3. Воєні дії на території України в 1915-1917рр

Російська окупація тривала до весни - літа 1915 р. Уже в лютому австрійські частини вступили до Чернівців, 22 червня - до Львова, а до кінця червня захопили всю Галичину й Буковину, за винятком вузької смуги на схід від Тернополя. Крім Галичини, австро-німецькі війська під час наступу 1915 року окупували Західну Волинь,Холмщину, Берестейщину з містами Луцьк і Дубно. Наступ австро-німецької армії було зупинено на лінії Кам'янець-Подільський - Тернопіль - Кременець - Дубно.

Відступ російської армії супроводжувався новим погромом українства, депортацією населення. Поряд із цим, до відступаючих російських частин додалися біженці, які боялися репресій із боку Австро-Угорщини. Загалом до Росії було переміщено понад 100 тис українців. Депутат російської Державної Думи П. Мілюков назвав російську політику в Галичині "європейським скандалом". Цей вислів було підхоплено всією європейською пресою.

Навесні 1916 р. війська Південно-Західного фронту під командуванням О. Брусилова завдали несподіваного удару, який увійшов до історії як Брусиловський прорив. Російські війська розпочали наступ 22 травня 1916 р. і після нетривалої артпідготовки просунулися по всьому фронту вглиб на 80-120 км, знову оволоділи Чернівцями, Коломиєю, Бродами, Луцьком. Унаслідок Брусиловського прориву австро-угорські війська зазнали значних утрат: понад 1 млн осіб убитих і поранених, понад 400 тис військовополонених. Російські війська втратили близько 500 тис осіб.

Після завершення цього наступу, лінія фронту залишалася майже незмінною цілий рік. Тим часом у березні 1917 року в Росії відбулася революція. Новий російський уряд, прагнучи зміцнити внутрішнє становище країни, улітку 1917 р. розпочав новий наступ, який завершився повним провалом і новими жертвами. Контрудар австро-німецьких військ примусив російські війська повністю залишити Галичину, відійти навіть далі, ніж у 1915 р. Ця лінія фронту проіснувала аж до укладення перемир'я (грудень 1917) і Берестейського миру (січень 1918).

4. Головна укр. Рада та Союз визволення України:

Трагедія Українців в роки війни:

1. Бойові дії відбувалися на території України;

2. Українці були змушені воювати один проти одного в складі різних армій;

3. Розкол національно-визвольного руху.

Частина політичних сил виступала за підтримку Росії у війні, інша - за Австро-Угорщину.

Західноукраїнські землі

1. Гур (Головна Українська Рада)

Міжпартійний блок соціал-демократичної, національно-демократичної та радикальної українських партій.

Очолив ГУР Кость Левицький.

3 серпня 1914 р. Члени ГУР звернулися до населення з маніфестом, в якому йшлося, що "Росія є історичним ворогом України", агітували стати на бік Австро-Угорщини. Вони закликали населення формувати українські військові підрозділи для допомоги австрійській армії.

Травень 1915 ГУР перейменовану у Загальну українську раду (ЗУР). До неї приєдналися представники від Буковини та СВУ.

1915 р. Загальна українська рада звернулася з декларацією, в якій заявила про свою мету - створити самостійну Українську державу з тих українських земель, які залишилися в Російській імперії, а з українських земель у складі Австро-Угорщини планувалося створити автономну область.

5 листопада 1916 р. Австро-угорський та німецький уряди проголосили про створення Польського королівства із земель, які раніше входили до складу Російської імперії, з наданням йому широких прав на Галичину. Стало зрозуміло, що плани Загальної української ради не буде втілено в життя.