Висновки

На підставі вище викладеного матеріалу можна зробити наступні висновки:

• Право спільної власності виникає тоді, коли право власності на одну й ту ж річ виникає у декількох осіб, які іменуються співвласники.

• Право спільної власності може належати будь-яким суб'єктам цивільного права в будь-якому поєднанні.

Суб'єкти права спільної власності як і будь-які інші суб'єкти права власності можуть здійснювати правомочності власника, тобто володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном, однак вказані правомочності вони здійснюють спільно.

Загальна власність може бути з визначенням часток (часткова власність ) і без визначення часток (сумісна власність) учасників. Відповідно до цього розрізняють право спільної часткової власності та право спільної сумісної власності.

Загалом у цивільному законодавстві встановлено пріоритет спільної часткової власності над спільною, за загальним правилом спільна власність є частковою, за винятком випадків, коли законом передбачено обов'язкову освіту сумісної власності на майно. Слід звернути особливу увагу на різницю між частиною нерухомого майна і часткою у праві на це майно. У чинному законодавстві не існує таких понять як «частка приміщення», «частка квартири» або «частка дому». Частки визначаються виключно у праві на конкретне майно (на приміщення, квартиру, будинок, частина квартири у вигляді кімнати і т.д.), вони не можуть бути виражені у вигляді частин (часток) самого майна . Частка у праві власності виражається у вигляді простого дробу і є по своїй суті абстрактної, ідеальною конструкцією, розробленої законодавцем для ситуації, коли майно надходить у власність двох або більше осіб.

Відносини спільної сумісної власності можуть мати місце лише у випадках, передбачених законом ЦК передбачає два види спільної сумісної власності: спільну сумісну власність подружжя та спільну сумісну власність фермерського господарства.

Загальна спільна власність подружжя. По-перше, цілий ряд норм, що регламентують ці відносини, включені до Цивільного кодексу. По-друге подружжю надані досить широкі можливості самим визначити правовий режим майна, нажитого під час шлюбу. У відношенні майна, нажитого подружжям за час шлюбу, передбачено, що воно є їхньою спільною власністю, якщо договором між ними не встановлено інший режим цього майна (у шлюбному контракті). Що стосується майна, що належало кожному з подружжя до вступу в шлюб, то воно, як і колись, визнається їх роздільною власністю. Аналогічний правовий режим поширюється на майно, отримане одним з подружжя під час шлюбу в дар або в спадщину, а також на речі індивідуального користування (крім предметів розкоші), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів. З іншого боку, майно кожного з подружжя може бути віднесено до спільної власності, якщо під час шлюбу в вказане майно за рахунок спільного майна подружжя або за рахунок особистого майна другого з подружжя було внесено вкладення, які значно збільшили вартість майна.

Фермерське господарство не є юридичною особою, але підлягає державній реєстрації, його глава під час реєстрації набуває статус індивідуального підприємця. Члени селянського господарства за своїми особистими зобов'язаннями відповідатимуть тільки своєю часткою в спільному майні. Виділ у натурі частки одного з членів господарства не допускається. Але в будь-який момент можна вийти з господарства, зажадавши при цьому грошової компенсації своєї частки (оскільки виділ в натурі не допускається). Якщо відбувається припинення існування господарства, то тоді здійснюється поділ в натурі.

Правочини щодо розпорядження спільним майном може здійснювати кожен з учасників спільної власності , якщо інше не випливає з угоди між ними. Згода інших співвласників на вчинення правочину передбачається. У тих випадках, коли один із співвласників здійснив операцію щодо розпорядження спільним майном, не маючи необхідних повноважень, вона може бути визнана недійсною.

Викладені правила про порядок володіння, користування і розпорядження спільною власністю застосовуються, якщо законом для окремих видів спільної власності не встановлено інше. Спільна власність на відміну від часткової не має заздалегідь визначених часткою, вони визначаються лише при розділі спільної власності або виділ з неї. Частки визнаються рівними, якщо інше не передбачено законом або угодою співвласників. Підстави та порядок розділу спільної власності та виділу з неї визначаються за тими ж правилами, що і для часткової власності, оскільки інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин учасників спільної власності.

Придбання житлових приміщень у спільну власність вже давно стало широко поширеним явищем. Однак вона обмежена порядком здійснення угод з квартирою, що знаходиться у спільній власності, і з окремими частками цієї квартири. Нерідко ці особливості значно обмежують можливості власника щодо розпорядження своєю часткою.

Як показує судова практика, останнім часом зросла кількість спорів, пов'язаних з правами спільної власності на майно. У роботі проведено аналіз правових особливостей режиму спільної власності на майно та судова практика угод зніми. Крім того, узагальнена практика розгляду судами справ про визнання права власності на житлові приміщення, що є предметами договорів пайової участі в будівництві.