3.3 Особливості відповідальності міжнародних організацій

Міжнародні міжурядові організації як суб’єкти міжнародного права грають усе більше активну роль у міжнародних відносинах. У зв’язку з цим виникає питання: чи несуть відповідальність і яким чином міжнародні організації? Оскільки міжнародні організації мають неоднаковий обсяг міжнародної правосубєктності, що фіксується в їхніх установчих актах, то характер і обсяг відповідальності в них теж різний.

Упродовж останніх 60-ти років XX ст. у міжнародно-правових відносинах постійно зростає роль міжнародних організацій (далі – МО) і, відповідно, вплив на інтереси держав, та й зрештою, приватних осіб. З моменту винесення у 1949 р. Міжнародним судом ООН консультативного висновку стало зрозумілим, що МО мають власну правосуб'єктність, відмінну від правосуб'єктності держав-членів, і щодо них діє принцип, згідно з яким будь-яке міжнародно-протиправне діяння тягне за собою міжнародно-правову відповідальність.

Норми щодо відповідальності МО охоплюють, окрім випадків безпосереднього порушення міжнародно-правових зобов'язань, також ситуації, коли МО може бути піддана міжнародно-правовій відповідальності - на неї може бути покладена відповідальність, якщо вона допомагає чи сприяє іншим суб'єктам у скоєнні правопорушення, якщо вона керує іншими суб'єктами або здійснює контроль над ними для скоєння такого діяння, якщо вона примушує інших суб'єктів до скоєння протиправного діяння. Інший випадок, коли на МО може бути покладена відповідальність, це коли міжнародно-протиправне діяння здійснюється МО, членом якої є перша МО.

Фактично норми щодо відповідальності МО "перетинаються" із нормами щодо відповідальності держав. Особливості полягають у питаннях присвоєння поведінки МО і відповідальності держави перед третьою стороною за її дії.

МО може мати міжнародно-правові зобов'язання перед міжнародним співтовариством загалом, однією чи декількома державами-членами або не членами, перед іншою МО тощо. Більшість міжнародно-правових зобов'язань МО походить із правил цієї організації. Комісія міжнародного права під правилами організації розуміє: установчі акти, рішення організації, прийняті відповідно до цих актів, сталу практику цієї організації.

МО присвоюється поведінка її органів та агентів, при цьому під агентом розуміється посадова особа або інша особа чи формування, через які діє ця організація.

Міжнародно-правові норми про відповідальність міжнародних організацій поки не кодифіковані. Комісія міжнародного права ООН на своїй п'ятдесят третю сесію в 2001 р. ухвалила приступити до розробки проекту статей про відповідальність міжурядових організацій.

У 2002 р. Комісія міжнародного права ООН за дорученням Генеральної Асамблеї приступила до розробки теми «Відповідальність міжнародних організацій», та у 2009 р. у своїй річній доповіді представила Проект статей про відповідальність міжнародних організацій [4, с.18].

Відповідальність міжнародних організацій ґрунтується на їх правосуб’єктивності і безпосередньо випливає з неї. Ця відповідальність носить специфічний характер. Обсяг і межі відповідальності міжнародних організацій неоднакові, вони залежать від обсягу правосуб'єктивності і природи міжнародних організацій.

В даний час у ряді договорів містяться положення про відповідальність міжнародних організацій. Так, наприклад, ст. 57 Статуту ООН передбачає відповідальність спеціалізованих установ ООН у відповідних областях (економічної, соціальної, культури і т. д.). Відповідно до Договору про космос 1967 міжнародна організація несе відповідальність за виконання положень даного Договору, якщо вона здійснює відповідну діяльність у космічному просторі, включаючи Місяць і інші небесні тіла (ст. VI). Згідно зі ст. V і XII Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об'єктами 1972 міжнародна організація, що здійснює або організує запуск космічного об'єкта, несе відповідальність за будь-який заподіяну цим об'єктом шкоду. Несуть відповідальність і беруть участь у такій організації держави.

Відповідальність міжнародної організації буде випливати з факту порушення її органами й посадовими особами як статутних положень організації, так і загальних норм міжнародного права. У практиці ООН мали місце випадки визнання цією організацією відповідальності за дії, зроблені особами зі складу збройних сил ООН. Наприклад, в 1957-1965 рр.. ООН уклала угоди з Бельгією, Грецією, Італією, Люксембургом і Швейцарією про відшкодування шкоди, заподіяної громадянам цих країн і майну цих громадян внаслідок операцій Збройних сил ООН в Конго [38, с.43].

На міжнародній арені міжнародна організація діє через свої органи й посадових осіб, тому фактично міжнародні правопорушення можуть робити саме вони. У цьому випадку може виникнути подвійна відповідальність організації. По-перше, перед державами-членами за порушення посадовою особою або органом організації статутних положень і, по-друге, перед міжнародним співтовариством у цілому при порушенні норм загального міжнародного права.

Міжнародні організації можуть виступати суб'єктами відповідальності з міжнародного публічного і міжнародного приватного права. Щоб міжнародна організація несла відповідальність, необхідні наявність її провини і порушення зобов'язання, передбаченого міжнародно-правовою нормою, а також заподіяння шкоди або шкоди.

Міжнародні організації можуть нести як політичну, так і матеріальну відповідальність. Наприклад, політична відповідальність може настати у разі прийняття міжнародною організацією дискримінаційних рішень, що утискають суверенні права держави (групи держав), або які впливають на їх суверенітет; за порушення угоди про штаб-квартиру з державою перебування або угод про співпрацю з іншими суб'єктами міжнародного права.

Матеріальна відповідальність міжнародної організації може наступити за нанесення нею збитку в процесі діяльності (наприклад, діяльності в космічному просторі), за невиконання міжнародних зобов'язань, де стороною є ця організація; за нанесення шкоди джерелом підвищеної небезпеки (наприклад, автомобілем або судном ООН); за порушення контрактів; недотримання санітарних норм та ін..

Але при цьому форми відповідальності, що діють стосовно держав, не можна механічно переносити на міжнародні організації, так як вони мають специфічні особливості: не набули розвитку конкретні форми політичної та матеріальної відповідальності; при настанні матеріальної відповідальності поряд з міжнародною організацією, як правило, несуть відповідальність держави - члени цієї організації.

Міжнародна організація може бути залучена до міжнародної відповідальності за порушення законодавства країни перебування її штаб-квартири. Уряди багатьох країн ухвалили законодавчі акти про статус міжнародних організацій, що знаходяться на їх території, та їхніх службовців, за порушення яких міжнародні організації можуть бути притягнуті до матеріальної відповідальності [36, с.273-274].

В даний час у міжнародній практиці проблема відповідальності міжнародних організацій вирішується переважно в площині компенсації матеріального збитку. Так, у ряді угод по космосу, - Договорі про принципи діяльності держав по дослідженню й використанню космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 1967 р.; Угоді про рятування космонавтів, поверненні космонавтів і поверненні обєктів, запущених у космічний простір, 1968 р.; Конвенції про міжнародну відповідальність за збиток, заподіяний космічними обєктами, 1972 р. - є норми, що встановлюють відповідальність міжнародних організацій і держав, що беруть участь у них, за збиток, що став результатом космічної діяльності.

Оскільки міжнародні організації часом не можуть самостійно компенсувати заподіяний ними збиток, виникає питання про необхідність солідарної відповідальності як самої організації, так і її держав-членів. Такий вид відповідальності, зокрема, передбачений ст. V Конвенції про міжнародну відповідальність за збиток, заподіяний космічними об'єктами 1972 р. [30, c.283-284].

Специфіка діяльності міжнародної організації може привести до заподіяння матеріального збитку її посадовим особам, майну й приміщенням. У цих випадках міжнародна організація може виступати суб'єктом міжнародних претензій до причинителя збитку. Це знайшло підтвердження в консультативному висновку Міжнародного Суду ООН від 11 квітня 1949 р. «Про відшкодування збитку, понесеного на службі ООН». На підставі факту вбивства ізраїльськими терористами посередника ООН у збройному конфлікті між Ізраїлем і арабськими державами графа Бернадота й полковника Серо Міжнародний Суд ООН визнав, що Організація Об'єднаних Націй як суб'єкт міжнародного права й носій міжнародних прав і обов'язків може здійснювати свої права шляхом пред'явлення міжнародних претензій.

Всі ці положення про міжнародну відповідальність міжнародних організацій випливають із Проекту статей про відповідальність міжнародних організацій, активну роботу над яким проводить Комісія міжнародного права ООН, підготувавши та представивши за 8 років плідної праці (з 2002 по 2009 рр.) Генеральній Асамблеї текст Проекту. Цей Проект потребує подальшої розробки, до моменту його прийняття світовим співтовариством та затвердження в якості офіційного джерела міжнародного публічного права.