2.2 Види міжнародних правопорушень

У доктрині і практиці міжнародного права міжнародні правопорушення не мали чіткого розподілу на види або групи на різних підставах, хоча деякі спроби їхнього виділення починалися.

У сучасній міжнародній практиці і доктрині розрізняють три види міжнародних правопорушень, що визначаються за суб'єктною і суб'єктивною сторонами складу таких правопорушень [6, 121]:

1. Міжнародні злочини;

2. Злочини міжнародного характеру;

3. Інші міжнародні правопорушення (міжнародні делікти).

Розглянемо диференціальні відмінності цих видів міжнародних правопорушень за суб'єктами їх вчинення, зв'язком правопорушень із державою і формами відповідальності.

Міжнародні злочини – це злочини, що порушують міжнародні зобов'язання, які є основними для забезпечення життєво важливих інтересів міжнародного співтовариства, і розглядаються як злочини міжнародним співтовариством у цілому.

Міжнародні злочини:

– здійснюються державами, посадовими особами держав, що використовують механізм держави в злочинних цілях, а також рядовими виконавцями;

– здійснюються в безпосередньому зв'язку із державою;

– зазіхають на міжнародний мир і безпеку,

– загрожують основам міжнародного правопорядку;

– спричиняють відповідальність держави як суб'єктаміжнародного права і персональну кримінальну відповідальності виконавців, що наступає в рамках міжнародної, а в деяких випадках внутрішньодержавної (національної) юрисдикції.

Під злочином міжнародного характеру розуміють діяння фізичної особи, що посягає на права й інтереси двох або декількох держав, міжнародних організацій, фізичних і юридичних осіб. До таких злочинів належать: захоплення заручників; зазіхання на осіб, що користуються міжнародним захистом; підробка грошових знаків; незаконне захоплення повітряних суден та ін.

Злочини міжнародного характеру:

– торкаються інтересів двох або декількох держав, юридичних осіб і/або громадян;

– здійснюються окремими фізичними особами поза зв'язком із політикою держави;

– спричиняють персональну відповідальність правопорушників у рамках національної юрисдикції.

Міжнародні делікти визначаються за залишковим принципом, до них належать правопорушення, що не ввійшли в перші дві групи. До них належать: порушення державою своїх односторонніх зобов'язань; невиконання рішень міжнародних судів і арбітражів; порушення державою договірних зобов'язань, що не мають основного значення, і т.д.

Міжнародні делікти:

– не носять характеру злочинів і не мають суспільної небезпеки міжнародних злочинів і злочинів міжнародного характеру;

– можуть здійснюватися будь-якими суб'єктами міжнародних правовідносин, що порушують положення розпоряджень міжнародно-правових норм;

– спричиняють відповідальність суб'єктів, що може виражатися у формі самообмежень, які випливають у результаті офіційного визнання протиправності поведінки суб'єкта.

Відповідальність держави-правопорушниці існує в конкретних її видах і формах. У міжнародному праві залежно від характеру покладених на державу заходів, виділяють такі види відповідальності: матеріальна і нематеріальна (моральна чи політична).

На думку Г. Й. Туніна, "моральна відповідальність" може розумітися як відповідальність не правова, а така, що випливає з правил міжнародної моралі, тому слід говорити про політичну відповідальність, адже так зване моральне задоволення є політичною акцією",. А М.Х. Фарукшин писав, що "доцільніше виокремлювати матеріальну і нематеріальну (в обох випадках політична) відповідальності держави".

У житті види відповідальності взаємозалежні. Розподіл відповідальності на матеріальну і нематеріальну до певної міри умовний, але необхідний для її практичного здійснення.

Види відповідальності як відображення специфіки обмежень, що накладаються на державу-правопорушницю, виражаються у формах, обумовлених цією специфікою.

Будь-яке міжнародне правопорушення передбачає такий комплекс наслідків:

1) відновлення державою-правопорушницею порядку, який існував;

2) притягнення держави-правопорушниці до відповідальності;

3) застосування мирних засобів для відновлення порушених відносин і реалізації відповідальності;

4) звернення потерпілих суб'єктів за потреби до примусових засобів забезпечення відповідальності.

Міжнародно-протиправне діяння розмежовує одноактні та триваючі міжнародно-протиправні діяння виводиться зі змісту ст. 14 Проекту і має практичну значущість при його застосуванні щодо встановлення моменту скоєння протиправного діяння та висунення вимог щодо припинення протиправних дій потерпілим суб'єктом.

Відповідно до ст. 14 Проекту, одноактне протиправне діяння вважається закінченим у той момент часу, коли воно здійснюється, навіть якщо його вплив і наслідки будуть тривати. Якщо протиправне діяння має триваючий характер, то порушення продовжується протягом усього часу, коли воно залишається таким, що суперечить міжнародно-правовим зобов'язанням. При віднесенні міжнародно-протиправного діяння до того чи іншого виду береться до уваги так звана первинна норма, яка містить припис обов'язкової поведінки, та конкретні обставини справи. Також важливим є те, що триваюче протиправне діяння перестає бути таким з моменту його припинення. Якщо його припинення не відбувається під час реалізації міжнародно-правової відповідальності держави-порушниці, воно залишається триваючим. Встановлення тривалості протиправного діяння впливатиме на розміри відшкодування потерпілій стороні.

Існує чимало зобов'язань, які передбачають, що їх порушення буде мати місце лише у разі систематичних дій. Тобто це діяння, що продовжуються з моменту першої дії чи бездіяльності зі серії діянь, які формують протиправну поведінку. При цьому перша дія (чи бездіяльність) не буде вважатися порушенням такого міжнародного зобов'язання доти, доки їхня кількість не буде достатньою для визначення його порушення. Кількість дій, які повинні відбутися, щоб мало місце порушення зобов'язання, визначається за формулюванням і метою первинної норми. Також є важливим, щоб держава на момент початку скоєння протиправних діянь несла відповідне зобов'язання, у протилежному випадку відповідна кваліфікація діянь буде здійснюватися з моменту виникнення такого зобов'язання. Звичайно, будь-яке діяння із серії діянь, що формують складне порушення міжнародного зобов'язання, може само собою бути порушенням іншого міжнародного зобов'язання.

У міжнародному праві склалася категорія імперативних норм "jus cogens"і які породжують зобов'язання, що становлять загальний інтерес для міжнародного співтовариства загалом, і так звані зобов'язання "erga omnes". Зрозуміло, що порушення суб'єктом міжнародного права таких зобов'язань повинно мати наслідки, відмінні від наслідків "звичайного" міжнародного правопорушення. Деякі юристи-між-народники розмежовують правопорушення на міжнародні злочини та делікти.

Комісія міжнародного права у Главі III Проекту при характеристиці особливого виду міжнародних правопорушень відійшла від концепції "злочину держави" і визначила їх як "серйозні порушення міжнародно-правових зобов'язань, що випливають з імперативних норм загального міжнародного права".

Відповідно до ст. 53 Віденської конвенції 1969 p., під імперативною нормою розуміють таку, що приймають і визнають міжнародним співтовариством загалом як норму, відхилення від якої недопустиме і яка може бути змінена наступною нормою загального міжнародного права такого ж характеру. До норм jus cogens" відносять, наприклад, принцип незастосування сили, принцип самовизначення народів (націй), заборону рабства, тортур, геноциду, апартеїду, основні норми гуманітарного права. Для настання особливих наслідків у результаті таких порушень необхідним є і їх "серйозний" характер, тобто порушення має бути супроводжене грубим чи систематичним невиконанням зобов'язань.

Наслідки таких міжнародно-правових діянь, які встановлено на додаток до загальних, полягають у тому, що:

1) держави повинні співпрацювати правомірними засобами з метою покласти край будь-якому серйозному порушенню міжнародно-правових зобов'язань, що випливають з імперативних норм загального міжнародного права;

2) жодна держава не повинна визнати правомірним положення, що склалося в результаті таких порушень, і не надавати допомогу в збереженні такого стану.