29.Методика роботи соціального педагога з приймальною сім’єю.

Загальноосвітня школа на сучасному етапі її розвитку залучена до процесу вирішення проблеми сирітства. Основу роль у вирішенні даної проблеми відіграють соціальний педагог і шкільний психолог.

Першим напрямком діяльності школи з прийомними або опікунськими сімями є передчасна робота з людьми, що планують взяти у свою сімю прийомну дитину. Соціальний педагог, психолог проводять курс занять (лекцій і семінарів), в ході яких розкриваються особливості дитини-сироти, можливі труднощі в її розвитку, а також інформують про зміст і прийоми педагогічного впливу (при зверненні до школи за допомогою соціальних служб).

Другий напрямок – консультування сімей, що вже усиновили, або тих, що опікують дитину. Для організації консультування соціальному педагогу необхідне знання історії входження прийомної дитини до сімї; стан здоровя дитини до входження й після нього в прийомну сімю; характеру стосунків батьків з рідними й приймальними дітьми; психологічного клімату в сімї; рівень педагогічних знань батьків; матеріальних проблем прийомної сімї; потреб й інтересів прийомної дитини; особливостей її характеру.

Для збору емпіричного матеріалу соціальний педагог використовує такі методики: вивчення біографічних даних і життєвих історій прийомних дітей, проведення спостережень, бесіди, інтерв’ю, анкетування.

У роботі з прийомними сімями використовуються проективні методики: “кінетичний малюнок сімї”, модифіковані варіанти тестів – “незакінчене речення”, “шкали соціальної дистанції”, спрямовані на встановлення психологічного стану дітей і рівня інтегрування в нову сімю.

За допомогою методики “типовий сімейний стан” Е.Ейдеміллера і В.Юстицького можна виявити зміни психологічних станів членів прийомної сімї, методику Холмса й Раге “Визначення стресостійкості й соціальної адаптації можна використовувати тривалий час (від 2-х до 10 років).

Досить важливим для соціального педагога є визначення факторів ризику дитини, тобто соціально-психологічних особливостей її розвитку, які потребують спрямованої уваги прийомних батьків та спеціалістів.

У таблиці “Фактори ризику”, яка містить діагностику факторів ризику, яких зазнала прийомна дитина з втратою батьківського піклування, кожному встановленому патологічному чиннику дається відповідна оцінка в балах, що в результаті дає можливість визначити, наскільки є психічно обтяжливим анамнез розвитку кожної приймальної дитини (це виражається в сумі балів “фактору ризику”), які несе в своєму досвіді конкретна прийомна дитина, можливості прийомної сім’ї вирішити проблеми її психологічного й педагогічного розвитку.

Виявлені “фактори ризику” в історії життя розвитку прийомних дітей можна оцінити за допомогою діагностичної оцінки DSМ-ІІІ- R (довідник з діагностичних критеріїв психічних розладів) при кодуванні як загальної важкості хронічного психо-соціального стресового чинника, так і численних гострих ситуацій, які мали місце впродовж року, що передував діагностичній оцінці. Слід зазначити, що стресовий чинник часто відіграє роль каталізатора розладу, а також може бути й наслідком психічної патології. Щодо прийомних дітей, то, імовірніше, більш руйнівними будуть наслідки дії тривалих хронічних стрес-чинників, у порівнянні з дією гострих.

За діагностичною оцінкою, значущими серед виявлених психо-соціальних стрес-чинників, що були в житті приймальної дитини й, можливо, спричинили розвиток захворювань, слід вважати не більше чотирьох максимально виражених показників. Важливо зазначити, що Довідник не враховує такого критерію, як втрата дитиною батьківського піклування: такий чинник, як відмова батьків від дитини належить до хронічних стрес-чинників, а розлучення батьків, смерть одного чи обох батьків – до гострих. Обидва випадки – і гостра дія, і хронічна - діагностуються як важкі (код 4 шкали при максимальному коді 6). Отже, втрату дитиною батьківського піклування або внаслідок розлучення батьків, або відмову від дитини можна оцінити одночасно як гострий і як хронічний стрес – чинник та співвіднести його з кодом 4 – важким.

Коди шкал діагностичних критеріїв стрес-чинників та бали факторів ризику приймальної дитини не збігаються. Діагностичні критерії стрес-чинників несуть інформацію про ступінь важкості життєвих травмуючих обставин, які пережила дитина, як таких, що можуть призвести до розвитку психосоматичних розладів. Величина балів факторів ризику дає можливість визначитися щодо необхідного ступеня “запасу” приймальної родини, психологічної та педагогічної підготовленості приймальних батьків для розв’язання навчальних проблем прийомної дитини. Чим вищий бал, тим більше родина потребує резерву для прийняття дитини й адекватного вирішення її життєвих запитів. Фактори ризику приймальної дитини мають враховуватися як соціальним педагогом, так і приймальними батьками, якщо її беруть у родину.

Для виявлення стресового навантаження соціальний педагог може використати таблицю № 1 (якщо час знаходження дитини в прийомній сімї складає рік) і таблицю № 2 (більше 2-х років).

Як правило, приймальні батьки вказують, що з часом вплив указаних показників зменшується, проте все ж тривалий період проживання приймальної дитини в сім’ї не послаблює напруження окремих аспектів сімейного життя.

Таблиця повинна показати соціальному педагогу зміни тривалого періоду, які приводять до стресових навантажень у приймальній сім’ї. Її результати будуть обумовлювати подальші напрямки роботи соціального педагога з сім’єю.

Роль соціального педагога й шкільного психолога особливо велика на першому етапі життя дитини в сімї, а також у тих випадках, коли сімя знаходиться в кризовій ситуації, в основному обумовленої такими факторами:

• психологічним стресом, який переживає дитина через втрату власних батьків або сім’ї;

• психологічною дезаптацією у зв’язку з переходом дитини в абсолютно нові, незвичні умови життя;

• гибелі рідної дитини батьків-усиновителів, що є могутньою психотравмою для всієї сімї та ін.

До функцій соціального педагога входять:

• постійна психолого-педагогічна підтримка сім’ї;

• динамічне спостереження за психологічним станом членів сім’ї;

• виявлення проблем у розвитку, навчанні, емоціональному благополуччі й психічному здоров’ї дітей;

• виявлення психологічних проблем і педагогічних труднощів батьків;

• допомога в подоланні кризових ситуацій;

• зняття емоціонального напруження й конфліктності в сім’ї;

• консультування батьків з проблем виховання й розвитку дитини, а також взаємостосунки в сім’ї;

• допомога в організації сімейного дозвілля, що має велике значення для згуртування сім’ї (направлення в творчі гуртки, спортивні секції, організація спільних екскурсій для дітей і батьків, створення умов для відпочинку дітей з батьками в санаторіях і будинках відпочинку та ін.).

Найважливішою умовою ефективної роботи соціального педагога є досягнення контакту як із членами прийомної сім’ї, так і з прийомною дитиною. До завдань роботи соціального педагога з приймальною сім’єю можна віднести:

1) оцінка сімейної ситуації;

2) оцінка характеру сімейних стосунків, ставлення батьків до рідних і прийомних дітей, стосунків дітей між собою;

3) збирання відомостей про членів сімї в місцях їхнього знаходження;

4) численні, тривалі контакти з членами сімї і прийомною дитиною з метою встановлення довірливих стосунків, надання психолого-педагогічної допомоги;

5) консультування прийомних сімей;

6) проведення тренінгових занять з прийомними дітьми й батьками;

7) координування діяльності класного керівника, шкільного психолога, соціальних служб по наданню прийомними сімями допомоги;

8) організація спільних з соціальними службами медичних оглядів прийомних дітей разом психіатром, психологом, дефектологом, що діють в одному напрямку;

9) допомога в організації сімейного дозвілля, що має на меті згуртування сімї.

Відвідування спеціалістів організоване так, що час їхньої роботи з дітьми й батьками не обмежується будь-якими зовнішніми рамками. У комфортній домашній обстановці діти не втомлюються, довірливі, відкриті. Як правило, за один консультаційний день обстежується 4 дитини. Спеціалісти працюють в системі “роторі”, тобто кожен з них одночасно дивиться за однією дитиною, послідовно “обмінюючись” пацієнтами. Після огляду усіх дітей відбувається детальне обговорення отриманих відомостей між собою, а також з батьком або опікуном. У ході цієї бесіди розглядається не лише й не скільки порушення розвитку дитини, а виявляється її позитивний потенціал, спираючись на який можливе проведення ефективної корекційної й реабілітаційної роботи. Даються конкретні рекомендації по лікуванню, організації взаємодії дорослих з дитиною, накреслюються шляхи й способи педагогічної корекції; батьки одержують повні й всебічні відповіді на питання, що їх хвилюють. Для психологічного й дефектологічного обстеження дітей і підлітків у домашніх умовах розроблені адекватні діагностичні набори, що сприяють всебічному аналізу психічних якостей дитини.

Описана форма роботи принципово відрізняється від відвідування дитиною окремих спеціалістів в різних установах. Діти (у тому числі діти з особливими потребами), що втомлюються в довгих чергах, досить – таки швидко обстежуються спеціалістами, що не мають можливості (а інколи й бажання) узгоджувати один з одним свої точки зору. Батьки, одержавши часом протирічні оцінки стану своєї дитини, так і не дізнаються відповіді на головне питання – що ж робити?

До того ж далеко не в усіх дітей спостерігаються виражені порушення розвитку й поведінки, з якими, на думку батьків, слід звертатися до спеціалістів. Між тим досить часто саме такі неявно виражені проблеми в розвитку є причиною стійкої неуспішності, порушень поведінки, асоціальних вчинків. Знання, одержані в ході консультацій соціального педагога, допомагають батькам по-іншому подивитися на стан своєї дитини. Маючи можливість проконсультувати дитину, батьки одержують своєчасну конструктивну допомогу, що допомагає уникнути негативних наслідків проблемного розвитку дитини.

Третій напрямок забезпечує методичні консультування й методичне навчання батьків. Пропонування такої форми роботи пов’язане з тим, що головними вчителями проблемної дитини є його батьки, що не володіють спеціальною методикою. Після психолого-медико-педагогічної консультації, ґрунтуючись на її висновках, дефектолог-практик знайомить батьків з корекційними підходами й прийомами педагогічної роботи, необхідними в даному конкретному випадку, і проводить настановчі заняття з дітьми.

Соціальний педагог і шкільний психолог допомагають на практиці здійснити поради медичних працівників, навчаючи прийомних батьків методам педагогічної взаємодії:

• приклад;

• пояснення;

• чекання радості;

• актуалізація мрії;

• зняття напруги;

• звернення до совісті;

• звернення до почуття справедливості;

• звернення до самолюбства честі, любові;

• звернення до естетичного переживання;

• звернення до співпереживання й милосердя;

• звернення до сорому, до страху, відрази, гидливості;

• методи звернення й самозвернення до волі й вчинку.

При роботі з прийомними сімями соціальний педагог простежує зміни, що відбуваються в особистості прийомної дитини.

На початку цієї роботи доцільно зібрати вихідну інформацію про дитину й занести її до такої таблиці:

Загальна сума балів в таблиці не відповідає 100%, оскільки кожна дитина має декілька характеристик.

Спілкуючись з приймальними дітьми, спостерігаючи за ними, знайомлячись з медичною картою дитини, складають анамнез дитини, при цьому вивчаються фактори ризику дитини.

Щорічно в щоденник соціального педагога вносяться зміни, що відбуваються в фізичному, психічному розвитку й заносяться до таблиці.

Задокументовані показники змін в анамнезі дитини:

Четвертий напрямок визначається необхідністю надання допомоги органам опіки у визначенні тих осіб, кому може бути надане право стати опікуном. З цією метою рекомендується організувати психологічну (а у випадку необхідності й психіатричну) перевірку передбачуваних батьків. Розроблений комплекс методик виявлення: реальної мотивації усиновлення дитини; ступеня психологічної стійкості й психічного здоровя передбачуваних батьків; готовності й здатності до вирішення проблем, що виникають у ході виховання всиновленої дитини. Робота по виявленню особистісної готовності й психічної спроможності майбутніх приймальних батьків дозволить позбутися багатьох складних, а часом й трагічних ситуацій, у яких може опинитися й так уже обездолена дитина-сирота. У перспективі бажано процедуру психологічного тестування на готовність стати приймальними батьками зробити обов’язковими.

Соціальний педагог і шкільний психолог могли б надати істотну допомогу у визначенні готовності й здатності майбутніх приймальних батьків до виховання приймальної дитини.