3.2 Обставини що виключають міжнародну протиправність

У міжнародному праві розроблено інститут обставин, що звільняють від відповідальності. Як правило, всяке протиправне діяння держави тягне міжнародну відповідальність цієї держави. Проте насправді можуть мати місце обставини, які перешкоджають на цьому етапі виконанню державою своїх зобов'язань, у тому числі виконанню їх в строк. Ці обставини можуть виключити міжнародно-правову відповідальність держав.

Під час кваліфікації поведінки держави слід враховувати обставини, наявність яких виключає протиправність дії (без­діяльності) держави, а отже і звільняє державу від міжна­родно-правової відповідальності. Розрізняють дві групи об­ставин: обставини, які виключають виникнення міжнарод­но-правової відповідальності, та обставини, які виключають реалізацію міжнародно-правової відповідальності.

У першому разі поведінка держави, яка за нормальних умов кваліфікується як правопорушення, визнається пра­вомірною та не породжує відповідальності. У другому – це фактичні ситуації, за яких відповідальність, яка наступає за правопорушення, фактично не здійснюється. [35, с.320].

Проект статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, підготовлені Комісією міжнародного права і схвалені (точніше, "взяті до відома") LXV сесією Генеральної Асамблеї ООН 6 грудня 2010 року, містять перелік обставин, що виключають протиправність. Відповідальність держав виключається за наступних певних умов:

1. У разі досягнення між державами взаємної згоди відносно дій, які суперечать раніше взятим ними зобов'язанням або відповідним нормам МП (ст. 29 Статей). Наприклад, введення іноземних військ на територію держави зазвичай розглядається як серйозне порушення суверенітету держави, а частіше як акт агресії. Проте подібна дія не може бути визнана такою, якщо вона здійснюється на прохання або з відома держави.

Виключення відповідальності держави в даному випадку настає за наявності наступних умов:

- згода держави має бути міжнародно-правомірною;

- згода має бути явно вираженою (а не що мається на увазі);

- згода повинна передувати здійсненню дій.

Проте така згода не може бути дана на здійснення дій, що суперечать імперативним нормам міжнародного права (наприклад, згода на використання території для здійснення агресії відносно третьої держави).

2. У разі, якщо дії держави викликані протиправними діями іншої держави і є правомірними з точки зору міжнародного права заходами відносно держави-правопорушника, або, іншими словами, коли є провина самої потерпілої сторони (ст. 30 Статей). Такі заходи можуть бути застосовані також за дорученням або уповноваженням компетентної міжнародної організації (наприклад, ООН, відповідною організацією).

3. Якщо діяльність держави була викликана непереборною силою або непіддатливими контролю непередбаченими зовнішніми подіями (ст. 31 Статей). Причому передбачається, що обидві вказані події не дозволили державі діяти відповідно до раніше прийнятих на себе зобов'язань. Зокрема, може йтися про ситуації, викликані явищами природи (повінь, землетрус, епідемія) або діяльністю людей, і позначаються вони термінами "форс-мажор", або "непередбачений", "непереборний" випадок. Форс-мажор як основа для звільнення держави від відповідальності передбачений, наприклад, в статті 41 Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 року, статті 18 Конвенцій ООН з морського права 1982 року.

Проте держави не звільняються від відповідальності, якщо форс-мажорна ситуація обумовлена - або цілком, або у поєднанні з іншими чинниками - поведінкою держави, що посилається на неї, або держава перейняла на себе ризик виникнення такої ситуації.

4. Якщо суб'єкт поведінки, що представляє цю державу, в ситуації крайнього лиха не мав іншої можливості врятувати своє життя або життя ввірених йому людей (ст. 32 Статей). На практиці випадки лиха були в основному пов'язані з повітряними або морськими судами, які виявлялися на території держави із-за поганих погодних умов, технічної несправності і т.п.

Лихо як обставина, що виключає відповідальність держави, передбачено, наприклад, в статтею 14 Конвенцій про територіальне море і прилеглу зону 1958 р., статтею 98 Конвенцій ООН з морського права 1982 р.

Держава несе відповідальність, якщо вона сама сприяла виникненню ситуації крайнього лиха або якщо поведінка, про яку йде мова, могла викликати тяжче лихо. Наприклад, підводний човен з ядерною силовою установкою, що потерпів серйозну аварію, може викликати ядерний вибух в порту, в якому він намагається сховатися і зробити необхідний ремонт. В цьому випадку буде поставлено під загрозу життя набагато більшого числа людей, і держава, чий прапор несе підводний човен, не може звільнятися від відповідальності.

5. Якщо держава була вимушена порушити прийняті на себе зобов'язання за наявності крайньої необхідності (ст. 33 Проекту). Проте посилання на крайню необхідність правомірне лише за наявності ряду одночасно діючих умов, зокрема абсолютно-виняткового характеру ситуації, на яку посилається держава; неминучості характеру небезпеки, загрозливої життєво важливим інтересам держави та її населенню; неможливості усунути таку небезпеку іншими засобами; неодмінно тимчасовий характер дії, обмежений рамками періоду небезпеки.

6. Держава не може посилатися на стан крайньої необхідності ще, принаймні, в наступних двох випадках:

1) якщо міжнародне зобов'язання, якому не відповідає діяння цієї держави, встановлене договором, в якому прямо або побічно унеможливлюється посилання на стан крайньої необхідності відносно цього зобов'язання;

2) якщо держава, про яку йде мова, сама сприяла виникненню стану крайньої необхідності, який і не дозволив виконати свої міжнародні зобов'язання [36, с.270].

Як приклад можна взяти рішення Міжнародного Суду у справі про проект "Габчиково-Надьмарош". При розгляді справи Угорщина посилалася на те, що порушення нею договору виправдовується станом необхідності. Суд визначив: "Стан необхідності, на який посилається Угорщина, навіть якщо б його наявність була встановлена, не дозволив би зробити висновок про те, що вона діяла відповідно до її зобов'язань за Договором 1977 року… Він дозволив би тільки стверджувати, що за даних обставин, Угорщина не нестиме міжнародної відповідальності за свої дії". З цього видно, що стан необхідності не дає підстав для висновку про те, що договір не був порушений, але він міг би звільнити від відповідальності за порушення [21].

7. Якщо держава, що завдає збитку іншій державі всупереч діючим нормам міжнародного права, діє в цілях самооборони від агресії відповідно до статті 51 Статуту ООН, що здійснюється цією іншою державою (ст. 34 Проекту). Таким чином, в цій статті йдеться про законну міру самооборони держави відповідно до Статуту ООН, що передусім відповідає умовам ст. 51 Статуту. Такими умовами є:

1) наявність озброєного нападу на державу іншої держави, що створює виключно серйозну і явну загрозу її територіальній цілісності і політичній незалежності, як це витікає з коментаря Комісії МП;

2) самооборона здійснюється до тих пір, поки Рада Безпеки не прийме заходів, необхідних для підтримки міжнародного миру і безпеки;

3) Рада Безпеки має бути негайно повідомлена про зроблені заходи самооборони;

4) такі заходи не зачіпають повноважень і відповідальності Ради Безпеки стосовно підтримки або відновлення міжнародного миру і безпеки [1].

Протиправність діяння держави, що не відповідає міжнародно-правовому зобов'язанню цієї держави відносно іншої держави, якщо і виключається, то в тій мірі, в якій це діяння є контрзаходом.

Отже, як бачимо, в Проекті йдеться про обставини, які в цілому властиві і внутрішньому праву держав, тобто є загальними принципами права. Наведений перелік є вичерпним і загальновизнаним. Ці обставини застосовуються до будь-яких міжнародних зобов'язань, незалежно від їх джерела, будь то договір, звичай чи односторонній акт. Слід зазначи­ти, що міжнародне право не допускає посилань на обстави­ни, що звільняють від відповідальності, коли порушують­ся норми jus cogens[40, с.167].