Розділ ііі. Реалізація міжнародно-правової відповідальності

3.1 Реалізація міжнародно-правової відповідальності

Реалізація відповідальності починається зі ставлення за вину та пред'явлення претензії. На практиці ставлення за вину суб'єкту міжнародного права становить собою усну або письмову заяву про відповідальність цього суб'єкта за порушення загального міжнародного права чи конкретних договірних зобов'язань. Ставлення за вину безпідставне, якщо відсутнє порушення норм і принципів міжнародного права. У цьому разі може йтися не про ставлення за вину, а про пред'явлення претензії на відшкодування шкоди. У разі коли у правовідносинах беруть участь двоє учасників, суб'єктом такої заяви може бути безпосередньо потерпіла сторона; у випадку порушення багатостороннього договору-будь-який учасник такого договору; у разі порушення загальної норми міжнародного права, коли під загрозою опиняються самі основи міжнародного правопорядку, ініціатором заяви може бути будь-який суб'єкт, навіть той, чиї інтереси безпосередньо не страждають. Розмір шкоди визначається погоджувальними органами на підставі документів, представлених офіційними представниками потерпілої сторони, з наданням доказів для перевірки. Зазвичай між виною та завданою шкодою має існувати причинний зв'язок. Утрачена вигода, як правило, не відшкодовується.

Міжнародно-правова відповідальність реалізується на підставі матеріальної та політичної (нематеріальної) відповідальності. Деякі автори виокремлюють ще моральну відповідальність, але зазвичай вона (наприклад, здійснення певних церемоніальних дій, що відновлюють честь і гідність держави) також зводиться до політичної.

Після скоєння міжнародно-протиправного діяння формуються так звані правовідносини відповідальності, в яких суб'єкти набувають певних прав та обов'язків.

Виникнення нових правовідносин між потерпілою державою і державою-порушницею не означає припинення правовідносин щодо порушеного зобов'язання, а те, що в держави-порушниці зберігається обов'язок щодо виконання порушеного зобов'язання.

Держава, що несе відповідальність за міжнародно-протиправне діяння, зобов'язана припинити це діяння (якщо воно продовжується), надати належні запевнення і гарантії щодо неповторення діяння, якщо того вимагають обставини. Зазвичай запевнення надають в усній формі, а гарантії неповторення можуть полягати в прийнятті державою відповідних превентивних заходів з метою недопущення повторення порушення.

До обов'язків держав входить також надання повного відшкодування шкоди (матеріальні чи моральні збитки, завдані міжнародно-протиправним діянням), що були спричинені міжнародно-протиправним діянням. До матеріальних відносять збитки, завдані майну чи іншим інтересам держави чи її громадянам, які легко вимірюються в грошовому еквіваленті. Моральні збитки охоплюють поняття "болю", "страждання людей", "втрати близьких", "особистої образи", що пов'язані з порушенням недоторканності житла чи права на приватне життя. Головна умова відшкодування - причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою.

Основними формами відшкодування шкоди в сучасному міжнародному праві є реституція, компенсація і сатисфакція.

Реституція– це відшкодування правопорушником матеріальної шкоди в натурі(повернення неправомірно захопленого майна, художніх цінностей, транспортних засобів і таке інше). Різновидом реституції є субституція – заміна неправомірно знищеного чи пошкодженого майна аналогічним за вартістю та призначенням. Реституція - це така форма відшкодування, коли державою-по-рушницею відновлюється стан, що існував до скоєння міжнародно-протиправного діяння. Може приймати Форму матеріального відновлення або повернення території, осіб чи їх майна, скасування юридичного акта тощо.

Компенсація - це така форма відшкодування, коли держава-по-рушниця компенсує шкоду, причому компенсація охоплює будь-яку шкоду, що обчислюється в фінансовому вираженні, включаючи упущену вигоду. Цю форму відшкодування застосовують у разі неможливості повного відшкодування через реституцію.

Сатисфакція – це задоволення нематеріальних вимог для відшкодування шкоди, завданої перш за все честі та гідності потерпілої держави, її політичним інтересам. Обмеження суверенітету (надзвичайні сатисфакції) – це тимчасове призупинення діяльності державних органів держави, окупація країни або її частини, реорганізація політичної системи, розпуск злочинних політичних партій тощо. Декларативні рішення виражаються у формі рішення міжнародного органу (наприклад, суду) чи організації, які визнають певну дію міжнародним правопорушенням. Сатисфакція як форма відшкодування є скоріше винятком, оскільки може бути застосована, коли шкоду в повному обсязі не можливо відшкодувати двома попередніми формами. Сатисфакція може полягати у визнанні порушення, офіційному вибаченні, висловленні співчуття тощо. Вона не має матеріально-грошової форми вираження.

У міжнародному праві склалася норма, відповідно до якої потерпіла держава має право на нарахування відсотків на будь-яку основну суму, починаючи з дати нарахування цієї суми і по дату виконання платіжного зобов'язання. При цьому, відсотки не є самостійною формою відшкодування, а нараховуються в додаток до компенсації.