1.3 Юридичні підстави міжнародно-правової відповідальності

Особливістю сучасного міжнародного права є те, що за невиконання його розпоряджень суб'єктами міжнародного права для них наступає відповідальність.

Проблема підстав міжнародно-правової відповідальності справедливо привертає увагу вітчизняних і зарубіжних вчених в галузі міжнародного права, які досліджували її під різними кутами зору. Серед вітчизняних теоретиків міжнародного права найбільш значні у цій галузі праці належать професору В.А. Василенку [11].

Підстави міжнародно-правової відповідальності можна визначити, як передбачені нормами міжнародного права об’єктивні та суб’єктивні ознаки. Відповідальність в міжнародному праві настає за наявності певних підстав, що розуміються в двох значеннях: на підставі чого і за що виникає відповідальність.

У науці міжнародного права велика увага приділяється проблемі підстав міжнародної відповідальності, тобто умов її виникнення [38, с.19].

Замість терміну "міжнародно-правової відповідальності" іноді застосовується вираз "походження міжнародної відповідальності" як "визначення того, на підставі яких даних і за яких обставин можна встановити відносно якої-небудь держави наявність міжнародно-протиправного діяння як джерела міжнародної відповідальності" [7, с.197].

Підставами міжнародно-правової відповідальності є передбачені нормами міжнародного права об'єктивні і суб'єктивні ознаки.

Юридичні підстави – це сукупність юридично обов'язкових міжнародно-правових актів, на підставі яких певна поведінка (дія або бездіяльність) кваліфікується як міжнародне правопорушення. Юридичні підстави відповідальності можуть міститися в будь-яких джерелах міжнародного права й інших актах, які фіксують обов'язкові для держави правила поведінки.

Під юридичними підставами розуміють міжнародно-правові зобов'язання суб'єктів міжнародного публічного права, відповідно до яких те або інше діяння вважається міжнародним правопорушенням. Слід враховувати, що при міжнародному правопорушенні порушується не сама норма міжнародного права, а зобов'язання суб'єктів додержуватися її розпорядження, що містить міжнародне правило поведінки. Тому перелік джерел юридичних основ відповідальності є більш широким, ніж коло джерел міжнародного права. Юридичними підставами відповідальності є:

– міжнародний договір;

– міжнародний порядок;

– рішення міжнародних судів і арбітражів;

– резолюції міжнародних організацій (наприклад, статті 24 і 25 Статуту ООН установлюють юридичну відповідальність для всіх держав-членів ООН рішень Ради Безпеки ООН);

– односторонні міжнародно-правові зобов'язання держав, що встановлюють юридично обов'язкові правила поведінки тільки для держави, що взяла такі зобов'язання, (у формі нот, заяв, декларацій і т.д.).

У міжнародному праві, на противагу національному, не існує різних режимів відповідальності залежно від походження норми необхідної поведінки. Джерелами міжнародно-правових зобов'язань держав можуть бути міжнародний договір, міжнародний звичай, односторонні акти держав, постанови міжнародних судових органів, рішення міжнародних організацій. Як видно, поняття джерела міжнародно-правових зобов'язань є дещо ширшим, ніж поняття джерела міжнародного права, адже останні мають виключно нормативний, а не індивідуальний характер.

Професор В.А. Василенко до юридичних підстав відповідальності держави відносить лише юридично дійсні міжнародні зобов'язання закріплені у правомірних міжнародно-правових актах. Беручи до уваги специфіку таких актів, він поділяє їх на три основні групи:

– міжнародний договір і міжнародний порядок;

– рішення міжнародних судів і рішення міжнародних міжурядових організацій, що мають обов'язкову силу;

– окремі односторонні міжнародно-правові акти держав [11, с. 368].

Право міжнародної відповідальності регламентує загальні критерії визначення дійсності міжнародно-правових зобов'язань. Основоположним є те, що діяння держави кваліфікується як протиправне, якщо на момент його скоєння зобов'язання знаходилося в силі по відношенню до держави. Міжнародна практика вирішення спорів уже давно використовує цей принцип. Це стосується навіть появи нової імперативної норми міжнародного права. Відповідно до ст. 64, ст. 71 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1966 p., поява такої норми не тягне за собою будь-якого подальшого визнання відповідальності за дії, що суперечили їй у минулому. [20]

Міжнародний судовий розгляд знає випадки, коли джерелом міжнародно-правових зобов'язань були односторонні акти держави - різного роду декларації, заяви вищих посадових осіб, ноти (форма не має особливого значення). У таких актах держава визначає лінію поведінки у конкретних міжнародних правовідносинах, приймаючи на себе відповідні міжнародно-правові зобов'язання. Для набуття такими актами юридично обов'язкового характеру не вимагається ані особливої процедури прийняття, ані будь-якої згоди з їхнім змістом чи реакції з боку інших держав. Безумовний характер зобов'язань базується на добровільності їх прийняття. Відповідно, зацікавлена держава має право вимагати дотримання таких зобов'язань. Разом із тим держава вільна у своєму виборі переглянути власну позицію, тобто відмовитися від раніше прийнятих таким чином зобов'язань.

Постанови міжнародних судових органів не містять зобов'язання загального характеру, адже стосуються лише сторін спору та підлягають одноразовому виконанню. Спори можуть стосуватися тлумачення договору, будь-якого питання міжнародного права, наявності факту, є порушенням міжнародно-правового зобов'язання, характеру та розмірів відшкодування за порушення міжнародно-правових зобов'язань.

Загальноприйнятим є те що, передаючи спір на розгляд міжнародного суду сторони беруть на себе зобов'язання підкоритися прийнятому рішенню. При цьому сторони виходять із того, що основою обов'язкової сили таких рішень є приписи норм міжнародного права [34, с.43].

У даному контексті професор В.А. Василенко розрізняє дві типові ситуації:

– коли рішення виноситься у зв'язку з правом домаганнями сторін, що сперечаються, які не є наслідком міжнародного правопорушення;

– коли рішення виноситься у справі про порушення приписів міжнародно-правового акта [11, с. 370].

Підставою для міжнародно-правової відповідальності держав можуть бути тільки ті рішення міжнародних організацій, які згідно зі статутом цієї організації мають юридичну силу для держав - учасниць. За загальним правилом, юридично-обов'язкового характеру набувають акти, які стосуються адміністративних питань цієї організації. Однак є винятки, наприклад Рада Безпеки ООН, яка на підставі ст. 25 та ст. 48 Статуту ООН має право виносити резолюції, які є остаточними та юридично обов'язковими для її держав-членів.

У міжнародному праві не проводиться відмінності у режимах так званої договірної та деліктної відповідальності. Те саме стосується і відповідальності за серйозні порушення імперативних норм міжнародного права - відмінність лежить лише у площині наслідків таких протиправних діянь.