2.1 Особистісно орієнтовані технології

Педагоги і психологи все помітніше усвідомлюють гостро потребу у створенні та реалізації особистісного підходу до навчання та вихованця як одного з принципів організації навчально-виховної роботи. Такий підхід має сприяти більш цілеспрямованому, гармонійному розвиткові особистості учня як громадянина і творчого, професійно діючого працівника.

Гуманістичний підхід, як самостійний напрям в науці, виділився в 50-і роки XX століття, де людина розглядається як неповторна унікальна цілісність, якій притаманний певний ступінь свободи від зовнішньої детермінації завдяки тим цінностям, якими вона керується.

З самого початку гуманістичний підхід займався вивченням можливостей та обдарувань людини. Він аналізував такі явища, як любов, творчість, “Я” розвиток, організм, реалізація власних можливостей, вищі цінності буття, становлення, спонтанність, досвід, психічне здоров'я тощо. Цей підхід метою свого вивчення зробив здорового, творчого індивіда.

Сучасні технології навчання зорієнтовані на особистість учнів, створення умов для його самовираження і саморозвитку. А прагнення постійно оптимізувати навчальний процес з урахуванням особливостей постіндустріального (інформаційного) суспільства зумовлює потребу в нових технологіях навчання. Реалізація цього прагнення збагатити педагогічну теорію і практику навчання такими технологіями, як особистість орієнтована, групової навчальної діяльності учнів, розвивального навчання, формування творчої особистості, навчання як дослідження, модульно-рентингового навчання.

Особистісний підхід доцільно розглядати як важливий психолого-педагогічний принцип, як методологічний інструментарій, основу якого становить сукупність вихідних концептуальних уявлень, цільових установок, методико-психодіагностичних та психолого-технологічних засобів, які забезпечують більш глибоке цілісне розуміння, пізнання особистості учня і на цій основі її гармонійний розвиток в умовах існуючої системи освіти.

Особистісно орієнтоване навчання - це таке навчання, центром якого є особистість людини, її самобутність, самоцінність. Суб'єктний досвід кожного спочатку розкривається, а потім узгоджується зі змістом освіти.

Особистісно орієнтована освіта реалізується через діяльність, яка має не тільки зовнішні атрибути й спільності, а й своїм внутрішнім змістом передбачає співпрацю, саморозвиток суб’єктів навчального процесу, виявлення їх особистісних функцій.

Особистісно орієнтована освіта спирається на фундаментальні дидактичні дослідження, присвячені особистісно розвивальним функціям навчання та виховання.

Особистісна орієнтація освіти передбачає такий спосіб засвоєння змісту освіти суб’єктом, під час якого відбувається своєрідне знаття об’єктивного значення матеріалу та виявлення в цьому суб’єктивного сенсу особистісно стверджувальних цінностей .

Метою особистісно орієнтованого навчання є процес психолого-педагогічної допомоги учневі в становленні її суб’єктивності, культурної індетифікації, соціалізації, життєвому самовизначенні. Особистісно орієнтований підхід поєднує виховання та освіту в єдиний процес допомоги, підтримки, соціально-педагогічного захисту, розвитку учнів, підготовки їх до життєтворчості.

Головними завданнями особистісно орієнтованої технології є:

1) розвиток індивідуальних, пізнавальних здібностей кожного учня;

2) допомога особистості у пізнаванні себе, самовизначенні та

самореалізації, уникнення формування заданих якостей;

3) формування в особистості культури життєдіяльності, яка дає

змогу

продуктивно вибудовувати своє повсякденне життя, правильно

визначати його лінію;

4) максимально виявити, ініціювати, використати, «окультурити»

індивідуальний ( суб’єктний) досвід учнів.

Таким чином, призначення особистісно орієнтованої освіти і технологій полягає в підтримці та розвитку природних якостей особистості, її здоров'я та індивідуальних здібностей, наданні допомоги у становленні її суб’єктивності, соціальності, культурної ідентифікації, творчої самореалізації особистості.

Формування культури життєдіяльності особистості є найвищою метою особистісно орієнтованих систем та технологій.

2.2 Технології проблемно-розвивального навчання

Завданням сучасних шкіл є формування гармонійно розвиненої особистості. Найважливіший показник всебічно і гармонійно розвиненої особистості – наявність високого рівня розумових здібностей. Якщо навчання веде до розвитку творчих здібностей, то його можна поєднати з розвиваючим навчанням, тобто таке навчання при якому учитель, спираючись на знання закономірностей розвитку мислення, спеціальними педагогічними засобами веде цілеспрямовану роботу до формування розумових здібностей і пізнавальних потреб своїх учнів у процесі вивчення мети, основ, наук. Таке навчання є проблемним.

Ціль активізації шляхом проблемного навчання полягає в тому, щоб зрозуміти рівень засвоєння понять і навчити не окремим розумовим операціям, а й системі розумових дій для рішення не стереотипних задач. Ця активність полягає в тім, що учень, аналізуючи, порівнюючи, синтезуючи, узагальнюючи, конкретизуючи фактичний матеріал, сам одержав з нього нову інформацію. Це розширення, поглиблення знань за допомогою раніше засвоєних знань чи нове застосування колишніх знань. Нового застосування колишніх знань не може дати ні учитель, ні книга, воно шукається і знаходиться учнем, який поставлений у відповідну ситуацію. Це і є пошуковий метод навчання.

Розумовий пошук - складний процес, він, як правило, починається з проблемної ситуації, проблеми. Але не всякий пошук зв'язаний з виникненням проблеми. Якщо учитель дає завдання учням, указавши, як його виконати, то навіть самостійний пошук не буде рішенням проблеми.

Справжня активізація учнів характеризується самостійним пошуком не взагалі, а пошуком шляхом рішення проблем. Якщо пошук має на меті рішення теоретичної, технічної, практичної, навчальної проблеми чи форм і методів художнього відображення, він перетворюється в проблемне навчання.

Ціль проблемного типу навчання не тільки засвоєння результатів наукового пізнання, системи знань, але і самого шляху процесу одержання цих результатів, формування пізнавальної самодіяльності учня і розвитку його творчих здібностей. Ціль традиційного типу навчання - засвоєння результатів наукового пізнання, озброєння учнів основами наук, прищеплювання їм відповідних умінь і навичок.

В основі організації процесу проблемного навчання здійснюється принцип пошукової навчально-пізнавальної діяльності учня, тобто принцип відкриття висновків, способів дії, винаходу нових предметів чи способів застосування знань на практиці.

При проблемному навчанні діяльність учителя полягає в тому, що він, доводить, у необхідних випадках, пояснення змісту найбільш складних понять, систематично створює проблемні ситуації, повідомляє учням фактори й організує їх навчально-пізнавальну діяльність, таким чином, що на основі аналізу фактів учні самостійно роблять висновки й узагальнення, формують за допомогою учителя визначені поняття, закони.

У результаті в учня виробляються навички розумових операцій і дій, навички переносу знань, розвивається увага, воля, творча уява.

Технологія розвивального навчання потребує від учителя спеціальних професійних здібностей, умінь, навичок. Це реалізація на практиці знань психолого-педагогічних основ навчання, розвитку учня, уміння прогнозувати кінцевий результат, знання характерних особливостей розвитку пізнавальної діяльності учнів різного віку.

Розвивальне навчання базоване на теорії Леоніда Семеновича Виготського. У свій час він сказав: «Педагогіка має орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день учнівського розвитку. Навчання добре лише тоді, коли воно іде попереду розвитку».ˡ

Завдання розвивального навчання: формування особистості з гнучким розумом, розвиненими потребами до подальшого пізнання та самостійних дій, певними навичками й творчими здібностями.

Для організації розвивального навчання треба використовувати методи, які викликають найбільший інтерес учнів: проблемні, продуктивні, дослідницькі, що сприяють розвитку творчого мислення та уяви; не відкидають застосування інформаційних, репродуктивних, продуктивних та репродуктивно – продуктивних методів.

Проблемно-розвивальне навчання – система регулятивних принципів діяльності, цілеспрямованості та проблемності, правил взаємодії викладача та учнів, вибору і вирішення способів та прийомів створення проблемних ситуацій і вирішення навчальних проблем.

Суть його полягає в пошуковій діяльності учнів, яка починається з постановки питання (створення проблемної ситуації), продовжуючись у розв’язанні проблемних завдань, у проблемному викладі знань учителем, у різноманітній самостійній роботі учнів. Такий підхід передбачає належний

рівень підготовленості, зацікавленості учнів у пошуку невідомого результату.

ˡ Селевко Г.К. Сучасні навчальні технології. Монографія / Г.К. Селевко. –

М.: Народна освіта, 1998. – с. 142.

Система методів проблемно-розвивального навчання ґрунтується на принципах цілеспрямованості (відображають передбачувані, плановані результати свідомо організованої діяльності), бінарності (складається з діяльності викладача й учнів) та проблемності (визначають рівень складності матеріалу і труднощі в його засвоєні). Її формують показовий (показове викладання), діалогічний (діалогічне викладання), евристичний (евристична бесіда), дослідницький (дослідницькі завдання), програмовий (програмовані завдання) методи.

Показовий метод проблемно-розвивального навчання. Цю систему утворюють взаємодії викладача й учнів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між раніше засвоєними знаннями та новими фактами, законами, правилами і положеннями з метою пояснення учням суті нових понять і формування уявлення про логіку вирішення наукової проблеми. Викладач пояснює навчальний матеріал, формує проблему, що виникла в історії науки, способи її вирішення вченими. Учні залучаються до активної репродуктивної діяльності, спостерігають, слухають, осмислюють логіку наукового дослідження, беруть участь у доведенні гіпотези, перевірці правильності вирішення навчальної проблеми.

Діалогічний метод. Викладач та учні взаємодіють на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між раніше засвоєними знаннями та новими практичними умовами їх використання з метою спонукання учнів до участі в постановці, вирішенні проблем, засвоєнні нових понять та способів дії.

Евристичний метод. Використання його передбачає взаємодію викладача й учнів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між теоретично можливим способом вирішення проблеми і неможливістю застосувати його практично, з метою організації самостійної роботи учнів щодо засвоєння частини програми за допомогою проблемно-пізнавальних завдань.

Дослідницький метод. Його реалізують через взаємодію викладача й учнів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між теоретично можливим способом вирішення проблеми і неможливістю застосувати його практично з метою самостійного засвоєння учнями нових понять, способів інтелектуальних і практичних дій.

Програмований метод. Стрижнем його є взаємодія викладача й учнів на основі створення інформаційно-пізнавальної суперечності між практично досягнутим результатом і нестачею в учнів знань для його теоретичного обґрунтування шляхом поетапного поділу навчального матеріалу на питання, задачі й завдання та організації самостійного вивчення нового (або повторення раніше вивченого) матеріалу частинами.

Отже, основний зміст навчальної діяльності учня в процесі навчання полягає в перетворенні його на суб’єкта учіння, тобто на людину, зацікавлену у зміні себе і здатну до неї; у здійсненні інтелектуальної пошукової діяльності (постановці проблемних питань, розв’язанні суперечливих, проблемних ситуацій, творчому формуванні власних суджень). Завдяки таким старанням він не лише поповнює багаж знань, а й розширює свої пізнавальні можливості, розвивається як особистість. А головна мета проблемно-розвивального навчання – забезпечити умови для такого перетворення.