2.2 Аналіз діючої практики реалізації митної політики стосовно вітчизняного підприємства

Митна політика України виступає різновидом державної політики, а її головним функціональним завданням є забезпечення захисту національних інтересів та національної безпеки України в політичній, економічній, соціальній, екологічній та інших сферах. Митна політика базується на базових національних інтересах та відповідних аспектах державної політики національної безпеки і здійснюється шляхом реалізації відповідних доктрин, стратегій, концепцій і програм у різних сферах державної діяльності, як внутрішніх, так і зовнішніх, відповідно до чинного законодавства та міжнародно-правових актів та звичаїв. В основному, засоби реалізації митної політики є задіяними при переміщенні фізичними та юридичними особами товарів через митний кордон України.

Митна політика держави повинна в першу чергу захищати вітчизняного виробника. Для окремих підприємств це навпаки може бути обмежуючим фактором з експорту продукції за вигідними цінами, оскільки держава дбає про забезпечення внутрішнього ринку. Інколи, митна політика держави створює невигідні конкурентні умови для діючого підприємства. Так, наприклад, включення якоїсь продукції до списку критичного імпорту (особливо важливі види товарів) дозволяє ввозити товар в Україну без ПДВ, і вітчизняні виробники отримують на своєму сегменті ринку конкуруючу продукцію за цінами па 20 відсотків меншими ніж у них. Підприємство, що лише створюється, має вибір, але передбачити, як зміниться цей список неможливо.

Ринки збуту та постачання накладають найбільше обмеження на обсяги виробництва, на асортиментний склад продукції, на обсяги реалізації у вартісному виразі, та взагалі на всі параметри діяльності існуючого носія, у тому числі і на його реформування у аспекті фінансування. При формуванні нового носія потрібно спів ставити його проектний потенціал з вимогами ринку збуту й тому обмежувати і тип, й масштаби майбутнього підприємства, що звужує вибір видів діяльності, номенклатуру та асортимент продукції.

Ринки інформації для діючого підприємства за доступом до новітніх технологій обмежують можливості розвитку існуючих підприємств, та обмежують можливість формування нового носія з високим рівнем конкурентоспроможності.

Відновлення внутрішнього економічного зростання - єдина мета, на яку повинно бути зорієнтовано регулювання розвитку зовнішнього сектору економіки України, що вимагає вжитку цілеспрямованих заходів політичних реформ, зокрема у сфері сприяння експорту, політики обмінного курсу та сприяння іноземним інвестиціям. [20, с. 9-12].

Стратегічним напрямком державного регулювання зовнішньоекономічної сфери є проведення експортоорієнтованої політики підприємств, що передбачає оптимізацію структури експорту, розширення асортименту товарів та послуг, підвищення частки високотехнологічної продукції в загальному обсязі, пошук нових ринків збуту. Однак, з огляду на надто високу імпортозалежність України, досягнення зростання експорту без росту імпорту неможливе. А оскільки торговельні обмеження на імпорт практично вичерпали свої можливості, то основним напрямом скорочення імпорту повинно стати зменшення енергоємності ВВП за рахунок інтенсифікації впровадження ресурсозберігаючих технологій.

Першочергові протекціоністські заходи з підтримки експорту власних товаровиробників доцільно реалізувати в таких напрямках:

• стимулювання експорту високотехнологічної і наукомісткої машино технічної продукції цивільного та військового призначення;• скасування ввізного митного збору і ПДВ на продукцію, отриману вітчизняними підприємствами у якості плати за поставлену ними продукцію на експорт у межах міжурядових угод;

• захист сегментів внутрішнього ринку, пов'язаного з виробництвом складної побутової техніки, текстилю, одягу, продукції конверсійних підприємств шляхом введення квот, підвищення ввізного митного збору, а також використання засобів нетарифного регулювання на основі сертифікації експортної продукції та послуг;

• державне субсидування вітчизняних підприємств, які отримують;

• патенти і ліцензії на виробництво сучасного обладнання і технологічних ліній на основі розробки Положення про порядок оформлення документів, необхідних для придбання обладнання за імпортом з використанням коштів державного бюджету;

• державна підтримка патентування вітчизняних промислових розробок за кордоном на основі подання на розгляд уряду України Положення про порядок відбору вітчизняних розробок, які підлягають патентуванню за кордоном з використанням коштів державного бюджету.

Фінансове сприяння, як відомо, є найбільш ефективним засобом мобілізації експортно-імпортного потенціалу підприємств. Однак, пропонуючи засоби стимулювання експорту із коштів державного бюджету, необхідно дотримуватися норм і вимог ГАТТ/СОТ, прийнятих у світовій практиці щодо порядку надання державної підтримки експорту, а також брати до уваги особливості узгодження умов приєднання України до цієї організації.[9,с.14-17]

Першочерговими завданнями в галузі економічного сприяння експорту підприємств з урахуванням сучасного стану економіки України й актуальних проблем у розвитку її загальноекономічного комплексу є:

• надання урядом гарантійних зобов'язань під кредитні ресурси, залучені уповноваженими банками для забезпечення оборотними коштами експортоорієнтованих виробництв і організацій;

• сприяння гарантуванню і страхуванню експортних кредитів для забезпечення захисту експортерів від комерційних і політичних ризиків .

У межах подальшого розвитку і вдосконалення механізмів фінансової допомоги суб'єктам ЗЕД слід розширити державне кредитування експортоорієнтованих науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок (НДДКР), опанування виробництвом наукоємної і високотехнологічної продукції, можливості закупки обладнання для розвитку експортного виробництва (кредити на тривалий період у залежності від термінів окупності проектів), кредитування виробництва експортної продукції з тривалим циклом виготовлення, включаючи закупівлю сировини, матеріалів і комплектуючих частин, що не виробляються в Україні.

Серед заходів економічного сприяння, здатних стимулювати зовнішньоекономічну діяльність підприємств, можливі такі:

• забезпечення державних гарантій банкам, що фінансують експортні поставки комерційного довгострокового кредиту;

• забезпечення державних гарантій по кредитах на участь у міжнародних торгах;

• страхування операцій по опануванню зовнішніх ринків.

Серед важливих напрямків підтримки експорту, особливо товарів високого ступеня обробки, є використання заходів податкового регулювання. У зв'язку з цим у межах удосконалення податкової системи і посилення її стимулюючого впливу на вітчизняних підприємців можливі різні форми податкового заохочення експортерів, у тому числі:

• утворення системи відшкодування ПДВ, виплаченого на внутрішньому ринку при закупівлі товарів у випадку їх подальшого експорту;

• стимулювання виробничої кооперації шляхом розширення масштабів ефективного використання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків митних режимів переробки відповідно до Митного кодексу України;

• розробка комплексу заходів зі зниження непрямого оподаткування експорту послуг;

• звільнення експортерів від виплати податку на рекламу;

• зниження розміру державного мита при розгляді в арбітражних судах тих справ, які пов'язані з виробництвом і подальшим експортом товарів. [9, с. 21-24].

По мірі поліпшення економічної ситуації в країні стає можливою розробка додаткових механізмів податкового стимулювання експортної діяльності підприємств, у тому числі в формі інвестиційного податкового кредиту, що спричинило б збільшення машино технічного експорту через створення збутових фірм, дилерської мережі, сервісних центрів. На сучасному етапі економічних перетворень, коли йде активний процес формування принципово нової правової та інституційної основи відкритого ринкового господарства, особливого значення набувають цілеспрямовані зусилля держави з удосконалення нормативної бази, організаційного та іншого забезпечення експортної діяльності. Зі зменшенням втручання держави в підприємницьку діяльність, у тому числі в сфері зовнішньої торгівлі, суттєво зростає роль непрямих форм її участі в реалізації загальнонаціональних цілей і завдань у цій галузі. Система організаційно-правових і спеціальних заходів стимулювання експорту дозволить більш ефективно виконати покладені на державу функції її розвитку і розширення участі України в міжнародному розподілі праці. Підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції і розширення її доступу на зовнішні ринки пов'язано із створенням ефективної системи сертифікації експортованої продукції, у тому числі з відтворенням державної інспекції якості експортних товарів. Перспективними формами просування експортної продукції України є проведення специфічних виставкових заходів, ярмарок, міжнародних контактів для суб'єктів малого підприємництва, виставок ідей і технологій, а також організація під егідою держави спеціалізованих торговельних делегацій для ознайомлення з ситуацією на зовнішніх ринках і встановлення ділових зв'язків.

Згідно із завданням щодо створення умов і механізмів надання кваліфікованої допомоги з експорту, з урахуванням світової практики, об'єднання експортерів мають виконувати такі інформаційно-консультаційні функції:

• координацію дій експортерів на зовнішніх ринках та узгодження умов виходу на ринок між зацікавленими членами об'єднання в інтересах оптимального використання кон'юнктури, дотримання правил конкуренції і міжнародних зобов'язань в Україні;

• збір та розповсюдження серед членів об'єднання інформації про державне регулювання зовнішньої торгівлі в іноземних країнах;

• збір та розповсюдження інформації про стан і перспективи розвитку світових товарних ринків;

• збір та розповсюдження інформації про специфічні вимоги до якості експортованих товарів за кордон та сприяння підвищенню якості таких товарів. Шляхами поступового вдосконалення зовнішньоекономічної стратегії вітчизняних підприємств є:

• формування і розвиток нових зв'язків, побудованих на спільному використанні прогресивних технологій та технічних рішень;

• розвиток кооперації у виробництві технічно складних і капіталомістких виробів, орієнтованої на реалізацію продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках;

• підвищення конкурентоспроможності основних товарів українського експорту (машинобудівна продукція, продукція агропромислового та хімічного комплексу, продукція металургії) з метою збереження традиційних ринків збуту;

• створення на взаємовигідних умовах транснаціональних і міжнаціональних корпорацій у пріоритетних галузях, сферах і видах виробництва та експорту;

• сприяння на вигідних для інтересів держави умовах експорту українського капіталу в формі прямого інвестування гірничовидобувних підприємств держав СНД або концесійного освоєння родовищ корисних копалин. Державна підтримка експорту підприємств повинна передбачати більш активне та чітке застосування найважливіших економічних, правових і адміністративних важелів, спрямованих на пріоритетний розвиток зовнішньоекономічної сфери. [14, с. 118-122].

Державна політика стосовно іноземних інвестицій повинна бути зорієнтована на істотне збільшення іноземних інвестицій у вітчизняні та спільні підприємства, насамперед у пріоритетні галузі економіки України для сприяння модернізації та підвищенню технологічного рівня виробництва, забезпечення просування українських товарів і послуг па міжнародні ринки. Крім цього слід:

• забезпечити спрямування іноземних кредитів, які надаються під гарантії Кабінету Міністрів України, на придбання новітніх технологій, ноу-хау, що підвищують конкурентоспроможність української продукції та послуг;

• розширити сферу залучення іноземних кредитів під обігові кошти в частині проектів, якими передбачається нарощування експорту українських товарів та послуг;

• надавати гарантії Кабінету Міністрів України тільки тим кредитним проектам, що здійснюються на умовах валютної самоокупності шляхом експорту продукції та імпортозаміщення;

• спрямувати іноземні кредити та міжнародну технічну допомогу у галузі, пов'язані зі структурною перебудовою і пріоритетами, визначеними Державною програмою соціально-економічного розвитку;

• передавати в оренду спільним підприємствам, іноземним юридичним і фізичним особам окремі родовища корисних копалин, земельні ділянки з метою комплексної переробки природних ресурсів і розширення експорту за умови дотримання жорстких екологічних нормативів;

• здійснювати аукціонний продаж або оренду іноземним юридичним і фізичним особам нерухомого майна, насамперед об'єктів незавершеного будівництва;

• вдосконалювати умови приватизації стратегічних об'єктів в Україні, впроваджуючи конкурентний підхід при залученні іноземних інвесторів;

• скасовувати невиправдані пільги для всіх без винятку підприємств;

• проводити незалежну експертизу інвестиційних проектів;

• стимулювати впровадження маркетингу в сфері зовнішньоекономічної діяльності;

• створювати спеціальні (вільні) економічні зони різних типів з метою забезпечення сприятливих умов для залучення іноземного капіталу і формування на цій основі експортної спеціалізації України.

Значний резерв підвищення ефективності зовнішньоторговельної Діяльності підприємств міститься у підвищенні якості самих зовнішньоторговельних контрактів. [14, с. 135-140].

Сучасний стиль торгівлі має включати супровід постачання товарів відповідними послугами розміщення на території покупця торговельних представництв і сервісних центрів. Це сприяє стійкості і передбачуваності торговельних контрактів, дає можливість поліпшити маркетингове забезпечення торгівлі, максимально підняти планку прибутковості операцій. На сьогодні для переважної більшості українських підприємств серйозною проблемою є узгодження виробничої та збутової діяльності. Внутрішні економічні фактори помітно впливають на організаційну структуру та функціональні завдання господарської структури. Основними внутрішніми факторами є ємність внутрішнього ринку і забезпечення його сировиною, відкритість економічної системи та її розвиток.

Для збільшення українського експорту в межах здійснення експортоорієнтованої стратегії вітчизняних підприємств необхідно:

1) розвивати конкурентоспроможне експортне виробництво;

2) стримувати інфляцію;

3) активно сприяти залученню іноземних інвестицій.

Найважливішим аспектом реформування економіки вважається перехід «тіньової» економіки та її зв'язків з корумпованими колами державного управління до легальних інституціональних відносин. Доки існує узаконена можливість отримання ренти, розпоряджаючись державним, колективним, корпоративним майном, зусилля багатьох управлінців будуть спрямовані не на підвищення ефективності використання цього майна, а на підвищення розміру ренти. Радикальним розв'язанням подібної ситуації є швидка приватизація.

Необхідною умовою розвитку як експортного, так і орієнтованого на внутрішній ринок виробництва є зменшення податкового тягаря. Як показують дослідження, найбільший вплив на ціну має податок на дохід підприємств. У такій ситуації можливо досягти компромісу між фіскальним інтересом держави та його інтересом щодо розвитку своїх підприємств. Доцільно було б встановити невелику ставку податків у розмірі 10-15%. Такий крок позитивно вплине на різні аспекти національної економіки: полегшить нелегкий стан підприємств, зробить невигідним ухиляння від податків, буде стимулювати перехід підприємств із тіньового сектору до легального, дасть можливість підприємствам збільшити доходи. Усі заходи, викладені тут, певною мірою відносяться і до ПДВ. Будемо вважати, що задля такої стрімкої, дієвої і перспективної реформи міжнародні фінансові організації нададуть уряду України фінансову допомогу на підтримку держбюджету на перші кілька років. Потім підвищення обсягів виробництва забезпечить виконання бюджету і при низьких ставках податків. Переговори, які проводяться із зарубіжними партнерами на міждержавному рівні, підтверджують це. Необхідно створити сприятливу основу для залучення іноземних інвестицій. Окрім забезпечення політичної та економічної стабільності, основним фактором залучення інвестицій ззовні є також зменшення податкового навантаження. Ефективність зниження податків для залучення іноземних інвестицій не тільки теоретично доведена, а й практично підтверджена досвідом країн з перехідною економікою. [5, с. 298-307].

Розділ 3

Проблеми реалізації митної політики щодо захисту вітчизняного підприємства та можливі шляхи їх вирішення

Дослідження проблем становлення митної політики для України має особливу актуальність, адже трансформаційні процеси ускладнюються структурною незавершеністю економіки, руйнівним впливом суперечливих тенденцій формування глобальної системи та макрорегіональних інтеграційних об’єднань, нестабільністю законодавства і політики.

Кінцева мета митної політики, як це випливає із її визначення, має дещо меркантильний характер й полягає у забезпеченні залучення додаткових коштів для формування бюджету. В той же час наявне і інше розуміння її сутності -  це сприяння економічному обігу та обміну між державами, забезпечення свободи пересування особистості та міжнародних контактів. Тому обмежувати митну політику лише фіскальними інтересами держави було б непередбачливо. [19, с.9]

Проблеми сучасної митної політики визначають стратегію розвитку митної діяльності як сьогодення, так і майбутнього. Це пов’язано з цілим комплексом факторів об’єктивного та суб’єктивного характеру. Так, формування й реалізація митної політики держави об’єктивно спричинені закономірностями і тенденціями розвитку міжнародних зв’язків та відносин, з одного боку, умовами, закономірностями і тенденціями соціально-економічного розвитку світової спільноти - з другого. Разом з тим, існування суб’єктивних факторів може суттєво вплинути на хід та результат цього процесу. До таких суб’єктивних факторів, перш за все, можемо зараховувати політику конкретної держави в конкретний історичний період її існування та фактори, пов’язані з діяльністю національних митних органів. Для України такі фактори, на думку науковців, спричиняються умовами переходу держави до ринкових відносин.

На мою думку, на сучасному етапі існує ряд потенційних загроз заподіяння шкоди національним інтересам України у сфері реалізації митної політики. Наприклад, «відкритість» національної митної території для міжнародної торгівлі може завдавати економічні збитки для держави у вигляді недонадходжень до бюджету внаслідок викривлення митної вартості товарів, шкоди здоров’ю і безпеці споживачів, спричиняти зростання контрабандних потоків тощо. [2, с.4]

Питання сучасної митної політики України та захист вітчизняного підприємства залишаються актуальними в наш час, тому відповідно до Програми діяльності уряду України поступово проводяться заходи, які спрямовані на розробку нової редакції Єдиного митного тарифу України, в якому передбачається:

1) введення диференційованого підходу до рівня митного оподаткування залежно від того, виробляється в країні на недостатньому, достатньому чи надлишковому рівні;

2) застосування односторонніх обмежень імпорту, включаючи підвищення ставок ввізного мита;

3) широке застосування специфічних (на фізичну одиницю товару) та комбінованих ставок мита на товари так званого некритичного імпорту;

4) введення заходів митно-тарифного захисту сільськогосподарського виробництва України, в тому числі шляхом застосування сезонних ставок;

5) скорочення переліку країн, які користуються пільгами ;

6) встановлення межі в 30% для імпортних ставок і розробка графіків поступового зниження рівнів митного оподаткування імпорту з доведенням протягом 5-7 років до рівнів, обумовлених двомовностями в рамках ГАТТ;

7) введення єдиного порядку сплати акцизів та ПДВ для товарів як вітчизняного, так й імпортного виробництва (з застосуванням податкового векселя);

8) зміна механізму начислення акцизу та ПДВ на імпортні товари;

Всі ці заходи спрямовані на адаптацію законодавства України в області митно-тарифної політики з нормами і правилами, закріпленими системою ГАТТ та поступове входження України в міжнародне торгове співтовариство. [2, с.8-10]

Також необхідно забезпечити максимальне використання нетарифних засобів регулювання (передовсім антидемпінгових, компенсаційних), що застосовуються у країнах-членах ГАТТ/СОТ, але не застосовуються в Україні.

Вирішення проблем нетарифного регулювання потребує удосконалення державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Для усунення недоліків у нормативно-правовій сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності необхідно прийняти нормативно правовий акт, який би містив:

- перелік методів нетарифного регулювання, пов’язаних з дозвільною системою державних органів;

- перелік законодавчих актів, якими регулюється дозвільна система;

- суми витрат на здійснення цих заходів підприємствами.

Цей документ має стати свого роду комплексним документом, що регулюватиме митну дозвільну систему та охоплюватиме основні питання щодо дозвільного нетарифного регулювання. [19, с.42-45]

Було б доцільнішим з боку держави створити більш сприятливі умови вітчизняним підприємствам для використання переваг фінансового лізингу поряд з придбанням основних засобів та надати їм права за угодами фінансового лізингу застосувати порядок документального оформлення об’єктів основних засобів відповідно до митного режиму тимчасового ввезення майна одночасно звільнивши їх від справляння мита та ПДВ.

Також значної уваги потребують системи контролю й аудиту в Митній службі України. Нині питання організації фінансового митного контролю є досить актуальним, але ще мало вивчені й недостатньо висвітлені в спеціальній літературі.

Створення в організаційно-управлінській структурі ДМСУ контрольно-аудиторського підрозділу, який буде підпорядковуватися безпосередньо Голові митної служби України та здійснюватиме як зовнішній аудит, так і внутрішній контроль, є необхідним. Створення такого підрозділу та комплексний підхід щодо організації його роботи дозволить створити цілісну та ефективну систему зовнішнього та внутрішнього контролю в митних органах та посилить роль митних органів у забезпеченні захисту економічної безпеки держави від внутрішніх та зовнішніх загроз під час здійснення зовнішньоекономічних операцій. [19, с.51-54]

З 1 січня 2004 року почав працювати новий Митний Кодекс України. І це є знаковою подією як для України, так і для Європейської спільноти в цілому. Оскільки приведення у відповідність до світових стандартів національного законодавства у галузі митної справи стане відчутним кроком у досягненні поставленої мети з гармонізації та уніфікації законодавства нашої держави, тобто розширення вітчизняного правового поля у контексті розвитку міжнародного права, як того вимагають норми добросусідства. 1, с.3]

 Зокрема, одним із важливих кроків до побудови ефективної митної політики нашої держави є здобуття нею авторитету цінного і надійного партнера в системі світового співробітництва. Однак, налагоджуючи відносини на міжнародному рівні, слід пам'ятати, що однією з основних функцій митної політики є захист національних інтересів, і будь-які дії митної політики повинні здійснюватись з акцентуванням уваги на цей чинник. У цьому напрямку доцільно використовувати протекціоністські заходи на основі гнучких і новітніх методів, які б не зашкодили розвитку міжнародних відносин України. [20, с.11]