3. Українські політичні партії в Австро-Угорщині. "Україна ірредента" ю. Бачинського

Починаючи з 70-х років 19 ст. у визвольну боротьбу включається нове покоління українських патріотів, яке прагнуло надати цій боротьбі більш рішучого характеру. Кінець 19 ст. пройшов під знаком їх зростаючого впливу.

Під впливом Михайла Драгоманова молоді українські політичні діячі Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький та інші звертаються до соціалізму. Так в українському русі виникає ще одна, так звана радикальна течія.

Поява радикального руху активізувала діяльність всіх українських патріотів Галичини. Вони прийшли до усвідомлення необхідності об’єднання своїх зусиль в рамках єдиної організації. Такою організацією стала створена народовцями у 1885 р. Народна рада.

«Нова ера»

Назву «Нова ера» дістали українсько-польські домовленості 1890 р.

Передумови:

• Загострення відносин між Австро-Угорщиною та Росією, що не могли поділити Балкани на сфери впливу;

• Уряд Австро-Угорщини прагнув приєднати Наддніпрянську Україну в майбутній війні Росією, тому хотів заручитися підтримкою українців і припинити українсько-польське протистояння в Галичині;

• Керівники Київської громади В. Антонович, О. Кониський були готові підтримати проект Австро-Угорщини в обмін на широкі національно-культурні права українців Галичини – «українського П’ємонту».

Зміст домовленостей:

• Надання українцям певної кількості місць в Австрійському парламенті й Галицькому сеймі;

• Відкриття трьох українських гімназій;

• Відкриття кафедри української історії (історії Східної Європи) у Львівському університеті; першим її завідувачем став М. Грушевський;

• Розширення сфери використання української мови в державних установах.

Результати і наслідки:

• Розширення національно-культурних іі політичних прав українців;

• Поштовх до політизації українського руху;

• Розкол українського руху на прибічників і противників «нової ери»;

• У 1894 р. «Нова ера» завершилася через невдоволеність і поляків, і українців.

Виникнення і діяльність Радикальної партії

У 1890 р. завершується оформлення радикалів у політичну партію. Це була перша українська політична партія – Русько-Українська радикальна (РУРП). Партія прагнула до утвердження соціалізму, демократизації суспільного життя, використання здобутків культури й науки для піднесення національної свідомості й почуття солідарності серед українців.

Засновниками й керівниками партії були Іван Франко, Михайло Павлик, Северин Данилович, Євген Левицький.

Питання про автономію як програмну мету РУРП викликало в партії гостру дискусію. Так звані «молодші» радикали (Юліан Бачинський, В’ячеслав Будзиновський, Олександр Колесса та ін.) висловили незгоду з цим положенням програми. Кінцевою метою політичної діяльності партії вони вважали державну самостійність України, а автономію у складі перебудованої на федеративних засадах Австро-Угорщини лише першим етапом на шляху до цієї мети.

У 1895 р. програма РУРП була доповнена окремим пунктом про те, що здійснення соціалістичних ідеалів можливе лише за цілковитої політичної самостійності українського народу. Самостійність – стратегічна мета партії.

Через рік один з «молодших» радикалів Юліан Бачинський опублікував брошуру «Україна ірредента» («Україна уярмлена»), в якій доводив історичну необхідність здобуття Україною повної політичної незалежності.

Наприкінці 90-х років 19 ст. в Галичині відбувалося зближення частини народовців, незадоволених «новоерівськими» компромісами своїх товаришів, з тим крилом радикальної партії, яка все більше відмовлялася від соціалістичної ідеології на користь національної ідеї.

У 1899 р. була створена Українська національна демократична партія (УНДП). Ця партія з іншими питаннями ставила й рішучі національні завдання – зміцнення почуття єдності з «російськими українцями», пробудження серед українців Закарпаття того ж національного духу, що й у Галичині та на Буковині. Керівний орган партії – Народний комітет – виступив із закликом до українців боротися за незалежну Україну. Фактично в українському русі виникла двопартійна система. Засновниками цієї партії були Грушевський, Павлик та Франко.

Формування Української соціал-демократичної партії (УСДП)

1899 р. – створення Української соціал-демократичної партії (УСДП). Лідерами партії стали Микола Ганкевич, Семен Вітик, Володимир Охримович.

УСДП відмовилася віл ідеї диктатури пролетаріату, прагнучи досягти соціалізму через реформи, легальні парламентські методи боротьби.