні

,

де – тиск насиченої пари рідини,

– пружність пари над твердим тілом, що містить моль рідини.

Користуючись рівнянням Гіббса-Гельмгольца, можна розрахувати диференціальну мольну теплоту змочування

.

Зі збільшенням теплота змочування зменшується. Найбільше значення вона має при .

При теплота змочування дорівнює нулю. Тому вона відповідає максимальній кількості рідини, яка здатна взаємодіяти з поверхнею твердого тіла, виділяючи при цьому тепло. Отже, таким способом можна знайти граничну кількість рідини, яка насичує поверхню.

Перший член правої частини рівняння є теплотою конденсації пари на поверхні в рідину, “зв’язану” полем поверхневих сил ( ). Другий член правої частини рівняння являє собою теплоту конденсації пари у “вільну” рідину ( ). Отже,

.

Д

Рисунок 3.7 − Залежність інтегральної (_i) і диферен-ціальної (_д) теплоти змочу-вання від кількості нанесеної рідини (x)

иференціальна теплота змочування є завжди позитивною, тобто при змочуванні теплота виділяється.

Якщо занурити одиницю маси твердої речовини в рідину, то її поверхня поглине моль рідини, виділяючи тепла. Величина є інтегральною мольною теплотою змочування. З величиною вона пов’язана рівнянням

.

Інтегральну теплоту змочування при нанесенні рідини, взятої з надлишком, яка уже на взаємодіє з поверхнею, називають повною або просто теплотою змочування. Для її визначення за попереднім рівнянням інтеграл береться від нуля до нескінченності. Чим більше змочуючої рідини, тим менша диференціальна і більша інтегральна теплота змочування (рис. 3.7). В граничних умовах, коли надлишкова кількість рідини вже не взаємодіє з поверхнею, диференціальна теплота змочування рівна нулю, а інтегральна – повній теплоті змочування. Інтегральна теплота змочування вимірюється кількістю енергії (роботи), віднесеної до одиниці поверхні твердого тіла (Дж/м²). Диференціальна теплота змочування вимірюється в Дж/моль рідини.

Теплота змочування є важливою характеристикою поверхні розділу тверде тіло – рідина. Поряд з краєвим кутом змочування вона дає змогу характеризувати ліофільність та ліофобність поверхні твердого тіла. З двох рідин, що змочують поверхню твердого тіла, більшою теплотою змочування володіє та рідина, полярність якої менше відрізняється від полярності твердого тіла.

Змочуваність деяких твердих тіл водою характеризується такими краєвими кутами: кварц – 0, малахіт – 17, графіт – 55, тальк – 69, парафін – 106, тефлон – 108.

С елективне змочування лежить в основі флотації – збагачення руд, які є гідрофобними і органофільними; пуста порода, навпаки, є гідрофільною.