1.Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки.

Мікроекономіка вивчає прийняття рішень і поведінку окремих суб'єктів.

Мікроекономіка вивчає проблему економічного вибору між обмеженими ресурсами для максимального задоволення потреб. Проблема вибору і обмеженості ресурсів ілюструється кривою виробничих можливостей.

Допущення: 1. Незмінність технологій; 2. Кількість благ обмежується двома.

Із збільшенням виробництва одного блага, зменшується виробництво другого. Кут нахилу кривої ілюструє зміну альтернативної вартості – обсяг одного блага, яким необхідно пожертвувати для збільшення виробництва і споживання іншого блага на додаткову одиницю.

Для вирішення основних економічних проблем необхідна координація господарської діяльності людей.

Існує 2 способи координації:

Організована стихія – коли індивіди приймають і реалізовують рішення, використовуючи інформацію і стимули свого безпосереднього оточення (ринок).

Влада (ієрархія) – коли дії індивіда підпорядковані центральній владі (держава).

2. Предмет і методологія мікроекономіки.

Мікроекономіка вивчає взаємодію економічних суб'єктів і механізм функціонування окремих ринків.

Суб'єкти мікроекономіки:

1.Домашні господарства – самостійна економічна одиниця з 2-ох або кілька осіб, які виступають на ринку товарів покупцями, а на ринку ресурсів – продавцями.

2.Фірма – економічний суб'єкт, який самостійно приймає рішення щодо використання ресурсів для виготовлення товарів; на ринку товарів виступає продавцем, на ринку ресурсів – покупцем.

3.Держава – самостійний суб'єкт ринку, до складу якого входять урядові установи, які здійснюють владу для створення необхідних умов суб'єктам господарювання.

Методи мікроекономіки- це сукупність засобів і прийомів пізнання суті економічних процесів на рівні окремих господарюючих суб'єктів:

1.Аналізу і синтезу-від конкретного до абстрактного

2.Індукції та дедукції-від загал. до конкретного,від часткового до загал.

3.Наукова абстракція-виділення головного

4.Графічного зображення;порівняльний аналіз

5.Моделювання:

- визначення ключових змінних;

- висування припущень і умов існування моделі і визначення поведінкових передумов;

- висунення (розробка) гіпотези;

- перевірка гіпотези шляхом порівняння передбачення і реальної події.

Основними є оптимізаційні моделі – використовуються для дослідження поведінки окремих ек. суб'єктів. Основний метод – граничний аналіз, розроблений теорією маржиналізма.

Рівноважні моделі – для дослідження взаємодії ек. суб'єктів. (модель ринкової рівноваги)

Мікроекономіка використовує позитивний та нормативний аналіз.

Позитивний – твердження типу «якщо…, то…».

Нормативний – передбачає розробку певних рекомендацій. Твердження типу «для того, щоб…необхідно…»

3. Корисність в економічній теорії та проблема ії виміру. Кардиналістський та ординалістський підхід.

Метою споживання товарів та послуг є задоволення потреб людини. Потреба – це стан незадоволення, з якого людина прагне вийти, збільшуючи споживання благ. Потреби поділяються на першочергові (життєво необхідні) і другорядні (потреби дозвілля). Першочергові не можуть заміняти одна одну, другорядні – можуть. Засоби, що задовольняють потреби, називаються благами. Одні з них існують у необмеженій кількості, інші - в обмеженій. Останні називаються економічними благами. Економічні блага поділяють на блага тривалого користування і нетривалого користування. Серед благ виділяються взаємозамінники (субститути) і взаємодоповнювачі (комплементарні). Субститути – споживчі товари, виробничі ресурси, послуги транспорту (потяг, літак, автомобіль), сфера дозвілля (кіно, театр, цирк). Задоволення, яке отримує людина від споживання благ, називається корисністю. Корисність являє психологічно-суб’єктивну оцінку задоволення. Максимізація корисності є метою споживача, основним мотивом його поведінки. Корисність - це складова частина системи цінностей людини. Термін “корисність” - U(utility) увів у науковий обіг Дж. Бентам, англійський філософ і соціолог.

У мікроекономіці склалися два підходи до пояснення поведінки споживача: кардиналістський або кількісний та ординалістський або порядковий.

Кардиналістська модель (розробили Менгер, Джевонс, Вальрас) поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці – „ютіла” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально. В основі теорії - суб'єктивні оцінки споживачів. В теорії розмежовані поняття: сукупна корисність – задоволення від споживання всього обсягу блага; гранична корисність – додаткова корисність від споживання додаткової одиниці блага. Ординалістську теорію розробили Еджуорт, Фішер, Парето.Ординалістський підхід: корисність не може бути кількісно виміряна. В теорії використовується не абсолютний підхід, а відносний, тобто ранг споживаного набору благ.