Розділ іі право спільної часткової власності

2.1. Визначення часток у праві спільної часткової власності

Взагалі, право спільної часткової власності характеризується тим, що право власності, поширюючись на все спільне майно в цілому, належить у відповідних частках кільком особам. Отже, коли мова йде про часткової власності, тут виділяється якась частка.

Це випливає з самої назви «спільна часткова власність». Кожному співвласнику належить частка саме в праві спільної власності, а не в майні. Відповідно до чинного цивільного законодавства під частками власників у спільній власності розуміється арифметично виражена частка у суб'єктивному праві власності на все спільне майно. Вираз «частка у праві» не може розумітися в сенсі матеріальної частки речі, так як її не можна вказати. Не можна вважати спільну власність як сукупність часток самого права власності.

Насправді право власності одне саме по собі і належить неподільно всім суб'єктам. Воно поширюється на всю річ. На практиці це означає наступне: наприклад , два товариші придбали в рівних частках двоповерховий дачний будинок. Своїм угодою вони встановили, що один власник буде проживати на першому, а інший - на другому поверсі. Під час грози у другий поверх потрапила блискавка, внаслідок чого він згорів, і особа, яка проживає там позбулося можливості користуватися приміщенням. Однак, частка в майні у нього залишилася колишня (50 %), отже, він має повне право вимагати надання їй в користування половини збереженого майна, тобто половини першого поверху[11, ст. 92].

Якщо частка кожного суб'єкта спільної власності буде визначена в натуральному вигляді (виділена в натурі), право спільної часткової власності припиниться і виникне право власності кожного суб'єкта на новий об'єкт майна. Наприклад, два брата, що отримали у спадок житловий будинок, матимуть частку в праві спільної часткової власності, навіть якщо кожен з них володіє і користується своєю половиною будинку. Якщо ж буде проведено розділ будинку в натурі і зареєстровані два нових об'єкти нерухомості (дві половини будинку), то кожен з братів стане індивідуальним власником своєї половини будинку, а право часткової власності припиниться.

Як правило, частки учасників часткової власності встановлюються угодою всіх її учасників. При цьому береться до уваги внесок кожного із співвласників (майновий, в тому числі фінансовий, трудовий) у створення спільного майна. На розмір частки може вплинути також внесок у прирощення загального майна. Якщо, наприклад, учасник часткової власності на індивідуальний житловий будинок за погодженням з іншими співвласниками і з дотриманням встановлених правил збільшить за свій рахунок площа будинку шляхом надбудови, прибудови та перебудови, то він має право на відповідне збільшення своєї частки у праві на спільне майно. Перерозподіл часток підлягає державній реєстрації[20, ст. 301].

В якості загального правила ст. 357 ЦК України встановлює, що якщо частки учасників часткової власності не можуть бути визначені на підставі закону та не встановлені угодою всіх її учасників, частки вважаються рівними. Це правило може бути змінено законом або угодою всіх співвласників.

Наприклад, при виникненні спільної власності на підставі договору простого товариства розмір частки кожного учасника пропорційний його вкладом. Крім того, питання про зміну розміру частки у праві власності може бути поставлений учасниками при здійсненні ними невіддільних поліпшень спільного майна за свій рахунок з дотриманням встановленого порядку використання цього майна. У такому випадку учасник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві на спільне майно. Примітно, що судова практика не розглядає як невіддільних поліпшень капітальний ремонт. Власник, який здійснив капітальний ремонт майна, має право вимагати від інших співвласників лише відшкодування понесених витрат (за вирахуванням падаючої на нього частки).

Порядок визначення земельних часток у процесі приватизації земель сільськогосподарських підприємств та утворення спільної власності на ці землі визначений законами та підзаконними актами. У Положенні про реорганізацію колгоспів, радгоспів та приватизації державних сільськогосподарських підприємств, було встановлено, що розмір індивідуальної земельної частки встановлюється незалежно від трудового вкладу та стажу роботи і визначається в натуральному і вартісному вираженні. Це означає, що частки всіх учасників спільної власності на землю в сільськогосподарській комерційної організації є рівними. Правові нормативні акти допускають купівлю-продаж часток іншим учасником спільної власності. Тому кількість земельних часток власників може бути неоднаковим.