11.Акредитивні розрахунки в банку, їх характеристика та види.

Акредитив - це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний: - виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи й надані послуги; - надати повноваження іншому (виконуючому) банкові здійснити цю оплату. При розрахунках акредитивами виникають економічні відносини між чотирма суб'єктами: - заявник акредитива - платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива; - банк-емітент - банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові; - бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо); - виконуючий банк - банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив. Умови та порядок проведення акредитивної форми розрахунків передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів: а) покритий - акредитив, при якому для здійснення платежів завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або виконуючому банку; б) непокритий - акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту. Акредитиви бувають відкличні і безвідкличні. Відкличний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом). Безвідкличний акредитив - акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.

Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіціаром і не може бути переадресований. Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється у межах 15-ти днів з дня відкриття, не враховуючи нормативного терміну проходження документів спецзв'язком між банками. Керівник установи банку-емітента має право за поданням заявника акредитива у разі необхідності продовжити строк дії акредитива на 10 днів, якщо це викликано зміною умов поставки та відвантаження продукції. Банк-емітент у свою чергу повідомляє про це виконуючий банк, а останній - бенефіціара. Дата, зазначена в акредитиві, є останнім днем для оплати виконуючим банком документів за акредитивом.

12. Касові операції банків: сутність, види та особливості здійснення

Касове обслуговування — це сукупність банківських операцій з прийняття готівкових коштів від клієнтів і зарахування їх на відповідні банківські рахунки та видачі з клієнтських рахунків через касу банку готівкових коштів згідно з розпорядженням клієнтів на цілі, передбачені чинним законодавством. Операції з обслуговування готівково-грошового обороту клієнтів здійснюються через операційні каси банків. До складу операційних кас включаються прибуткові та видаткові каси. Прибуткові каси організують прийом готівкових коштів від клієнтів, що здійснюється за такими документами, як об’ява на внесення готівки та прибутковий касовий ордер. Комерційні банки здійснюють безготівкові розрахунки в господарському обороті України між підприємствами, фізичними особами шляхом перерахування грошових коштів з поточних рахунків платників на поточні рахунки одержувачів. Банки мають право здійснювати переказ грошових коштів з рахунків клієнтів тільки за їх розпорядженням, окрім випадків, в яких беззаперечне списання грошових коштів передбачено чинним законодавством України. Основними формами розрахункових документів, за якими здійснюються безготівкові розрахункові операції, є:

• платіжні доручення;

• платіжні вимоги-доручення;

• чеки;

• акредитиви;

• платіжні вимоги;

• інкасові доручення;

• векселі.

Платіжне доручення — це письмовий документ, оформлений за стандартною формою, з дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування зазначеної суми коштів з його рахунка на рахунок одержувача. Розрахунки платіжними дорученнями — це одна з найпоширеніших в Україні форм розрахунків. За цією формою клієнти банків можуть розраховуватися за товарними і нетоварними операціями: за куплені товари, послуги, виконані роботи, за зобов'язаннями перед фізичними особами (аліменти, пенсії, заробітна плата, гонорари тощо), за зобов'язаннями перед банками, податковими, страховими та іншими фінансовими органами, іншими юридичними особами. За товарними операціями платіжними дорученнями здійснюються платежі з попередньою, негайною, достроковою і відстроченою оплатою.

Платіжні вимоги-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина - вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина - доручення покупця (платника грошових коштів) банку, який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар (роботи, послуги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк (банк, який його обслуговує) для переказу акцептованої суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунки платіжними вимогами-дорученнями застосовуються переважно в міжміських розрахунках за відвантажені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи, надані послуги, їх не застосовують стосовно розрахунків претензійного характеру навіть тоді, коли вони випливають із реальних відносин щодо поставки товарів і надання послуг.

Чек — це документ строго визначеної форми і має обов’язкові реквізити. Як правило, чек виписується банком на спеціальному папері у вигляді чекової книжки.

Обов’язковими атрибутами чека є:

- Найменування »чек» (чекова мітка) у тексті чекового наказу.

- Позначення платника.

- Указівка, кому необхідно заплатити (зазначеній особі, або просто пред’явнику), із позначенням суми платежу.

- Дата й місце укладання чека.

- Місце платежу (адреса банку).

- Підпис чекодавця.

Акредитив - це форма розрахунків, при якій банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов'язаний: - виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи й надані послуги; - надати повноваження іншому (виконуючому) банкові здійснити цю оплату. При розрахунках акредитивами виникають економічні відносини між чотирма суб'єктами: - заявник акредитива - платник, який звернувся до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива; - банк-емітент - банк платника, що відкриває акредитив своєму клієнтові; - бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо); - виконуючий банк - банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку-емітента виконує акредитив.

Платіжна вимога – розрахунковий документ, за яким кошти списуються з розрахунку без згоди його власника. За допомогою платіжної вимоги здійснюється безспірне стягнення та безакцептне списання коштів. Безакцентне списання коштів – це списання коштів з рахунка платника без його згоди, на підставі документів, поданих банкові одержувачем коштів.

Безспірне стягнення та безакцептне списання коштів здійснюється у випадках, передбачених чинним законодавством України. Безспірне стягнення коштів здійснюється через банк списанням коштів з рахунка відповідних підприємств (організацій). При цьому до розрахункового документа додається оригінал виконавчого документа або належним чином оформлений дублікат.

Інкасове доручення – документ, відповідно до якого банк (банк-емітент) за дорученням клієнта здійснює за рахунок клієнта дії щодо одержання від платника платежу та (або) акцепту платежу. Розрахунки за І.д. називають «за інкасо».

Розрізняють два види інкасо – чисте та документарне. Чисте інкасо означає інкасо фінансових документів, які не супроводжуються комерційними документами. Документарне інкасо – це інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів. Документарне інкасо частіше використовують у практиці міжнародних розрахунків.

Векселем визначається цінний папір, який засвідчує нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця (простий вексель) або іншого вказаного у векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням зазначеного у векселі строку відповідну суму володарю векселя (векселедержателю). Основні учасники вексельних правовідносин – векселедавець, векселедержатель та платник. У залежності від того, хто є платником за векселем – сам векселедержатель чи третя особа – розпізнають два види векселів: простий і переказний. Переказний вексель інакше називається “трата”. Вексельне забов'язання утворюється одностороннім волевиявленням з боку векселедавця. Особливість векселя як цінного папера полягає в тому, що він є суворо формальним документом. З одного боку, щодо нього діє правило: чого немає у векселі, того не існує, з іншого – дефект форми векселя спричиняє його недійсність без попереднього визнання данного фокту з боку суду. Ця особливість одержала також назву вексельної суворості. Та недійсність векселя є відносною: недоліки форми векселя забирають від нього тільки “вексельну силу”, але не можуть перешкодити розгляду такого векселя як ділового документа іншої ділової природи (наприклад, боргової записки).