1.3 Підстави виникнення права спільної власності

Сучасне законодавство не обмежує склад співвласників: ними можуть бути громадяни, юридичні особи будь-якого виду, держава та суб'єкти в будь-якому поєднанні. Отримавши статус співвласників, зазначені суб'єкти набувають суб'єктивне право спільної власності на дане майно.

Підставою виникнення права спільної власності є різні юридичні факти. Право спільної власності може виникати з таких підстав:

• здійснення цивільно-правових угод, зокрема, придбання двома і більше особами речі (наприклад, при приватизації житла);

• успадкування або отримання в дар двома або кількома особами майна;

• переробка загальної речі або спільне створення речі;

• придбання майна особами, які перебувають у шлюбі;

• отримання доходів, плодів, продукції від використання майна, що перебуває у спільній власності;

• будівництво на спільні кошти об'єкта, зокрема, юридичними особами або муніципальними утвореннями, наприклад, платної стоянки для автомашин;

У більшості випадків це вчинення кількома особами цивільно-правових угод: загальна власність виникає внаслідок створення або придбання спільного майна кількома особами при купівлі-продажу, спадкуванні та в інших випадках спільної господарської діяльності. До складу спільного майна надходять також плоди, продукція та доходи від використання майна, що перебуває у спільній власності.

В даний час відносини спільної власності значно розширилися. Багато в чому цьому сприяла приватизація житла, коли квартира стає об'єктом спільної власності проживаючих у ній осіб. Залишаються і такі традиційні види спільної власності, як спільна власність подружжя, отримання у спадок неподільних предметів.

Крім того, право спільної власності виникає за участю осіб в договорах простого товариства та фермерських господарствах. Загальна власність сприяє більш ефективному використанню майна як у сім'ї, так і в господарських відносинах.

Чи не виникає спільної власності, якщо майно складається з декількох складових частин, кожна з яких має свого власника. Незважаючи на те, що суб'єкти спільної власності, як і будь-який власник, на свій розсуд володіють, користуються і розпоряджаються належним їм майном, свої правомочності щодо даного майна вони здійснюють спільно, спільно[6, ст. 85].

Загальна власність відповідно до правила п. 1 ст. 355 ЦК України виникає, перш за все, при надходженні у власність двох або декількох осіб майна, яке не може бути розділене без зміни його призначення, (неподільні речі) або майна, яке не підлягає розділу в силу закону.

Загальна власність на ділене майно виникає у випадках, прямо передбачених законом або договором. Наприклад, загальна власність щодо майна подружжя виникає в силу закону – ч.3 ст. 359 ЦК України

Загальна власність на майно може виникнути незалежно від того, чи відноситься воно до неподільного майна, до майна, яке не підлягає розділу в силу закону, або до неподільного. Якщо майно відноситься до такого, яке не можна розділити, не змінивши його призначення, тобто до неподільного, або не підлягає розділу в силу закону, то загальна власність виникає внаслідок властивих майну функціональних якостей чи його правового режиму. Якщо ж майно відносяться до ділимому, то загальна власність виникає лише у випадках, передбачених законом або договором. Наприклад, домовилися про те, що обстановка, яку вони отримали у спадок від батьків, хоча і не становить гарнітура, не буде розділена, а залишиться в їх спільній власності.

В окремих випадках такі правовідносини можуть бути оформлені в результаті вступу в силу рішення суду або мирової угоди про встановлення загальної власності на певне майно[15, ст. 255].

Іноді загальна власність виникає «ненавмисно». Так, в українській науці існує думка, що право спільної власності належить суб'єктам, чиї речі, що володіють родовими ознаками, здані на зберігання в загальних ємностях.

Переконливість такого підходу може бути підтверджена таким прикладом. Коли на елеваторі сталася пожежа і частина зерна згоріла, ніхто не намагався з'ясувати, кому належить вціліле зерно. За рішенням третейського суду воно було розділено між усіма суб'єктами - учасниками договору зберігання за правилами розділу спільної часткової власності: кожному - пропорційно його частці . За тим же принципом була розподілена і компенсація за втрачене. Поряд з цим, у цивільно-правовій науці існує і протилежний підхід: «об'єкт права спільної власності завжди індивідуально визначений».