1. Дати визначення поняттю спадкування. Визначити види спадкування

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Реалізація права спадкування дає змогу забезпечити перехід майна, що належало померлому, до інших осіб. Зміст права спадкування включає в себе не лише можливість набувати у власність майно спадкодавця (можливість спадкувати), а й можливість для власника майна розпорядитися ним на випадок смерті (можливість заповідати).

Майно спадкодавця переходить до інших осіб в порядку правонаступництва. Правонаступництвом є форма переходу прав та обов'язків від однієї особи (правопопередника) до Іншої (правонаступника). Традиційно в цивільному праві виділяють два види правонаступництва - універсальне (повне) та сингулярне (часткове). При універсальному правонаступництві відбувається перехід всієї сукупності прав та обов'язків правопопередника до правонаступників за винятком тих, що нерозривно пов'язані з особою правопопередника. Натомість сингулярне правонаступництво полягає у переході до правонаступника не всього комплексу прав та обов'язків правопопередника, а лише певного його права.

Статтею 1217 ЦК України визначено два види спадкування: 1) за заповітом та 2) за законом.

Спадкування за заповітом виникає за умови складення заповіту у формі та в порядку, встановленому чинним законодавством, та прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом. Спадкування за законом здійснюється за наявності таких підстав: відсутності заповіту; визнання заповіту недійсним; усунення спадкоємців за заповітом від права на спадкування в порядку ст. 1224 ЦК України; охоплення заповітом тільки частини спадкового майна; відмови спадкоємців за заповітом від прийняття спадщини (ст. 1273 ЦК України) та смерть спадкоємця за заповітом до відкриття спадщини, якщо заповідачем не було зроблено підпризначення спадкоємця за заповітом (ст. 1244 ЦК України).

Закон не забороняє спадкування однієї частини спадщини за законом, іншої - за заповітом. Таке спадкування виникає у разі охоплення заповітом лише частини спадкового майна або визнання заповіту частково недійсним. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом (ст. 1275 ЦК України). Одночасне спадкування і за законом, і за заповітом окремі автори називають "змішане спадкування".

2. Охарактеризувати способи та строки прийняття спадщини. Розкрити насдки пропущення строку для прийняття спадщини

Спадкоємець, який бажає реалізувати право на спадкування, що виникло у нього у зв'язку з відкриттям спадщини, має прийняти спадщину у порядку та у строки, встановлені законом.

Прийняття спадщини є одностороннім правочином, оскільки його здійснення залежить виключно від волі спадкоємця. Факт прийняття спадщини одним із спадкоємців породжує правові наслідки лише безпосередньо для даної особи і жодним чином не впливає на юридичне становище інших спадкоємців.

1. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. 2. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Для набуття права на спадщину спадкоємець має її прийняти на тільки встановленими законом способами, але і з додержанням встановлених законом строків. Загальний строк для прийняття спадщини дорівнює шести місяцям і починає вираховуватися з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкодавця або з дня, з якого він був оголошений померлим згідно ст. 46 ЦК. У випадках, коли часом відкриття спадщини визнається дата припущеної загибелі спадкодавця (ч. 3 ст. 46 ЦК), спадкоємці автоматично опиняються в становищі таких, що пропустили шестимісячний строк для прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України), адже якщо особа пропала без вісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, обов'язковою умовою звернення до суду із заявою про визнання особи померлою є відсутність відомостей про таку особу у місці її постійного проживання протягом шести місяців (ч. 1 ст. 46 ЦК України). Тому заінтересованим спадкоємцям доцільно одночасно подавати позов про надання їм додаткового строку для прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК України). 2. Строк для прийняття спадщини - це строк преклюзивний (присікальний), протягом якого існує суб'єктивне право спадкування, тобто право на прийняття спадщини. Сплив цього строку зумовлює припинення права на прийняття спадщини. Однак, на відміну від інших преклюзивних строків, після спливу строку для пр ийняття спадщини суд за наявності підстав, зазначених у ч. 3 ст. 1272 ЦК, вправі визначити спадкоємцеві додатковий строк, достатній для прийняття спадщини. Водночас строк для прийняття спадщини не можна вважати одним із видів строків позовної давності, що передбачені главою 19 ЦК, оскільки нормами спадкового права передбачені особливі правила його застосування. Строк для прийняття спадщини, на відміну від строків позовної давності, не може бути призупинений або перерваний. Лише у виключних випадках строк для прийняття спадщини, пропущений спадкоємцем, може бути продовжений подібно до строків позовної давності, однак таке продовження відбувається вже на інших підставах та в іншому порядку. 3. Частина друга статті, що аналізується, передбачає охорону прав тих спадкоємців, які приймають спадщину лише в результаті і внаслідок неприйняття або відмови від її прийняття інших осіб - спадкоємців за законом попередньої черги (черг) або спадкоємців за заповітом, призначених першими (у випадку підпризначення заповідачем іншого спадкоємця - ст. 1244). Дії, спрямовані на прийняття спадщини, повинні бути здійснені цими особами в межах загального шестимісячного строку для прийняття спадщини протягом трьох місяців з моменту неприйняття (відмови від прийняття) спадщини іншими спадкоємцями. Якщо ж строк, що залишився, складає менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців. Наприклад, спадщина відкрилася винятково на користь спадкоємців за законом. Єдиний спадкоємець першої черги через 5 місяців після відкриття спадщини подав до нотаріальної контори заяву про відмову від прийняття спадщини без зазначення особи. В такому випадку у спадкоємця другої черги є три місяці для прийняття спадщини, а перебіг цього строку починається з наступного дня після відмови спадкоємця першої черги (ст. 253 ЦК). Якщо такий спадкоємець протягом 3-х місяців подасть заяву про відмову без зазначення особи, з наступного дня починає спливати тримісячний строк для прийняття спадщини для спадкоємців третьої (наступної) черги. Якщо спадкоємець другої черги не приймає спадщину, тримісячний строк для спадкоємця наступної черги починається з дня, наступного за тим днем, коли завершився тримісячний строк для спадкоємця другої черги і т. д. Разом з тим нотаріусам слід мати на увазі, що за ч. 6 ст. 1273 ЦК заява про відмову може бути відкликана протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. Тому у випадку, коли, наприклад, спадкоємець за законом першої черги після спливу 5-ти місяців після відкриття спадщини подає заяву про відмову, а спадкоємець за законом негайно подає заяву про прийняття, це не означає, що останній неодмінно набуде спадщину - при відкликанні першим спадкоємцем заяви про відмову і поданні заяви про прийняття спадщини або при існуванні інших підстав, коли спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину без здійснення активних дій (ч. 3, 4 ст. 1268 ЦК), заява про прийняття спадщини спадкоємцем другої черги за правилами про черговість не може бути підставою для визнання його таким, що прийняв спадщину.