5.2. Облік за фактичною, нормативною та плановою собівартістю.

За способом оцінки витрат виділяють методи обліку витрат за фактичною, нормативною та планованою (прогнозованою) собівартістю.

При використання методу обліку витрат за фактичною собівартістю величина фактичних витрат звітного періоду визначається за формулою:

З_ф = К_ф * Ц_ф ,

де З_ф – фактичні витрати;

К_ф – фактична кількість використаного ресурсу;

Ц_ф - фактична ціна використаного ресурсу.

Перевага методу: простота.

Недоліки: неможливість контролювати; неможливість виявляти винуватців відхилень; неможливість розрахунку витрат у ході технологічного процесу (це можливо зробити лише у кінці звітного періоду).

Нормативний метод дозволяє оцінити якими були витрати та якими вони повинні бути. На підприємствах, що використовують нормативний метод обліку витрат розробляють сукупність норм і нормативів, якими керується підприємство у своїй роботі. Спочатку розробляють, в залежності від технології, норми витрачання ресурсів в натуральному вираженні, а потім розраховують нормативи витрат з урахуванням ціни на ці ресурси. Нормативні витрати на виробництво певного продукту визначають шляхом простої комбінації нормативних витрат по тих операціях, які потрібні для виробництва цього продукту

Метод передбачає попереднє обов’язкове складання нормативних калькуляцій. Підсумовуючи нормативи витрат на одиницю продукції за кожним видом ресурсів встановлюють нормативну собівартість, що і є основною метою обліку нормативних витрат. По мірі впровадження організаційних та науково-технічних заходів нормативні калькуляції оновлюються.

Частіше всього при застосуванні даного методу наперед визначають реалістичні витрати прямих матеріалів, прямої праці та загальновиробничих витрат на одиницю продукції, що і є нормативними витратами.

Облік витрат ведеться у межах встановлених норм та по відхиленням (змінам) від них.

Головним питанням нормативного обліку є виявлення і аналіз відхилень від норм. Зокрема , для виявлення відхилень від норм у вітчизняній практиці застосовуються такі методи:

• Метод сигнального документування.

• Метод партіонного розкрою.

• Інвентарний метод

Частіше всього враховують такі види відхилень: за матеріалами, трудовитратами та за виробничими накладними витратами.

Для прямих матеріалів і прямої праці визначають два види відхилень:

• - за ціною на матеріали або ставкою заробітної плати;

• - за кількістю використаних матеріалів або за продуктивністю праці.

Р озрахунок перерахованих відхилень здійснюють з використанням таких формул:

Відхилення за ціною на матеріали

=

Фактична кількість придбаних матеріалів

×

фактична ціна на матеріали

–

Нормативна ціна на матеріали

• Відхилення за кількістю використаних матеріалів

  =

  Нормативна ціна на матеріали

  ×

  Ф актична кількість використаних матеріалів

  –

  Н ормативна кількість використаних матеріалів

  Відхилення за ставкою заробітної плати

  =

  Фактичний відпрацьований час

  ×

  Ф актична ставка заробітної плати

  –

  Н ормативна ставка заробітної плати

Відхилення за продуктивністю праці

=

Нормативна ставка заробітної плата

×

Ф актичний відпрацьо- ваний час

–

Н ормативний час роботи персоналу

Відхилення за виробничими накладними витратами діляться на відхилення по змінних і постійних виробничих накладних витратах:

Відхилення по змінних накладними витратах (ЗНВ):

• відхилення за витратами;

• відхилення за ефективністю;

Відхилення за постійними накладними витратами (Пост.НВ):

• відхилення за витратами;

• відхилення за об'ємом виробництва.

При аналізі і оцінці всі відхилення ділять на дві групи:

Сприятливі – що сприяють економії витрат і збільшенню прибутку.

Несприятливі – що призводять до збільшення непродуктивних витрат.

Фактична собівартість визначається як сума нормативної собівартості з урахуванням відхилень від норм за кожною статтею та зміни норм.

Переваги: на основі встановлених норм можна завчасно визначити суму очікуваних витрат на виробництво та реалізацію продукції, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про очікувані доходи майбутнього року. Контроль витрат шляхом зіставлення фактичних витрат з нормативними; виявлення та аналіз причин відхилень та винуватців; прийняття мір у ході технологічного процесу.

Недоліки: висока трудомісткість; необхідність обліку витрат як за нормами, так і за відхиленнями від них.

При організації обліку методом планової собівартості за основу беруть допустимі затрати виходячи із прогресивних норм витрачання ресурсів з урахуванням передового досвіду та наявних ресурсів.

Переваги: заплановані затрати основані на прогнозі майбутнього.

В практичній діяльності як планові норми можуть бути використані ідеальні та досягнуті стандарти.

Ідеальні стандарти показують, якими повинні бути затрати підприємства в оптимальних умовах (підприємство працює без браку, утрат тощо).

Досягнуті стандарти встановлюються з урахуванням реальних умов функціонування підприємства.

Розрахунок фактичної собівартості здійснюється аналогічно методу нормативної собівартості.

З_ф = (Ц_пл  О_ц) * (К_пл  О_к)

Переваги: ті ж що й у нормативного методу плюс більш глибоке обґрунтування планованих величин.

Недоліки: ті ж що й у нормативного методу

Стандарти найчастіше всього переглядають у процесі розробки річного плану (бюджету).