1.2 Поняття та види права спільної власності

Спільною власністю називає надання відокремлених об'єктів матеріального світу двома і більше особами. Загальна власність передбачає дві обов'язкові умови:

• наявність однієї речі як об'єкта права;

• декількох суб'єктів того ж права.

Загальна власність може виникнути щодо майна двох і більше осіб , якщо воно не може бути розділене без істотного збитку його споживчими властивостями (неподільні речі) або не підлягає розділу в силу закону. Для неї характерне переплетення відносин, з одного боку, співвласників до всіх третіх осіб, з іншого - відносин між самими співвласниками. Перші за своєю юридичною природою носять абсолютний характер, другий - відносний[7, ст. 82].

Право спільної власності має місце тоді, коли одне й те саме майно належить на праві власності двом або кільком особам, тобто у одного і того ж майна не один власник, а декілька. Такими власниками можуть бути кілька громадян, декілька юридичних осіб або кілька суб'єктів України, а може бути і змішане майно, коли співвласниками стають кілька громадян або декілька юридичних осіб, а може бути ще й кілька суб'єктів або муніципальних утворень . Тобто тут може бути комбінація суб'єктів цивільного права. Всі вони спільно можуть володіти, користуватися, розпоряджатися якимось спільним майном. І тоді ми говоримо про спільну власність.

Об'єктом права спільної власності можуть бути як індивідуально-визначені речі, так і сукупність речей, що утворюють єдність (наприклад, селянське господарство як майновий комплекс, майно, що входить до спадкової маси, і т.д.). Так, в якості об'єкта права спільної власності також може виступати або яка-небудь одна річ, скажімо, житловий будинок або нежитлова будівля, або сукупність речей, скажімо, підприємство, як майновий комплекс. І в якості об'єкта права спільної власності можуть виступати всі ті матеріальні об'єкти, які можуть виступати в якості об'єктів індивідуальної власності: або приватної власності, або державній власності.

Зміст права спільної власності включає в себе право декількох осіб спільно володіти, користуватися і розпоряджатися спільним майном, так як зміст будь-якого суб'єктивного права складають три правомочності: щодо володіння, користування та розпорядження[10, ст. 205].

Такий зміст права спільної власності. Але оскільки тут декілька власностей, то право спільної власності означає право декількох осіб спільно володіти, користуватися і розпоряджатися спільним майном. Коли майно належить одній особі, фізичній особі - громадянину або юридичній особі, то цілком зрозуміло, як ця особа здійснює правомочності щодо володіння, користування і розпорядження: за своїм розсудом. А тоді, коли власників декілька, то питання про те, як здійснювати ці правомочності, набуває певні складності.

Порядок здійснення правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном залежить від того, який вид спільної власності має місце.

Цивільне законодавство виділяє два види власності: спільну часткову і спільну сумісну власність. При цьому значення загального правила має спільна часткова власність. Це означає , що якщо виникла спільна власність, то вона, як правило, носить часткової характер. Тільки у випадках, прямо передбачених законом, виникає спільна сумісна власність.

Загальна часткова, тобто спільна власність з визначенням частки кожного співвласника у праві спільної власності (але не в майні, що є об'єктом цього права). Якщо в законі не вказано, що загальна власність є спільною, то вона визнається пайовий. Загальна часткова власність має значення загального права, і тому, якщо виникла спільна власність, то вона носить часткової характер, та порядок здійснення співвласниками правомочностей щодо володіння, користування, розпорядження підпорядковується правилам про часткової власності.

У відносинах часткової власності законом або договором визначаються належні учасникам точні частки у праві на спільне майно. Щоб уникнути плутанини необхідно чітко усвідомити, що учаснику спільної часткової власності належить частка в праві, але аж ніяк не частка (частина) самої речі. Частка у праві виражається у вигляді простого дробу і не може бути виражена у вигляді частин майна (кімнат, приміщень, квадратних метрів).

Загальна спільна, тобто без визначення частки кожного співвласника. Вона виникає тільки в силу закону. Частки у праві спільної власності можуть бути визначені при її розділі; її трансформації у спільну часткову власність за згодою співвласників. Загальна власність передбачається пайовий, крім випадків, коли законом прямо передбачено виникнення спільної власності на таке майно. Спільна власність має місце: у подружжя, якщо інше не передбачено шлюбним договором; членів фермерського господарства; в результаті приватизації житлового приміщення та земельних ділянок, а також в інших випадках, встановлених законом[19, ст. 313].

Правовий режим володіння, користування і розпорядження майном, що перебуває у спільній власності, визначений ст. 355 ЦК України. Учасники спільної власності спільно володіють і користуються спільним майном незалежно від розміру внеску кожного з них у створення спільного майна. За взаємною згодою учасники спільної власності можуть роздільно володіти і користуватися спільним майном. Нерозмірність майна при роздільному володінні та користуванні вкладом власника в його створення не дає права іншим співвласникам вимагати компенсації.

При здійсненні операцій з розпорядження майном, що перебуває у спільній власності, передбачається, що вона здійснена за згодою всіх її учасників. Досконала одним з учасників спільної власності угода щодо відчуження майна може бути визнана недійсною, якщо набувач знав або свідомо повинен був знати про те, що інші співвласники були проти цієї операції. За угодою учасників спільної власності, а у разі недосягнення згоди - за рішенням суду, може бути встановлена ​​часткова власність цих осіб на спільне майно (наприклад, у разі укладення подружжям шлюбного договору). При поділ спільного майна між учасниками спільної власності їх частки визнаються рівними, якщо інше не передбачено угодою сторін[12, ст. 165].