2.2 Здійснення права спільної часткової власності

Стаття 358 ЦК України «Розпорядження майном, що перебуває в частковій власності» передбачає різний порядок розпорядження майном, що перебуває в частковій власності, і часткою у праві власності на це майно. У першому випадку необхідно угоду всіх учасників спільної власності, у другому - учасник часткової власності має право розпорядитися своєю часткою на свій розсуд. При розпорядженні спільним майном діє принцип: один учасник права спільної власності - один голос. Розмір частки не береться до уваги; необхідно одноголосне рішення всіх співвласників. За відсутності одноголосності спір може бути вирішено судом за позовом будь-якого з співвласників. Для розпорядження часткою, за загальним правилом, не потрібно згоди інших співвласників. Учасник часткової власності може за своїм розсудом продати, подарувати, заповісти, віддати в заставу і т.д. свою частку в праві власності. При безкоштовне відчуження діє переважне право купівлі частки учасниками часткової власності[21, ст. 88].

Перелік угод, які учасник часткової власності має право здійснювати зі своєю часткою, не є вичерпним. У законі «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» цей перелік доповнено правом внесення частки у праві спільної власності на земельну ділянку із земель сільськогосподарського призначення до статутного (складеного) капіталу і правом передачі частки в довірче управління. Спеціальне згадування про право внесення частки до статутного (складеного) капіталу цілком обґрунтовано.

Розділ сільськогосподарських угідь на земельні частки безпосередньо пов'язаний із створенням нових організаційно-правових форм сільськогосподарського виробництва. Внесення учасниками спільної власності на свій розсуд земельної частки до статутного (складеного) капіталу може бути одним із джерел формування цього капіталу.

За своїм змістом право спільної власності досить насичене, воно складається з двох складових. Це - часткові правомочності суб'єктів щодо володіння, користування та розпорядження об'єктом і правомочності кожного окремого суб'єкта щодо володіння, користування і розпорядження належних йому часток. Так, володіння і користування майном здійснюється за згодою всіх її учасників, а при запереченні хоча б одного з них - у порядку, встановленому судом[7, ст. 193].

Учасник спільної часткової власності має право володіти і користуватися не тільки всім майном як єдиним цілим, але і його окремою частиною, яка повинна бути співмірна його частці. При відсутності у власника можливості володіння і користування частиною майна, що перебуває у спільній частковій власності, він має право вимагати компенсації від інших учасників, які володіють і користуються цим майном.

Як вже зазначалося, співвласники повинні реалізувати свої правомочності за взаємною згодою, однак рішення про припинення участі у праві спільної часткової власності кожен з них вільний прийняти самостійно. Він має право заповідати, подарувати, продати чи іншим способом розпорядитися своєю часткою, не виходячи за рамки діючих правил, визначених законом або угодою. При цьому ніхто з суб'єктів не може примушувати кого-небудь з співвласників до розпорядження їх частками. Вибір варіанту залежить, як правило, від об'єкта права спільної власності. Неподільні речі, природно, використовуються як єдине ціле. Наприклад, придбана у спільну власність двох або декількох сільськогосподарських товаровиробників складна, дорога техніка використовується кожним з співвласників певний час відповідно до часток у праві власності. Члени сім'ї, які мають квартиру у спільній частковій власності, використовують частину приміщень роздільно, а частина - спільно.

Стаття 189 конкретизує ст. 359 ЦК «Плоди, продукція та доходи» стосовно відносин часткової власності. Дві риси характеризують порядок розподілу плодів , продукції та доходів, отриманих від використання майна, що перебуває у спільній частковій власності:

1) плоди, продукція та доходи надходять до складу спільного майна знаходиться у спільній частковій власності;

2) вони перерозподіляються між учасниками часткової власності пропорційно до їхніх часток[11, ст. 261].

Правило про порядок розподілу плодів , продукції та доходів , отриманих від використання майна, що перебуває в частковій власності, відноситься до числа диспозитивних. Воно застосовується, якщо учасники не встановили інший порядок. У тих випадках, коли за домовленістю співвласники по черзі використовують спільне майно, плоди, продукція та доходи можуть надходити у власність кожного співвласника, що використовує майно, наприклад складну сільськогосподарську техніку. При цьому тривалість використання може залежати від розміру частки у праві спільної власності. Якщо знаходиться в частковій власності земельну ділянку здається в оренду сільськогосподарському товаровиробнику, то отримана продукція належить йому, а співвласники як дохід від цієї угоди отримують орендну плату. Кожен із співвласників житлового приміщення, що здається ними іншим особам для проживання, має право отримувати частину передбаченої договором оплати пропорційно його частці в спільній власності на це житлове приміщення .

Розмір часток співвласників має визначальне значення не тільки при здійсненні володіння та користування спільним майном, розподілі плодів, продукції та доходів, але також при несенні витрат з утримання. Кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах з утримання спільного майна пропорційно до своєї частки .

Витрати з утримання спільного майна можна класифікувати за двома групами.

По-перше, це податки, збори, інші обов'язкові платежі, що стягуються в розмірах, встановлених правовими актами (наприклад, земельний податок, податок на майно). Якщо один з учасників часткової власності поніс ці витрати не тільки за себе, а й за інших співвласників, він має право стягнути з них ці ​​витрати пропорційно часткам у праві власності.

По-друге, це здійснювані співвласниками за взаємною домовленістю платежі , а також витрати по утриманню і зберіганню спільного майна. Сюди відносяться витрати по страхуванню, ремонту, охорони спільного майна. Ці витрати повинні здійснюватися за згодою всіх учасників спільної власності, так як утримання майна в належному стані - це складова частина володіння та користування ним. Тому, якщо один із співвласників понесе витрати, відносяться до другої групи, він не має права буде стягнути їх з інших співвласників, якщо вони заперечують проти цих витрат. Наприклад, якщо один з учасників часткової власності на житлове приміщення поставить його на охорону, він не зможе зобов'язати інших співвласників брати участь у несенні відповідних витрат. За домовленістю одні співвласники можуть взяти на себе оплату витрат з утримання спільного майна, що припадають на частки інших співвласників[13, ст. 265].

Для захисту інтересів співвласників, які зберігали право власності після того, як другий або інші скористаються правом здійснити операцію і остаточно передадуть свою частку, законодавець надав їм переважне право купівлі у всіх випадках, крім продажу з публічних торгів. У разі дарування чи спадкування ні про які переваги для інших співвласників не може бути й мови. Згідно чинного законодавства, при продажу своєї частки учасник часткової власності має письмово сповістити інших співвласників про це з зазначенням ціни та всіх інших умов. Той з співвласників , хто готовий придбати частку з дотриманням всіх запропонованих умов, може скористатися своїм переважним правом покупки. Якщо виявиться, що в договір купівлі-продажу готові вступити два або більше співвласників, право вибору покупця надається продавцю.

Отримана за договором частка переходить до покупця з моменту укладення договору, якщо угодою не було передбачено інше , а при купівлі-продажу частки у праві на житлове приміщення і у всіх інших випадках , коли договір підлягає державній реєстрації, - з моменту здійснення реєстрації.

Початок перебігу строку - день сповіщення у письмовій формі зацікавлених осіб про майбутній продаж. Такі терміни не підлягають відновленню. Відмова від використання свого права переважної купівлі необов'язково оформляти письмово, оскільки із закінченням терміну таке право втрачається. Перевага письмової відмови полягає в тому, що він діє з моменту його отримання[16, ст. 129].

Відповідно ЦК правила про переважної купівлі застосовуються і при відчуженні частки за договором міни. Однак, коли мова йде про частку в праві на житлове приміщення, наприклад, про кімнату, обмінюваної на аналогічну, але більш відповідну, і в інших подібних випадках, співвласнику вкрай важко скористатися своїм переважним правом. Справа в тому, що пропонований їм предмет обміну повинен бути не менш привабливим, ніж той, який наданий стороннім суб'єктом - третьою особою. Якщо переважне право купівлі порушено і частка продавця відійшла сторонньому суб'єкту, будь-який з співвласників може протягом трьох місяців звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав і обов'язків покупця. Як відомо, право розпорядження полягає не тільки в можливості відчуження. Питання здачі об'єкта спільної власності в оренду, передачі його в заставу і інші співвласники мають вирішувати за взаємною згодою, як і питання спільного володіння, користування і розпорядження. У випадках, коли у суб'єктів спільної часткової власності виникають розбіжності з приводу володіння і користування, порядок може бути встановлений судом. Щодо розпорядження спільним майном суб'єкти не наділені правом звернення до суду і домовляються тільки самостійно.

Оскільки спільне майно може приносити дохід і, в свою чергу, вимагає певних витрат для підтримки або поліпшення його стану, виникає необхідність встановити частку участі в таких витратах та доходи кожного власника. Логічно і справедливо визначати її пропорційно частці у праві власності. Разом з тим законодавець надає суб'єктам право самим встановити порядок розподілу плодів, продукції та доходів від використання майна, що перебуває у спільній частковій власності. Слід зазначити, що частки у праві можуть і зменшуватися, і зростати залежно від обставин, яким законодавець надає юридичне значення. Так, учасник часткової власності може збільшити свою частку, якщо він за свій рахунок справить невіддільні поліпшення загального майна з дотриманням чинного порядку його використання. Наприклад, в інтересах всіх власників, бажаючих користуватися дачним будинком взимку, - зробити парове опалення.

Це, в свою чергу, означає, що обсяг правомочностей кожного із суб'єктів змінюється: у одного збільшується, а у кожного іншого, відповідно, зменшується. У той же час при вирішенні спільних питань вони будуть користуватися рівним правом голосу, незалежно від розмірів часток.

Як вже зазначалося, учасник часткової власності має право на надання в його володіння і користування частини спільного майна, сумірною його частці. Наприклад, за ним може бути закріплена певна кімната - як частина житлового приміщення. При неможливості виділу майна суб'єкт має право вимагати від інших учасників, які володіють і користуються майном , що доводиться на його частку , відповідної компенсації.

Деякою специфікою відрізняється правовий режим спільного майна власників квартир у багатоквартирному будинку. Відповідно до ст. 382 ЦК кожному такому суб'єктові поряд з належним йому приміщенням, займаним під квартиру, належить також частка у праві власності на спільне майно будинку:

• загальні приміщення (горища, підвали, сходові клітки і т.д.); несучі конструкції будинку;

• механічне, електричне, сантехнічне обладнання за межами і всередині квартири, якщо воно обслуговує більше однієї квартири.

Кожен із суб'єктів спільної власності в багатоквартирному будинку зобов'язаний брати участь у витратах, пов'язаних з експлуатацією та ремонтом загального майна , сплатою податків і зборів пропорційно своїй частці. У свою чергу, частка встановлюється пропорційно належить суб'єкту на праві власності житлової площі, якщо інше не визначено угодою або загальними зборами.

Цілком очевидно, що користування спільним майном з утиском інтересів кого-небудь з співвласників неприпустимо. Юридичним фактом, що лежить в основі виникнення права власності на таке спільне майно, є придбання у власність квартири чи іншого житлового, а також нежитлового приміщення в будинку шляхом покупки, міни, дарування, успадкування, повної виплати паю в кооперативному будинку або приватизації.

Як вже зазначалося, однією з підстав виникнення спільної власності є створення простого товариства. На відміну від організацій, утворених у формі юридичної особи, просте товариство створюється шляхом укладення відповідного договору (званого іноді договором про спільну діяльність) та об'єднання вкладів[18, ст. 107].