15.Кредитні ризики в банку: сутність, види та заходи щодо їх мінімізації
Кредитний ризик - це одна з найбільш складних проблем, з якими стикається будь-який банк, оскільки головна його небезпека полягає в тому, що він автоматично породжує інші види банківських ризиків, що призводить до усвідомленого розуміння того, що проблема управління кредитним ризиком, має виключно першочергове значення.
Ризик - це невпевненість; небезпека виникнення непередбачуваних втрат очікуваного прибутку, майна, грошових коштів, здоров'я або самого життя у зв'язку з випадковими змінами умов економічної діяльності, несприятливими обставинами.
Кредитний ризик - це ймовірність збитків у зв'язку з несвоєчасним поверненням позичальником основного боргу і відсотків за ним.
Оперуючи поняттям кредитного ризику комерційного банку, потрібно розрізняти такі терміни:
· кредитний ризик щодо кредитної угоди - ймовірність того, що позичальник не зможе повернути борг згідно з умовами договору і при цьому банку не вдається своєчасно та в повному обсязі скористатися забезпеченням позики для покриття можливих втрат;
· портфельний кредитний ризик - середньозважена величина ризиків щодо всіх угод кредитного портфеля, де вагами є частки сум угод у загальній сумі кредитного портфеля.
Кредитний ризик присутній в усіх видах діяльності банку, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов'язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов угод незалежно від того, де відображається операція - на балансі чи поза балансом.
В нормативно-правових актах України ми можемо знайти наступні визначення кредитного ризику.
Кредитний ризик - це:
· ризик несплати позичальником суми основного боргу за кредитом і відсотків за ним.
· ризик невиконання позичальником (контрагентом банку) зобов`язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником відсотків і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься).
· ймовірність фінансових втрат унаслідок невиконання позичальниками своїх зобов'язань. За визначенням НБУ кредитний ризик - це наявний чи потенційний ризик для надходжень чи капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди з банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання.
НБУ визначає кредитний ризик як ризик несплати позичальником основного боргу і відсотків, що належать кредитору. Більш повно цей ризик визначається як ризик невиконання позичальником його зобов'язань щодо кредитора, можливість відмови позичальника від сплати процентів за кредит і (або) повернення самого кредиту. Є інші трактування цього поняття, але у більшості Кредитний ризик - це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб, виконати взяті на себе зобов'язання.
Кредитний ризик притаманний усім видам банківської діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає щоразу, коли банківська установа надає кошти, бере зобов'язання щодо їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до укладених угод. При цьому кредитний ризик поєднує в собі такі ризики, як стратегічний ризик, валютний ризик, процентний ризик, ринковий ризик, ризик країни тощо.
Розглянемо основні види фінансових ризиків, які характерні для банків.
Кредитний ризик банку – це міра (ступінь) невизначеності щодо виникнення небажаних подій при здійсненні фінансових угод, суть яких полягає в тому, що контрагент банку не зможе виконати взятих на себе за угодою зобов'язань і при цьому не вдасться скористатися забезпеченням повернення позичених коштів. Щодо методів зниження кредитного ризику комерційного банку, то їх можна поділити на дві групи: зовнішні та внутрішні. До зовнішніх способів зниження кредитного ризику комерційного банку відносяться застава, гарантія (порука) та страхування. Основними внутрішніми способами є лімітування, диверсифікація та створення резервів.
Депозитний ризик комерційного банку – це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості переведення розрахункового або поточного рахунку до іншого банку чи дострокового вилучення вкладу. Найефективнішими методами зниження депозитного ризику є диверсифікація вкладників та лімітування, тобто встановлення граничної суми вкладу.
Валютний ризик комерційного банку – це понесення банком втрат через коливання валютних курсів і цін на банківські метали. Для зниження валютного ризику комерційний банк може використовувати такі прийоми: надання позички в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованого в кредитному договорі; хеджування за допомогою деривативів (форвардних контрактів, ф'ючерсів, опціонів); диверсифікація коштів банку в іноземній валюті (суть цього методу зниження валютного ризику полягає у здійсненні операцій не з однією, а з кількома валютами, які не є корельованими); страхування валютного ризику, що передбачає передачу банком усього ризику страховій компанії; визначення оптимальної структури загальної відкритої валютної позиції, яка забезпечує мінімальний ризик.
Відсотковий ризик комерційного банку — не міра (ступінь) невизначеності щодо можливості понесення банком втрат через несприятливі зміни відсоткових ставок. Основним методом оцінки відсоткового ризику банку є аналіз гепа (різниці між величиною чутливих до зміни ставки відсотка активів і пасивів банку, які необхідно переоцінити або погасити до певного терміну). Основними методами зменшення відсоткового ризику комерційного банку є управління гепом, імунізація портфеля, страхування, яке передбачає повну передачу відповідного ризику страховим компаніям та ін.
Інвестиційний ризик банку – це міра (ступінь) невизначеності щодо можливості знецінення цінних паперів, придбаних банком. Основними методами його зниження є диверсифікація вкладень, тобто розподіл коштів між різними видами цінних паперів (акціями, облігаціями) різних емітентів із різними строками погашення.
Ризик ліквідності комерційного банку – це міра (ступінь) невизначеності щодо спроможності банку забезпечити своєчасне виконання зобов'язань перед клієнтами шляхом перетворення активів у грошові кошти. Методом зниження ризику ліквідності є збалансування активів і пасивів банку.
Ризик неплатоспроможності (банкрутства) – це міра (ступінь) невизначеності стосовно того, що банк виявиться неспроможним відповідати за своїми зобов'язаннями.
При здійснені кредитування банк неодмінно управляє ризиком. Для мінімізації кредитного ризику банк може здійснювати багато заходів, забезпечуючи найоптимальніший вплив на ризик. Виділяють внутрішні і зовнішні способи зниження ризику.
Внутрішні способи мінімізації кредитного ризику досить різноманітні і стосуються в основному внутрішньобанківського кредитного менеджменту . Основними серед них є: оцінка кредитоспроможності позичальника, лімітування, нормування, диверсифікація, створення резервів.
Лімітування - це встановлення ліміту, тобто верхньої межі обсягів коштів, які надаються у позику одному клієнту.
Нормування кредитів має дві форми. Перша застосовується тоді, коли банк відмовляється надати позику позичальнику на будь-яку суму, навіть за умови, що позичальник погоджується платити вищу процентну ставку. Друга має місце тоді, коли банк готовий надати позику, але обмежує її розмір до суми, яка менша за ту, що хотів би отримати позичальник.
Створення резервів на покриття ймовірних втрат за кредитними операціями являє собою ще один спосіб зниження ступеня ризику. В Україні формування таких резервів є обов'язками і регулюється положенням НБУ від 27 березня 1998 р. «Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за позиками комерційних банків».
Одним із найпоширеніших способів зниження рівня ризику (за кордоном) є страхування кредитних ризиків. Його сутність полягає в тому, що кредитор готовий відмовитися від частини доходів, аби уникнути ризику.
Ще одним способом є гарантія. Це письмове зобов'язання третьої сторони сплатити борг у разі відмови від сплати позичальником.
Таким чином, можливості управління зовнішніми факторами обмежені, хоча своєчасними діями банк може в певній мірі пом'якшити їхній вплив і попередити великі втрати. Велика увага повинна приділятися управлінню кредитним ризиком за допомогою важелів внутрішньої політики банку.
№ 16. Порядок реєстрації банку та ліцензування його діяльності
Порядок реєстрації в Україні комерційних банків регулюється Законом України "Про банки та банківську діяльність" № 872-XII від 20 березня 1991 року та Положенням Національного банку України № 77 від 27 березня 1996 року "Про затвердження положень "Про порядок створення і реєстрації комерційних банків" та "Про порядок ліцензування банків в Україні"
Для реєстрації комерційного банку орган управління банком (рада банку) або уповноважена установчими зборами особа у двотижневий строк після аудиторської перевірки фінансового стану засновників подає до регіонального управління НБУ за місцем створення банку такі документи: · заяву про реєстрацію; · установчий договір;· статут банку; · протокол установчих зборів; · економічне обгрунтування створення банку, включаючи розрахунковий баланс і розрахунок плану доходів, витрат та прибутку банку на кінець першого року його діяльності; · висновок аудиторської організації про фінансовий стан і платоспроможність засновників банку; · бухгалтерську і фінансову звітність акціонерів; · документи про наявність професійно придатних перших керівних осіб банку; · копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію (100 неоподатковуваних мінімумів); · копію звіту про проведення відкритої передплати на акції; · угоду про надання приміщення для розміщення банку (оренда не менше ніж на п'ять років); · установчі документи засновників, учасників банку; · копію свідоцтва про державну реєстрацію засновників; · копію рішення органів Антимонопольного комітету України про надання згоди на створення відповідного комерційного банку. Протягом наступних двох тижнів регіональне управління НБУ перевіряє зазначені документи і разом з висновком про доцільність створення банку передає їх до НБУ. В НБУ документи розглядають департаменти: банківського нагляду, валютного регулювання, юридичний, а у разі необхідності й інші підрозділи. Вони готують пропозиції та висновки щодо реєстрації комерційного банку і передають їх для розгляду: а) правлінням НБУ, якщо банк створюється за участю іноземного капіталу; б) комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків, якщо банк створений тільки за участю національного капіталу.
Реєстрація здійснюється шляхом внесення відповідного запису у Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ у місячний термін з дня отримання документів. НБУ може відмовити у реєстрації комерційному банку у разі: · порушення порядку реєстрації комерційного банку; · невідповідності статуту та інших установчих документів чинному законодавству; · незадовільного фінансового стану засновників; · професійної непридатності рекомендованого керівництва банку; · відсутності відповідної матеріально-технічної бази.
Ліцензування - це порядок видачі комерційним банкам, які набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення деяких чи всіх банківських операцій. Перелік операцій, що підлягають ліцензуванню, визначається Законом України "Про банки і банківську діяльність".
Умови надання ліцензії на здійснення банківських операцій для новоствореного банку: 1) зареєстрований статутний капітал банку має бути сповна сплачений на момент прийняття рішення про видачу ліцензії; 2) наявність професійно придатних керівних осіб; 3) наявність підрозділу, який виконуватиме банківські операції, що ліцензуються, а також підрозділу внутрішнього аудиту, керівники яких повинні відповідати вимогам НБУ; 4) наявність відповідних внутрішніх документів банку, які регламентують здійснення операцій, що ліцензуються; 5) забезпечення банку необхідним обладнанням, комп’ютерною технікою, програмними продуктами та засобами зв’язку; 6) відповідність приміщення банку вимогам НБУ. Умови розширення ліцензії на здійснення банківських операцій для діючих банків: 1) статутний капітал банку має бути зареєстрованим і оплаченим у розмірі, встановленому НБУ; 2) розмір капіталу банку не може бути меншим від встановленого НБУ і повинен перевищувати розмір зареєстрованого фактично сплаченого статутного капіталу банку; 3) формування резервів банку (резервного фонду і резерву на покриття можливих втрат за кредитними операціями) та фонду гарантування вкладів фізичних осіб має відповідати вимогам НБУ; 4) стабільна беззбиткова діяльність, дотримання банком економічних нормативів та мінімальних резервних вимог протягом останнього півріччя; 5) стан кредитного портфеля не повинен загрожувати інтересам вкладників та кредиторів (сума безнадійних та сумнівних кредитів не може перевищувати розмір фактично сформованого резерву на покриття можливих втрат за кредитними операціями); 6) позитивний висновок зовнішнього аудитора про діяльність банку за останній звітний період; 7) відсутність письмово підтверджених порушень вимог чинного законодавства, нормативних актів НБУ та внутрішніх документів протягом останнього півріччя.
На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:
приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;
відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;
розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
За наявності банківської ліцензії банки мають право без отримання письмового дозволу здійснювати такі операції та угоди:
надання гарантій і поручительств та інших зобов’язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та приймання платежів (факторинг);
лізинг;
послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;
випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;
випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток;
надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.
За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати такі операції:
1) операції з валютними цінностями:
а) неторговельні операції з валютними цінностями;
б) ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;
в) ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті;
г) ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України;
ґ) відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
д) відкриття кореспондентських рахунків у банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій за ними;
е) залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;
є) залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;
ж) операції з банківськими металами на валютному ринку України;
з) операції з банківськими металами на міжнародних ринках;
и) інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках;
2) емісію власних цінних паперів;
3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;
4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);
5) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;
6) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї;
7) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;
8) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:
а) з інструментами грошового ринку;
б) з інструментами, що базуються на обмінних курсах та відсотках;
в) фінансовими ф’ючерсами та опціонами;
9) довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами;
10) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.
Письмовий дозвіл на здійснення окремих операцій видається банку за таких умов:
а) наявність банківської ліцензії;
б) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам Національного банку, що підтверджується незалежним ауди- тором;
в) банк не є об’єктом застосування заходів впливу:
протягом усього періоду діяльності — для банків, які отримали банківську ліцензію менше ніж за шість місяців до часу звернення до Національного банку з клопотанням про видачу письмового дозволу;
протягом шести місяців, що передують зверненню банку до Національного банку з клопотанням про видачу письмового дозволу, — для банків, які здійснюють банківську діяльність на підставі банківської ліцензії більше ніж шість місяців;
г) банк подав план (бізнес-план) щодо певних видів операцій, на право здійснення яких банк бажає отримати письмовий дозвіл, і цей план схвалено Національним банком. Процедура схвалення плану (бізнес-плану) вважається виконаною у разі відсутності зауважень з боку Національного банку при прийнятті відповідного рішення про видачу банку письмового дозволу на здійснення операцій;
ґ) банк має достатні фінансові можливості для здійснення такої діяльності;
д) наявність підрозділів, які виконуватимуть відповідні операції згідно з поданим банком планом (бізнес-планом), служби внутрішнього аудиту, а також підрозділу з питань аналізу та управління ризиками, що має відповідати за встановлення лімітів щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, країн контрпартнерів, структури балансу відповідно до рішень правління (ради директорів) з питань політики щодо ризикованості та прибутковості діяльності банку;
е) наявність керівників підрозділів банку, кандидатури яких відповідають кваліфікаційним вимогам та спеціальним вимогам.
Кандидати на посади керівників служб внутрішнього аудиту банків обов’язково проходять співбесіду та погодження на засіданні Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків Національного банку або Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків при територіальному управлінні Національного банку за умов, визначених Комісією Національного банку. Результати співбесіди враховуються при вирішенні питання про видачу банку письмового дозволу.
є) наявність комітетів, а саме: кредитного, тарифного, з питань управління активами і пасивами та відповідних положень про них, що відповідають вимогам чинного законодавства України;
ж) наявність відповідних внутрішніх положень банку, що регулюють політику управління активами і пасивами, кредитну, інвестиційну, облікову політику банку та проведення ним діяльності, на яку він бажає отримати в Національному банку письмовий дозвіл, що відповідають вимогам чинного законодавства України.
№17. Загальна характеристика банківських ресурсів
Для здійснення комерційної і господарської діяльності банки повинні мати у своєму розпорядженні певну суму грошових коштів тобто ресурсів. Ресурси комерційного банку — це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні і використовуються для виконання активних операцій. Операції, з допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Згідно з існуючими у банківській практиці традиціями ресурси комерційних банків поділяють на власні, залучені та позичені кошти.
Для здійснення господарської і комерційної діяльності банки повинні мати у своєму розпорядженні певні суму грошових коштів-ресурсів. Ресурси комерційного банку — це сукупність грошових коштів, що перебувають у його розпорядженні з виконання активних операцій. Операції, за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Весь банківський капітал можна розділити на три основні частини
Капітал банку — це сукупність внесених власниками — учасниками капіталу — власних коштів, які зростають у результаті ефективної банківської діяльності у процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових надходжень з боку учасників.
Капітал = Активи — Зобов 'язання.
Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які беруть банки на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.
Основний капітал вважається незмінним і таким, що не підлягає перепродажу, перерозподілу та повинен повністю покривати поточні збитки. Додатковий капітал має менш постійний характер і його величина піддається змінам. Основний капітал складається з таких елементів: — фактично сплачений зареєстрований статутний капітал; — дивіденди, що спрямовані на збільшення статутного капіталу; — емісійні різниці (емісійний дохід); — резервні фонди, які створюються згідно із законами України; — загальні резерви, що створюються під невизначений ризикпід час проведення банківських операцій; — прибуток минулих років; — прибуток минулих років, що очікує затвердження. Загальна величина основного капіталу визначається з урахуванням величини очікуваних (можливих) збитків за невиконаними зобов'язаннями контрагентів та зменшується на суму: — недостатньо сформованих резервів під можливі збитки за кредитними операціями, операціями з цінними паперами, дебіторською заборгованістю, простроченими понад ЗО днів та сумнівними щодо отримання нарахованими доходами за активними операціями; — коштів, що розміщені на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах; — нематеріальних активів за мінусом суми зносу; — капітальних вкладень у нематеріальні активи; — збитків минулих років; збитків минулих років, що очікують затвердження; — збитків поточного року. Додатковий капітал складається з таких елементів: — резерви під стандартну заборгованість інших банків; — резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків; — результат переоцінки статутного капіталу з урахуванням індексу девальвації чи ревальвації гривні; — результат переоцінки основних засобів; — прибуток поточного року; — субординований борг, що враховується до капіталу (субординова-ний капітал). Під час розрахунку суми капіталу сума додаткового капіталу не повинна перевищувати суму основного капіталу. Субординований борг — це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти (складові капіталу), які відповідно до угоди не можна взяти з банку раніше як через п'ять років, а в разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. При цьому сума таких коштів, що включені до капіталу, не може перевищувати 50% розміру основного капіталу з щорічним зменшенням на 20% від його первинної вартості протягом п'яти останніх років дії угоди.
Національний банк України установлює порядок визначення регулятивного капіталу банку та такі економічні нормативи, що є обов'язковими до виконання всіма банками
1.Норматив Н1 – мінімальний розмір регулятивного капіталу. Регулятивний капітал банків включає основний капітал (1-го рівня) і додатковий (2-го рівня). Основний капітал вважається незмінним, тоді як додатковий може мінятися. Основний капітал включає, серед іншого, сплачений статутний капітал, загальні резерви під невизначений ризик при проведенні банківських операцій. Додатковий капітал включає, зокрема, субординований борг, переоцінку основних коштів банку (його нерухомості), нерозподілений прибуток минулих років. Зокрема, в останній постанові НБУ № 273 від 9 липня 2010 р., зареєстрованій в Міністерстві юстиції від 6 липня 2010 р. за № 471/17766 банки, які на дату набуття чинності цієї ухвали мають регулятивний капітал менше 120 млн грн, зобов'язані збільшити його до цього розміру до 1 січня 2012 р.
2.Норматив Н2 - Норматив адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) - відображає здатність банку своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Значення показника адекватності регулятивного капіталу визначається як співвідношення регулятивного капіталу банку до сумарних активів і певних позабалансових інструментів, зважених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціям.
Норматив Н3 - норматив адекватності основного капіталу - встановлюється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.
Показник адекватності основного капіталу банку розраховується як співвідношення основного капіталу до загальних активів банку.
Норматив адекватності основногокапіталу розраховується за формулою:
(2.2)
де ЗА - загальні активи.
Для розрахунку нормативу адекватності основного капіталу загальний розмір основного капіталу коригується (зменшується) на суму:
- недосформованих резервів під можливі збитки за активними операціями банків;
- нематеріальних активів за мінусом суми зносу;
- капітальних вкладень у нематеріальні активи;
- збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження;
- збитків поточного року.
Норматив Н4 - норматив миттєвої ліквідності встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).
Норматив миттєвої ліквідності розраховується за формулою:
де Ккр - кошти на кореспондентському рахунку:
Ка - кошти в касі:
Рп - поточні рахунки для розрахунку нормативу миттєвої ліквідності
Норматив Н5 - норматив поточної ліквідності встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.
Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно).
Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання.
Норматив поточної ліквідності розраховується за формулою:
Нормативне значення нормативу Н5 має бути не менше ніж: 40 відсотків. В Альфа-Банку було дотримано рівня встановленого нормативу в 2008 – 2010 рр.
Норматив Н6 - норматив короткострокової ліквідності - встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів. Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань.
де Ал - ліквідні активи:
Рп - поточні рахунки для розрахунку нормативу короткострокової ліквідності:
Зк - короткострокові зобов'язання.
Резервний капітал банку — це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, спеціальних потреб та покриття збитків. Резервний капітал на відміну від статутного капіталу, формується в процесі подальшоїдіяльності комерційного банку. Він призначений для: • покриття збитків комерційного банку за операціями, які він проводить; • виплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність резервного капіталу забезпечує фінансову стійкість комерційного банку, що, у свою чергу, позитивно впливає на підвищення його платоспроможності і зменшення вірогідності банкрутства. Резервний капітал формується в порядку, що установлений зборами учасників, засновників (акціонерів). Мінімальний розмір резервного капіталу не може бути меншим 25% статутного капіталу, а розмір відрахувань — меншим 5% чистого прибутку. Коли резервний капітал досягає встановленого розміру, тоді відрахування до нього припиняються. У разі використання коштів з резервного капіталу відрахування від чистого прибутку на його формування поновлюються.
№ 18. Порядок утворення банку та організація його діяльності
Реєстрація банків здійснюється Національним банком шляхом унесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи. Банки створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку. Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів.
Власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан.
Вимоги щодо ділової репутації та задовільності фінансового стану засновників та акціонерів (пайовиків), які набувають істотної участі у банку, встановлюються Законом «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правовими актами Національного банку України.
Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації,
Банк має повне і скорочене офіційні найменування українською та іноземними мовами. Найменування банку має містити слово "банк", а також вказівку на організаційно-правову форму банку.
Банк має печатку зі своїм повним офіційним найменуванням.
Слово "банк" та похідні від нього дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які зареєстровані Національним банком України як банк і мають банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, що діють на території України відповідно до міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та законодавства України.
Статут банку складається з урахуванням положень Законів України «Про банки і банківську діяльність», "Про господарські товариства" та інших законів України.
Статут банку обов'язково має містити інформацію про:
1) найменування банку; 2) його місцезнаходження;3) організаційно-правову форму;4) види діяльності, які має намір здійснювати банк;5) розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій (документарна або бездокументарна), кількість акцій, що купуються акціонерами; 6) структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень;7) порядок реорганізації та ліквідації банку відповідно до глав 5 та 16 цього Закону;
8) порядок внесення змін та доповнень до статуту банку;9) розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку; 10) порядок розподілу прибутків та покриття збитків; 11) положення про аудиторську перевірку банку; 12) положення про органи внутрішнього аудиту банку. Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.
Уповноважені засновниками банку особи подають Національному банку України для державної реєстрації такі документи:
1) заяву про реєстрацію банку;2) установчий договір (крім державного банку);3) статут банку;4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або Постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно із встановленими Національним банком України вимогами;6) інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) - для учасників - юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) - для учасників - фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;8) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України;10) нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;11) копії звіту про проведення відкритої підписки на акції -для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства;12) відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.
Національний банк України у тижневий термін з дати подання документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий рахунок для накопичення підписних внесків засновників та інших учасників банку. Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку приймається Національним банком України не пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакета документів, зазначених у цій статті.
Національний банк України може вимагати від заявника виправлення недоліків у поданих документах.
Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи.
Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.
Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії.
Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України.
Організаційна структура банку схожа з іншими підприємницькими структурами і регламентується Законами України «Про господарські товариства», «Про банки і банківську діяльність» і т. д.