МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

для підготовки до семінару-практикуму заступників директорів з навчально-виховної роботи в Берегівській ЗОШ з теми «Створення умов для безперервного підвищення професійної компетентності та розвитку творчої активності учителів в умовах модернізації навчально-виховного процесу»

Дебати

Тема: Чи готові сьогодні вчителі до визначення рівня сформованості ключових компетентрностей учнів?

Суть методу і його мета:

Мета учасника дебатів – переконати інших у тому, що його підхід до рішення, проблеми правильний.

Проведення дебатів є ефективним засобом навчання учасників дискусії вмінню зрозуміло й логічно сформувати свою позицію, віднаходити переконливі факти й доводи в свою підтримку.

Методика проведення.

Тему необхідно сформувати у вигляді резолюцій .

2. Розподіл ролей. Розподілити учасники дискусії на 2 групи: в підтримку резолюції і ту, що виступає проти. Нагадати учасниками порядок проведення дебатів. Вибрати голову і його помічника, який буде слідкувати за регламентом.

3. Підготовка учасників заняття. Учасники дискусії повинні підготувати “конструктивні аргументи” (які ґрунтуються на 3-5 положеннях, логічно викладені й підкріплені фактами). Вони повинні спробувати уявити, якими будуть доводи супротивника, і підготуватися спростувати ці доводи.

Учасникам треба пояснити користь від участі в дебатах: набуття навичок знаходити переконливі докази для супротивника, що не поділяє ваші переконання; вміння розуміти і поважати право інших на особисті переконання.

4. Проведення дебатів. Голова і учасники дебатів займають місця перед присутніми (праворуч від голови – група “за резолюцію”, ліворуч – “проти”)

а) Голова формулює проблему і зачитує резолюцію, встановлює регламент; I етап б) Голова надає слово першому виступаючому від групи, що підтримує резолюцію, і просить викласти конструктивні аргументи (помічник голови повинен попередити виступаючого про закінчення часу); в) Голова надає слово першому виступаючому від групи “проти резолюції”; г) Голова надає слово другому...і так до тих пір, поки не виступлять усі учасники дебатів;

II етап д) на цьому етапі кожному учаснику надається можливість спростувати доводи супротивника і відповісти на їх критику. Полеміку завжди починають представники групи, що виступає “проти резолюції”. Процедура її проведення аналогічна процедурі проведення I етапу.

5. Учасники дискусії на цьому етапі викладають причини, за якими вони займають ту чи іншу позицію по визначенню до резолюції. Ведучий (головуючий) може записати на дошці ці причини. Учасники дискусії можуть відповісти на питання, що стосуються причин, але не доводити свою правоту.

6. Всі повинні вказати на ті аргументи, які не дивлячись на те, що не відповідають їх поглядам, примусили задуматися або звучали особливо переконливо

7. В кінці дебатів учасники дискусії повинні оцінити наслідки реалізації позиції супротивника. При цьому, можливо, треба буде оцінити діючий закон або політику, що проводиться.

Тези на захист володіння учителями технологіями оцінки ключових компетентностей учнів.

Компетентнісний підхід став програмою (проблемною, науково-методичною проблемою) розвитку освіти кожного навчального закладу.

Дана проблема широко висвітлена в засобах інформації та методичних посібниках.

Вчителі володіють прийомами і методами вироблення та перевірки практичних умінь і навичок учнів.

Упровадження інноваційних технологій гарантує оцінювання результату роботи з оцінювання ключових компетентностей.

На методиці оцінювання ключових компетентностей зосереджена вся система методичної роботи в районі та конкретному закладі освіти.

Тези на необізнаність вчителів з технологіями здійснення оцінювання ключових компетентностей учнів.

Рівень володіння учнями ключовими компетентностями не цікавить сьогоднішнє суспільство, адже зовнішнє незалежне оцінювання виявляє, як правило, знання фактичного матеріалу (правила, закони, дати), а не застосування його в практиці.

Сучасні програми та Державні стандарти освіти орієнтують учителя на знання фактичного матеріалу з конкретного предмету, а не на вироблення та володіння ключовими компетентностями.

Учителі не володіють технологіями оцінювання ключових компетентностей учнів, зокрема, технології проведення дебатів, технології розвитку критичного мислення, портфоліо, проектні технології.

Внутрішкільна методична робота закладів освіти не включає роботу з учителями над опанування технологій оцінки ключових компетентностей учнів.

Внутрішкільний контроль не націлений на моніторинг ключових компетентностей учителя.

Теоретичні основи компетентнісного підходу до організації навчально-виховного процесу

На сучасному етапі функціонування системи освіти, коли відбувається модернізація сучасної школи від репродуктивної моделі до розвивальної, оновлюється основна функція школи – не лише навчання та виховання, а й соціалізація школяра, формування життєво компетентної особистості, розвиток її соціально значущих якостей набуває особливого значення.

Аналіз суспільних та виробничих відносин, прогноз розвитку українського суспільства показують, що ринкова економіка ставить перед випускниками сьогоднішньої школи цілком нові вимоги. Вони повинні опанувати компетентності і знання, що відповідають сучасним міжнародним освітнім компетенціям. Насамперед, це комунікативна й інформаційна компетентність, здатність самостійно планувати свою діяльність, виявляти ініціативність, готовність до самоосвіти, уміння працювати з різними джерелами інформації, уміння працювати в групі, вести здоровий спосіб життя, бути здатним до самостійного аналізу життєвих реалій і приймати відповідальні рішення. Тому на перший план висувається проблема формування життєвої компетентності і розвитку мобільності соціальної поведінки у випускників школи. При цьому дуже важливо допомогти молодій людині усвідомити свій потенціал і соціальні можливості, зробивши тим самим своєрідний поштовх до подальшої самореалізації і самоактуалізації особистості випускника.

Поняття „компетентність” у психолого-педагогічній літературі остаточно не визначено й у переважній більшості випадків вживається інтуїтивно. На сьогоднішній день не існує однозначного поняття, структури і видів компетентності.

Компетентність походить від латинського слова competens, що в прикладі означає „належний”, „здібний”. Компетентність – це певна сума знань у особи, які дозволяють їй судити про що небудь, висловлюючи переконливу, авторитетну думку (БСЭ стр. 329).

Компетентний – значить знаючий, обізнаний у певній галузі; що має право за своїми знаннями або повноваженнями робити або вирішувати що-небудь, судити про щось.

Згідно з визначенням міжнародного департаменту стандартів для навчання та освіти, поняття компетентності визначається як спроможність кваліфіковано здійснювати діяльність, виконувати завдання або роботу. При цьому поняття компетентності містить набір знань, навичок та відношень, що дають змогу особистості ефективно здійснювати діяльність або виконувати певні функції, що підлягають досягненню певних стандартів у галузі професій або виді діяльності.

Часто автори наукових досліджень змішують поняття компетенція та компетентність. Компетенція – це коло повноважень якої-небудь установи або особи; коло питань, у яких дана особа має знання, досвід.

Науковці також працюють над відбором ключових (вони ще називають їх базовими, універсальними) компетентностей і вважають, що ключова компетенція – це така, що відповідає найширшому колу специфіки, універсальна для різних видів діяльності й може бути умовно названа як „здатність до діяльності”. Вона є інтегративним поняттям, що містить такі аспекти: готовність до ціле покладання, готовність до оцінювання, готовність до дії, готовність до рефлексії.

Ще однією досліджуваною проблемою стало визначення певної ієрархії компетентностей, яка є основою для практичного запровадження компетентнісного підходу.

На основі міжнародного досвіду впровадження компетентнісного підходу до змісту освіти складена така система компетентностей:

1. Надпредметні (міжпредметині) компетентності – вони ніби утворюють „парасольну” над усім процесом навчання, саме їх називають „базовими” або „ключовими”;

2. Загальнопредметні компетентності – їх набуває учень упродовж вивчення конкретного предмета (освітньої галузі) у всіх класах середньої школи;

3. Спеціально-предметні – ті, що їх набуває учень при вивченні певного предмета протягом конкретного навчального року або ступеня навчання.

Надпредметні (ключові) компетентності є:

- синтетичними, такими, що поєднують певний комплекс знань, умінь та ставлень, що набуваються протягом засвоєння усього змісту освіти;

- вони не пов’язані з конкретним предметом, до них належать компетентності, що їх можна набути під час засвоєння не одного предмета, а тільки декількох або всіх одночасно (тобто використовуючи всі навчальні можливості, пропоновані формальною й неформальною освітою);

- вони можуть бути метафорично визначені як персональні засоби, „ноу-хау”, „процедурні знання” учнів, які формуються в них після того, як вони „забувають” фактичні знання, здобуті в школі протягом шкільного життя.

Прикладом надпредметних компетентностей можуть бути такі здатності людини:

- продемонструвати творче мислення;

- застосувати різні види спілкування в різних ситуаціях;

- зрозуміти сенс належності до різних видів спільнот;

- довести здатність пристосування до різних ситуацій;

- сприяти створенню якісного життя;

- зрозуміти й відповідно використати технології;

- розвивати здібності дослідження та набувати власний досвід;

- побудувати комплекс індивідуальних і соціальних цінностей та орієнтувати на них свою поведінку й кар’єру.

Кожна з таких компетентностей складається з простіших дій, операцій, які є показниками її розвиненості. Наприклад, компетентність „продемонструвати творче мислення” передбачає:

- використання, оцінювання й постійне поліпшення власних стратегій розв’язання питань;

- розроблення деяких моделей дії та прийняття рішення в динамічному світі;

- формування й застосування навичок критичного мислення;

- використання різних прийомів аргументування в різних соціальних контекстах.

Кожна з надпредметних компетентностей формується, зокрема, й через навчання в певній освітній галузі, набуваючи в цьому процесі характеру засвоєння освітніх дій, які пов’язані з освітніми завданнями та змістом цієї галузі. Наприклад, компетентність, про яку йшлося вище („продемонструвати творче мислення”), в процесі навчання дисциплін галузі „мова та комунікації” передбачає:

- отримання й створення різних типів повідомлень;

- застосування різних інструментів відповідно до потреб аналізу різних текстів та культурних феноменів;

- інтегрування лінгвістичних та інтерпретаційних знань і вмінь у різних ситуаціях спілкування;

- апробування і застосування культурної /інтеркультурної/ функціональної грамотності та відповідних усвідомлених умінь.

У процесі вивчення дисциплін галузі „Природничі науки” компетентність „продемонструвати творче мислення” передбачає:

- здатність ідентифікувати (розпізнати) та побудувати адекватні форми й моделі (схеми) довколишньої реальності;

- підтримати аргументами науковий погляд, спираючись на перспективи динамічного розвитку науки, розуміння науки як людської активності, завдяки якій наукові ідеї змінюються в часі та впливають на соціальний і культурний контексти, в якому розвиваються;

- розробляти гіпотези й перевіряти їх достовірність шляхом дослідження, експериментування й апробації.

Загальнопредметні компетентності визначаються для кожного предмета і розвиваються протягом всього терміну його вивчення; вони відрізняються високим ступенем узагальненості та комплексності.

Наприклад, загальнопредметні компетентності з фізики можуть бути визначені як здатність людини:

- визначати та розпізнавати фізичні поняття й ідеї;

- проводити досліди й експерименти з фізичними явищами та процесами;

- розв’язувати теоретичні та прикладні проблеми, пов’язані з реальними ситуаціями в світі;

- пояснювати фізичні явища, використовуючи специфічні мову й терміни, шляхом моделювання, виведення, екстраполяції; переносити й інтегрувати знання та методи з фізики й застосовувати їх в інших науках і технологіях.

Спеціальнопредметні компетентності визначаються для кожного предмета, вони розвиваються для кожного року навчання, ґрунтуючись на загальнопредметних компетентностях, і є стадіями, рівнями їх набуття.

Наприклад, спеціальнопредметні компетентності з „Рідної мови й літератури” можуть визначатися як:

1. компетентність у розумінні /інтерпретуванні/ усного повідомлення (слухання):

- розуміння загального смислу усного повідомлення;

- розрізнення між суттєвою (необхідною, важливою) та другорядною інформацією;

- компетентність у створенні усного повідомлення;

- побудувати усне повідомлення на задану тему;

- усно резюмувати текст, почутий один раз;

2. Компетентність у розумінні /інтерпретуванні/ оцінюванні письмового повідомлення (читання):

- розпізнати описані сцени художніх творів чи реальних історій;

3. Компетентність у створенні письмових повідомлень (письмо);

4. Культурні /інтеркультурні/ функціональні компетентності.

Ключова компетентність, на думку українських науковців, є об’єктивною категорією, яка фіксує суспільно визваний комплекс певного рівня знань, умінь, навичок, ставлень тощо, які можна застосовувати в широкій сфері діяльності людини. Вона може бути визначена як здатність людини здійснювати складні поліфункціональні, поліпредметні, культуродоцільні види діяльності, ефективно розв’язуючи відповідні проблеми. Кожна з таких компетентностей передбачає засвоєння учнем не окремих не пов’язаних один з одним елементів знань і вмінь, а оволодіння комплексною процедурою, в якій для кожного виділеного напряму її набуття є відповідна сукупність освітніх компонентів, що мають особистісно-діяльнісний характер.

Основні ознаки ключових компетентностей такі:

1. поліфункціональність: дають змогу вирішувати різноманітні проблеми в різних сферах особистого і суспільного життя;

2. надпредметність і міждисциплінарність: застосовані не тільки в школі, а й на роботі, сім’ї, політичній сфері тощо;

3. багатовимірність: охоплюють знання, розумові процеси, інтелектуальні, навчальні та практичні вміння, творчі відкриття, стратегії, технології, процедури, емоції, оцінки, тощо;

4. забезпечують широку сферу розвитку особистості: її логічного, творчого та критичного мислення, самопізнання, самовизначення, самооцінки, самовиховання тощо.

Подаємо перелік ключових компетенцій, визначений українськими педагогами: