10

Лекція 7. Мотивація

План

1. Поняття і сутність мотивації.

3. Теорії змісту мотивації.

3. Теорії процесу мотивації.

4. Проблеми мотивації в сучасній практиці управління.

Бажання, хоча б найневинніші, мають той поганий бік, що підкоряють нас іншій людині і ставлять нас в залежність від неї.

А. Франс

Все управління в кінцевому результаті зводиться до стимулювання активності інших людей.

Лі Якокка

В кожному виданому на Заході довіднику для менеджерів даній управлінській функції надається очевидна перевага. Приділяють увагу мотивації й наші теоретики та практики. Це пов’язано щонайперше із глибоким змістом мотивації як процесу, що спонукає людину до праці, додій. Мотивів діяльності безліч, їх не перерахувати, вони не відзначаються стабільністю, можуть мати різне значення для кожного працівника тощо. Особливо це проявляється в наших, поки що нестабільних економічних умовах господарювання, коли одні цінності, потреби замінюються на інші. В цьому складність врахування і вибору найбільш вагомих для певного колективу, конкретного його працівника мотиваторів трудової діяльності. З врахуванням цього керівник повинен володіти широким спектром стимулів і вміти використати їх для спонукання своїх працівників до ефективної праці, які б враховували у найбільшій мірі їх фізіологічні та психологічні потреби.

1.Поняття і сутність мотивації.

Після того, як здійснено планування та організацію управлінської діяльності, необхідно забезпечити успішне виконання роботи. З цією метою використовується мотивація – основна функція управління, яка забезпечує спонукання себе та інших працівників до діяльності, що спрямована на досягнення особистих цілей і цілей організації.

В теорії управління застосовується таке тлумачення терміну мотивування:

Мотивування — це процес впливу на людину з метою її спонукання до певних дій, спрямованих на досягнення цілей організації, при сьомому сутність мотивування зводиться до певних умов, що дозволяють працівникам відчути, що вони можуть задовольнити свої потреби такою поведінкою, яка забезпечить досягнення цілей організації

Мотивація передбачає:

• мотивування за допомогою зовнішніх факторів (матеріальне й моральне стимулювання);

• мотивування внутрішніх (психологічних) спонукань до праці.

В обох випадках основним є зацікавленість у праці, задоволення від трудової діяльності, потреба в трудовій активності.

Мотивація працівників потребує неабиякого уміння, наполегливості та розуміння людської природи. Вона вимагає розвинених здібностей спонукати виконавців до вищого рівня напруження, зусиль, відповідаль­ності, якості, досягнення ефективних результатів праці.

Мотивацію можна визначити, як сили, котрі змушують людей поводитися певним чином.

Мотивація — це готовність докласти максимальних зусиль для досягнення організаційних цілей, що зумовлена здатністю цих зусиль задовольняти певну індивідуальну потребу. Це визначення запроваджує три ключові поняття змісту мотивації: зусилля, організаційні цілі та індивідуальна потреба.

Характерно, що мотивація задовольняє дві обставини. По-перше, забезпе­чення індивідуальних потреб, а по-друге, досягнення організаційних цілей. Обидві умови можуть і повинні задовольнятися якомога повніше.

Те, що на людей можна здійснювати вплив для реалізації задумів, відомо давно. Так званий метод "батога та пряника", тобто позитивного підкріплен­ня (винагородження) за успішну, продуктивну працю та застосування штрафних санкцій і покарань за чинення перешкод або незадовільну роботу, був найпоширенішим і найдієвішим протягом багатьох століть. Згодом, в управлінні почали враховувати психологічні аспекти. З появою "теорії підсвідомого" Зігмунда Фрейда, набула широкого розповсюдження теза про те, що люди не завжди діють раціонально, а після проведення хоторнських експериментів Елтона Мейо отримали розвиток сучасні концепції мотивації.

Мотивування - це складна категорія, для з’ясування природи якої важливо спочатку розібрати поняття „потреби”, „спонукання”, „мотиваційна структура”, „стимули”.

Потреба – це особливий стан психіки індивіда, усвідомлена ним незадоволеність, відчуття нестачі (браку) чогось, відображення невідповідності між внутрішнім станом і зовнішніми умовами.

Потреби прийнято класифікувати на фізіологічні, соціальні, психологічні. Їх також поділяють на первинні та вторинні.

Первинні потреби мають фізіологічний характер і, як правило, закладені генетично, природою. Вони майже однакові, спільні для різних людей.

Вторинні потреби, за своєю природою психологічні, виникають у ході набуття життєвого досвіду. Вони мають чітко виражений індивідуальний характер. Кожна людина має свої, властиві лише їй моральні якості, запити, індивідуальні ознаки, що набуваються з досвідом (потреби в спілкуванні, контакті, дружбі, повазі; прагнення та можливості їх реалізації).

Потреби неможливо безпосередньо спостерігати чи вимірювати. Про їх існування можна тільки здогадуватися чи скласти уяву на основі поведінки конкретної людини. Потреби є мотивами до дій. Коли потреба усвідомлюється людиною, вона викликає стан цілеспрямованої поведінки, що орієнтована на досягнення конкретного результату.

Вдало описував природу потреби (щоправда лише первинної) Зиґмунд Фрейд у праці "Основні категорії психоаналізу": "її сутністю є все спадкове, вроджене, конституйоване будовою тіла, передусім фізіологічні потяги, що саме в поведінці тіла знаходять свій щонайперший прояв".

Спонукання (мотив) – це потреба яка викликає у людини стан спрямованості на виконання певних дій для задоволення такої потреби.

Воно є виявом потреби через поведінку і сконцентроване на досягненні мети. Під метою, в даному значенні, розуміють все, що сприймається як засіб задоволення потреби.

Ступінь задоволення, отриманий при досягненні поставленої мети, впливатиме на поведінку людини в аналогічних чи подібних обставинах у майбутньому. Зрештою, людина прагне повторити ту поведінку, яка спричинила задоволення потреби і асоціюється з досягненням результату, і навпаки. Цей факт відомий як закон результату.

Мотиваційна структура – це сукупність мотивів, які знаходяться в певному співвідношенні один до одного за ступенем їх впливу на поведінку людини.

Стимули – це важелі або інструменти впливу на людей, які викликають дію певних мотивів. До них належить широкий спектр конкретних засобів (усього того, що можна запропонувати людині як компенсацію за її дії). Одним із найважливіших стимулів виступає винагородження. Винагорода - це все те, що людина вважає для себе цінним, чого вона прагне досягти і чим би хотіла володіти.

При цьому розрізняють два типи винагородження:

1) внутрішнє – його дає сама робота, її результати, змістовність, значимість;

2) зовнішнє – його працівник отримує від організації (з/п, премії, пільги, привілеї, службове зростання тощо).

Стимулювання – це процес використання різних стимулів для мотивування людей.

Керівники впроваджують власні управлінські рішення, використо­вуючи на практиці основні принципи мотивації.

Модель мотивації поведінки через потреби (мотиваційний процес) (рис. 7.1) функціонує так: визначаються людські потреби та стимули, що викликають внутрішню напругу, на ці потреби впливають також зовнішні обставини, сприятливі можливості і встановлена мета. Витрачаються зусилля для задоволення потреби, які призводять до певних результатів. Результати залежать від здібностей, і за їх досягнення передбачаються винагороди, що якоюсь мірою задовольняють початкові потреби і стимули. Модель — замкнуте коло, бо в міру задоволення одних потреб, виникають інші, що вимагають витрат нових зусиль.

При досягненні очікуваного результату можливі три варіанти задоволення потреби: потреба людини буде задоволена повністю, частково або не задоволена взагалі.

• Кожній людині властива цілком визначена мотиваційна структура. Проблема полягає в тому, що мотиви, їх пріоритети змінюються залежно від особистості робітника, завдань діяльності організації і часу. Менеджер має постійно тримати в полі зору безліч різноманітних потреб персоналу, їх важливі інтереси..

Протягом багатьох років робляться спроби звести мотиваційні тенденції людини в певні системи й на цій основі побудувати певні теорії. Ці теорії допомагають менеджерам зрозуміти істинні шаблони поведінки людей.

Теорії мотивації розподіляються на дві основні групи: змістові і процесуальні.

Змістові теорії мотивації пов'язані з ідентифікацією внутрішніх спонукань (потреб), що змушують людину діяти так, а не інакше, визначають структуру потреб людини і виявляють серед них ті, що мають пріоритетне значення.

Рис. 7.1. Схема мотиваційного процесу

Більш сучасніші процесуальні мотиваційні теорії Сучасні теорії мотивації засновані на результатах психологічних досліджень і на побудові та здійснені процесу мотивації. Сама мотивація розглядається з точки зору того, за яких умов і яку поведінку обере індивід для досягнення бажаних результатів.

Розвиток мотиваційних теорій має еволюційний характер, вони взаємо­доповнюються.