Розділ іі. Міжнародно-правові діяння: поняття та види

2.1 Міжнародно-протиправне діяння як факт підстави міжнародно-правової відповідальності

Міжнародно-протиправне діяння є складним соціально-юридичним явищем. Воно є не просто фактичною підставою міжнародно-правової відповідальності держави, а єдиною підставою такого роду. Причому, як зазначає В.А. Василенко, з точки зору міжнародного права міжнародно-протиправне діяння – це не тільки фактичне діяння, а юридичний факт, що породжує відповідальність держави-правопорушниці й регулятивно-охоронні відносини між нею та потерпілою державою [59, с.84].

Основними ознаками міжнародно-протиправного діяння є те, що:

1) це поведінка (як активна, так і пасивна), котра може бути присвоєна державі за міжнародним правом;

2) така поведінка повинна бути порушенням міжнародно-правового зобов'язання цієї держави.

Ознаки міжнародно-протиправного діяння, які відображено у ст. 2 Проекту, вказують на двохелементну структуру міжнародного правопорушення. У деяких джерелах автори стоять на позиції чотирьохелементної структури міжнародного правопорушення, запозиченої з національного права.

Якщо говорити про об’єктивні складові елементи міжнародно-протиправного діяння, то, згідно з В.Г. Буткевичем, у науці міжнародного права такими вважають: об’єкт правопорушення; протиправну поведінку (діяння або бездіяльність); шкоду, заподіяну в результаті протиправної поведінки; причинново-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою та шкодою; вину правопорушника [115, c.468]. Згідно з думкою Г.І. Тункіна, склад міжнародно-протиправного діяння містить у собі такі ж самі елементи, окрім вини [111, c.210]. При цьому існують й інші точки зору. Так, наприклад, І.І. Лукашук вважає деякі з вищезазначених елементів (шкоду, вину) міжнародно-протиправного діяння не об’єктивними, а "іншими елементами”, виділяючи їх окремо [96, с.87-95]. Крім того, він окремо виділяє зловживання правом [96, с.93].

Склалася норма, згідно з якою кваліфікація діяння держави як міжнародно-протиправного визначається міжнародним правом. Держава не може посилатися на своє внутрішнє право для обґрунтування такої поведінки як правомірної (саме тому законодавство багатьох держав встановлює правило пріоритету норм міжнародних договорів над нормами національного законодавства й обов'язкове коректування законодавства ще під час підготовчої процедури до укладення міжнародного договору). Це правило відображено також у ст, 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р.

За загальним правилом державі на міжнародному рівні присвоюється поведінка її органів чи інших суб'єктів, що діють за вказівками, під керівництвом чи під контролем таких органів. Таким чином, присвоєння поведінки державі як суб'єкту міжнародного права здійснюється на основі чітко встановлених критеріїв, а не просто на підставі встановлення причинно-наслідкового зв'язку.

Державі присвоюється поведінка її органів незалежно від того, яку гілку влади вони представляють та від місця в системі державного апарату (центральний чи муніципальний орган). Органом держави в міжнародному праві вважається особа чи формування, що має такий статус за внутрішнім правом. Разом із тим держава може бути визнана відповідальною за поведінку особи чи формування, що не є органами держави відповідно до її внутрішнього права, проте їм делеговано здійснювати владні повноваження у певній сфері (це можуть бути державні установи, напівдержави і корпорації чи навіть приватні компанії).

Для присвоєння поведінки в принципі не має значення форма державного устрою суб'єкта, адже посилання на те, що федеральна влада обмежена певною мірою в контролі за органами суб'єктів федерації, не є обставиною, що виключає протиправність поведінки. Питання можуть виникати у випадку наявності конституційної норми щодо вповноваження адміністративно-територіальної одиниці на укладення міжнародних угод і, відповідно, самостійного прийняття міжнародно-правових зобов'язань. Рівень впливу адміністративно-територіального устрою держави на обсяг виконання міжнародно-правових зобов'язань може бути спеціально регламентовано у конкретних міжнародних угодах.

При вирішенні питання присвоєння поведінки посадової особи чи формування береться до уваги, чи діє такий суб'єкт саме в офіційній якості, навіть із перевищенням меж службових повноважень і з порушенням вказівок.

Міжнародному праву відомі випадки надання у розпорядження органу однією державою іншій. Тоді неправомірна поведінка присвоюється державі-користувачу, якщо буде доведено, що орган здійснював владні повноваження від імені цієї держави.

За загальним правилом державі не може бути присвоєна поведінка приватних осіб чи формувань (звісно, якщо їм не делеговано держав но-владні повноваження). Винятком є поведінка приватних осіб, якщо вони здійснюють її за вказівкою держави або коли такі особи діють під керівництвом чи контролем держави. При вирішенні питання присвоєння поведінки, що здійснювалася під керівництвом чи контролем, суттєве значення має встановлення ступеня такого впливу власне на протиправну з точки зору міжнародного права поведінку. Для цих випадків не потрібно наявності у таких осіб чи формувань делегованих державно-владних повноважень.

Інший виняток стосується ситуації, коли особа чи група осіб, за відсутності чи неспроможності офіційної влади, наприклад, під час соціальних революцій, іноземної окупації, громадянської війни (коли частина території не контролюється офіційною владою або влада не може реалізовувати свої повноваження у певній сфері суспільного життя) та за умови нагальної потреби, бере на себе прерогативу здійснювати владні функції без офіційного санкціонування. Також держава може нести відповідальність за поведінку повстанських рухів, але за умови створення ними нового уряду чи нової держави (при цьому легітимність чи нелегітимність способу набуття влади не має значення).

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою держави і шкідливими наслідками є одним з найважливіших елементів складу міжнародно-протиправного діяння. Це підтверджує і Б. Грефрат, який вважає, що умовою вирішення питання про те, чи може шкода розглядатися як наслідок правопорушення, служить незупинна й існуюча причинність” [175, c.94]. Цей зв'язок є реальним, об'єктивним і закономірним відображенням співвідношення протиправності й шкоди як основних елементів утворюваного ними цілісного явища – міжнародно-протиправного діяння, яке має структуру, що пов’язує елементи системи і набуває цілісного характеру.

Беручи за основу філософське поняття причинності і вивчення всіх обставин вчинення протиправного діяння, можна визначити випадковий чи необхідний характер причинного зв'язку. Тому цілком справедливим є висловлення Д.Б. Левіна про те, що ті загальні правила, які можуть бути встановлені при кодифікації норм про відповідальність, не повинні занадто обмежувати свободи прийняття рішень міжнародних інстанцій (представники держав на переговорах, змішані комісії, третейські суди і так далі), що вирішують питання про відшкодування з урахуванням усіх обставин справи [93, c.119].

Розгляд шкоди і причинного зв'язку як необхідних елементів міжнародно-протиправного діяння важливий не тільки для констатації існування такого діяння, але, що не менш істотно, і для визначення наслідків протиправної поведінки держави в залежності від характеру й обсягу заподіяної шкоди. Так, тяжкі наслідки деяких найбільш небезпечних діянь (геноцид, апартеїд, масове забруднення атмосфери, морів і так далі) дають можливість кваліфікувати ці діяння згідно змісту статті 19 Проекту статей про відповідальність 1980 року й 1996 року як міжнародні злочини, а також визначити суб'єктів виникаючих правовідносин і можливих претензій [21, с.68; 22, с.20].

Отже, питання про причинно-наслідковий зв'язок при визначенні необхідних елементів міжнародного правопорушення заслуговує на особливу увагу, оскільки за удаваною простотою й очевидністю цього зв'язку в дійсності криється теоретично і практично важлива й складна проблема. „Пізнавальна цінність таких зв’язків (причинно-наслідкових – редакція дисертанта), - підкреслює Г.К. Матвєєв, - визначається їхньою головною властивістю – можливістю досліджувати одне явище через інше, тобто не прямо, а побічно, через явища й предмети, що знаходяться з ним у визначеній залежності” [107, c.88].

Оскільки міжнародно-протиправного діяння може бути результатом взаємодії декількох суб'єктів, причому одному з них належить другорядна роль (допомога чи сприяння, керівництво чи контроль стосовно протиправної поведінки), примус виникає щодо іншого суб'єкта, оскільки постає питання відповідальності у зв'язку з діянням іншого суб'єкта або похідної відповідальності.

Якщо один суб'єкт надає допомогу іншому з метою сприяння скоєнню протиправної поведінки, то він несе відповідальність за свої дії. Протиправну поведінку здійснює перший суб'єкт, другий лише сприяє, надаючи, наприклад, фінансову допомогу. Така відповідальність може, однак, виникати за умови, коли держава робила це, знаючи про обставини міжнародно-протиправного діяння, та коли це діяння було б міжнародно-протиправним, будучи скоєним цією державою власноруч (тобто ця держава повинна бути пов'язана "порушеним" зобов'язанням із потерпілого державою).

Другий випадок стосується відповідальності держави за керівний- контроль, що здійснюється відносно скоєння іншою державою міжнародно-протиправного діяння. Умови настання відповідальності залишаються такими самими, як для допомоги і сприяння. У сучасних міжнародних відносинах таке положення може бути застосовуване у випадку військової окупації однією державою території іншої. Контроль означає наявність владних повноважень (на відміну від контролю у здійсненні протиправної поведінки приватними особами чи формуваннями), а керівництво повинно проявлятися у фактичному управлінні протиправними діями іншого суб'єкта. Ця стаття передбачає виникнення відповідальності за протиправну поведінку іншого суб'єкта у повному обсязі.

Про похідну відповідальність може бути згадано у випадку примусу одного суб'єкта щодо скоєння іншим міжнародно-протиправного діяння. Причому держава, на відміну від попередніх випадків, буде нести відповідальність за наслідки для третьої держави незалежно від того, чи пов'язана вона зобов'язанням перед нею.