2.1.2.4 За характером взаємодії між частинками дисперсної фази і дисперсійним середовищем

За цією ознакою класифікуються дисперсні системи з твердою дисперсною фазою і рідинним дисперсійним середовищем, т.зв. ліозолі. Як показано в табл. 2.1, останні, в залежності від характеру дисперсійного середовища, поділяються на гідрозолі, в яких дисперсійним середовищем є вода або водні розчини неорганічних речовин (а також полярні органічні рідин) і органозолі, дисперсійним середовищем яких є неполярні органічні рідини.

Якщо частинки дисперсної фази змочуються дисперсійним середовищем, то такі системи називають ліофільними (відповідно гідрофільними або органофільними) (від грецького - любов). Дисперсні системи, в яких частинки дисперсної фази не змочуються дисперсійним середовищем, називають ліофобними (гідрофобні, органофобні) (від грецького −страх). Як правило, гідрофільні системи є одночасно органофобними і навпаки, гідрофобні системи проявляють органофільні властивості. Ліофільні системи є більш стабільними, ніж ліофобні, які для своєї стабілізації потребують наявності спеціальних добавок, т.зв. стабілізаторів.

2.1.2.5 За характером взаємодії між самими частинками дисперсної фази

За цією ознакою дисперсні системи поділяються на вільнодисперсні (безструктурні), в яких частинки дисперсної фази практично не контактують одна з одною і вільно плавають в дисперсійному середовищі. З цього ясно, що за цією ознакою можуть класифікуватись дисперсні системи з газовим або рідинним дисперсійним середовищем. Це аерозолі (дими, пил в газі, туман), і розбавлені ліозолі (розбавлені суспензії, емульсії, піни, колоїдні розчини). Агрегатний стан вільнодисперсних систем визначається агрегатним станом дисперсійного середовища.

Так, аеродисперсії (аерозолі) ведуть себе, як гази; ліозолі (молоко, мінеральна вода, шампанське, тощо) ведуть себе, як рідини. При високій концентрації частинок дисперсної фази, останні можуть контактувати між собою, утворюючи просторові каркаси, подібно до бджоляної вощини, комірки якої заповнені медом. Такі системи називають структурнодисперсними (структурованими) або зв'язанодисперсними (гелі від слова gelatine – желатина). Це концентровані дисперсії. На противагу вільнодисперсним системам, зв'язанодисперсні системи ведуть себе подібно до твердих тіл. До них відносяться аерогелі або ксерогелі - пористі тіла з системою тонких відкритих пор, капілярно-пористі тіла типу активованого вугілля, силікагелю, ліогелі (гелі силікатної кислоти, гідроксидів алюмінію і заліза), бентонітові глини у воді, цементне тісто, тощо.

Структури в структурнодисперсних системах утворюються в стані спокою. При механічній дії на них (перемішуванні, переливанні, прокачуванні) ці структури, як правило, руйнуються і структурнодисперсні системи (гелі) перетворюються в вільнодисперсні (золі) і при цьому розріджуються. В стані спокою в одних випадках структури можуть відновлюватися майже повністю або частково, в других – зовсім не відновлюватися. Ізотермічний процес зворотнього відновлення структури після її руйнування називається тіксотропією. Відповідно до вище сказаного, розрізняють тіксотропні, неповністю тіксотропні і нетіксотропні зв'язанодисперсні системи. Причиною цього є характер зв'язку між частинками дисперсної фази. В тіксотропних структурах зв'язки між частинками утворюються за рахунок слабких Ван-дер-Ваальсових сил, які можуть зворотньо відновлюватися. Їх називають коагуляційними структурами. В нетіксотропних дисперсіях структури утворюються за рахунок сильних валентних або кристалічних зв'язків, руйнування яких при механічній дії є незворотнім. Тому їх називають к ристалізаційно-конденсаційними структурами. Слід одначе відмітити, що абсолютно тіксотропних систем в природі не існує, поскільки при механічній дії на структури відбувається часткове подрібнення частинок, що змінює їх тіксотропність.

При довгому стоянні коагуляційні структури "старіють". При цьому

відбувається ущільнення структури і виділення рідинної фази. Це явище називають синерезисом.