2. Течії суспільно-політичного руху

Москвофіли бачили опорою в боротьбі проти полонізації Росію. Отримували фінансову та організаційну допомогу з Москви. У 60-80-х роках 19 ст. займали провідне становище в громадському житті Західної України.

Керівники: Я. Головацький, Б. Дідицький

Програма

• Не визнавали існування українського народу та його мови

• Вірили у провідну роль Росії серед слов’янських народів

• Виступали за приєднання західноукраїнських земель до Росії.

Діяльність

1. У 1870 р. москвофіли заснували політичну організацію – Руську раду, яку вважали наступницею Головної руської ради.

2. Очолювали громадські і культурні установи Львова – Ставропігіївський інститут, Народний дім, Галицько-Руську матицю.

3. Видавали газети в Галичині, Буковині, Закарпатті, науково-літературні збірки, де пропагували свої ідеї. Спекулювали на вірі селян у російського «доброго царя», який вирішить соціально-економічні проблеми.

4. Створили «язичіє» - суміш російської, української, польської та церковнослов’янської мов, яку подавали як руську.

5. Вели боротьбу з пияцтвом, створили братство тверезості.

Значення діяльності москвофілів

• Сприяли денаціоналізації українців Галичини, Буковини, Закарпаття

• Відіграли певну роль у підвищенні культурно-освітнього рівня селянства і робітників.

Народовці (українофіли) – національна українська течія, що зародилася в 60-х роках 19 ст., представники якої (в основному – молода українська інтелігенція) доводили самостійність українського народу та мови.

Керівники: К. Климкович, Є. Згарський, Ф. Заревич.

Програма

• Єдність усіх українських земель, необхідність їх об’єднання в одній державі;

• Розвиток єдиної української мови;

• Створення української літератури на народній основі.

Народовців підтримували діячі національного руху Наддніпрянської України.

Діяльність

1. Створювали українські громади зі студентів та старшокласників, установили контакти з представниками громадівського руху Наддніпрянщини.

2. Пропагували твори І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки - Основ’яненка та інших.

3. Видавали журнали («Вечорниці», «Русалка», «Мета», «Правда») та газети (селянська газета «Батьківщина» , щодення українська газета «Діло»)

4. Були ініціаторами створення у Львові першого професійного українського театру (1864)

5. Створювали товариства, установи, гуртки для пропаганди своїх поглядів:

• к ультурно-освітнє товариство «Просвіта» (1868), яке організувало читальні у містах і селах, де можна було ознайомитися як з художньою, так і зі спеціалізованою літературою з сільського господарства; проводило літературні вечори та лекції; фінансувало діяльність кооперативів.

Першим головою «Просвіти» був А. Вахнянин:

Літературне товариство ім.. Т.Г. Шевченка (1873), створене з метою розвитку української мови й літератури, видавало журнали «Правда» й «Зоря», художню літературу.

Із 1892 р. Літературне товариство ім. Т.Г. Шевченка було перейменоване на Наукове товариство ім.. Т. Г. Шевченка; у складі товариства працювали історико-філософська, філологічна та математично-природничо-медична секції. У 1897- 1913 рр. Товариство очолював видатний історик М.С. Грушевський.

Н ародна рада (1885) повинна була продовжити справу Головної руської ради; стала прообразом політичної партії. Керівником організації був Ю. Романчук.

Значення діяльності народовців:

Сприяли перетворенню західноукраїнського населення на згуртовану націю, об’єднану ідеєю власної державності.