Лекція 3. Педагогічна техніка

У «Педагогічній енциклопедії» поняття

«педагогічна техніка» трактується як комплекс знань, умінь і навичок, які необхідні педагогу для того, щоб ефективно застосовувати на практиці методи педагогічного впливу, які він обрав, як для окремих студентів, так і для колективу в цілому [50].

Сьогодні поняття

«педагогічна техніка» трактується як сукупність умінь та прийомів, що використовуються викладачем для найбільш повного досягнення цілей своєї діяльності та допомагають викладачеві глибше, яскравіше, талановитіше виразити себе, домогтися оптимальних результатів у навчально-виховній роботі.

Практика показує, що в процесі професійної діяльності як молоді педагоги, так і більш досвідчені припускаються деяких помилок у педагогічній техніці, що знижують ефективність навчально-виховного процесу:

• невміння розмовляти зі студентом;

• невміння стримати або, навпаки, виявити гнів;

• невміння подолати невпевненість;

• невміння обирати відповідну позу, необхідний жест;

• недоліки мовлення: монотонність, безбарвність, невиразність, погана дикція…

З метою подолання труднощів педагогічної праці викладачеві необхідно володіти такими складовими педагогічної техніки:

1. Зовнішня техніка

• техніка мовлення: граматична правильність, виразність, образність, гумор, техніка мовлення (постановка і тембр голосу, емоційність, переконливість, багатство інтонацій та відтінків, дикція, темп);

• техніка зовнішнього вигляду: уміння правильно сидіти, стояти, виявляти впевненість, спокій, доброзичливість (постава, одяг, зачіска, міміка, пантоміміка, емоційна виразність);

• техніка педагогічного спілкування: уміння слухати; ставити запитання; аналізувати відповідь; бути уважним, спостережливим; розуміти інших; встановлювати контакт; бачити і розуміти реакцію аудиторії; передавати своє ставлення до того, про що йдеться; зацікавити, захопити поясненням, розповіддю, повідомленням; орієнтуватися в ситуації;

2. Внутрішня техніка

• психотехніка: уміння створювати необхідний настрій, знімати зайву напругу, хвилювання, долати власну нерішучість і мобілізувати себе, стримувати себе в стресових ситуаціях; здатність до перевтілення, до гри, управління своїм настроєм.

Важливим елементом педагогічної техніки вчителя є здатність володіти собою, керувати своїм самопочуттям, тобто внутрішня техніка.

Самопочуття педагога не є його особистою справою, оскільки часто відображається на учнях, їхніх батьках, колегах по роботі, впливає на взаємини, атмосферу в класі.

Досягти оптимального внутрішнього стану в педагогічній роботі важко, бо вона є емоційно напруженою і, як писав В.О.Сухомлинський, “це робота серця і нервів”. Важливими якостями, які дадуть змогу впевнено, без зайвого емоційного напруження здійснювати свою професійну діяльність, на думку суч.педагогів, є:

• педагогічний оптимізм;

• впевненість в собі як у вчителеві, відсутність страху перед дітьми;

• уміння володіти собою, відсутність емоційного напруження;

• наявність вольових якостей (цілеспрямованість, самовладнання, рішучість).

Загалом усі ці якості характеризують психологічну стійкість у професійній діяльності. В її основі – позитивне емоційне ставлення до себе, учнів, праці.

Здатність керувати собою свідчить про сформованість багаторівневої системи саморегуляції особистості.

Саморегуляція - створення вчителем потрібних або бажаних станів, тобто

таких, які забезпечують ефективність його дій.

Психологічне налаштування – це створення стану готовності до

виконання певної діяльності.

Більшість педагогів систематично здійснюють психологічне налаштовування на урок, готуються до зустрічі з дітьми. У цьому процесі значна роль відводиться таким емоційно значущим моментам, як мислене переживання майбутнього уроку, заходу, вироблення свого емоційного ставлення до об’єктів діяльності.

Професія педагога висуває серйозні вимоги до емоційної сфери особистості. Ситуації емоційної напруженості у педагогічній діяльності можуть породжувати неадекватні оцінки, імпульсивні дії стосовно учнів, сприяють розвитку таких особистісних рис, як безініціативність, пасивність, почуття власної професійної непридатності.

Надмірні емоційні переживання часто супроводжуються тремтінням кінцівок, помітними змінами в міміці, прискореним серцебиттям. Це негативно відображається на самопочутті педагога, викликає сильну перевтому, зниження працездатності. Отже, основним елементом внутрішньої техніки є регуляція емоційної сфери, тобто, формування емоційної стійкості у професійній діяльності.

Вчитель у своїй діяльності повинен прагнути до успішного розв’язання поставлених перед ним завдань незалежно від впливу різних негативних факторів, завжди володіти собою і залишатися для учнів прикладом. Але зовнішнє стримування емоцій, коли всередині відбувається бурхливий емоційний процес, не призводить до заспокоєння, а навпаки, підвищує емоційну напругу і негативно відбивається на здоров’ї. Однак вчителю в більшості випадків потрібна не медична допомога, а соціально-психологічна – для вироблення необхідних якостей і навичок, спрямованих на збереження емоційних резервів організму.

Що ж для цього потрібно? Як можна оволодіти навичками внутрішньої техніки? Педагогічна наука пропонує