«Шевченко і музика»

« І день не день, і йде не йде,

А літа стрілою

Пролітають…»

(Т. Г. Шевченко «Три літа»)

Мабуть, не знайдеться жодного українця, який би не любив співати! Співав і наш Великий Тарас…

Через все життя Тарас Григорович проніс палку любов до народних пісень, які чув змалечку: мати співала колискові, дід – історичні, батько – чумацькі, сестра Катерина – ліричні. У народній пісні Шевченко

знаходив розраду і відчував втіху й задоволення. Шевченко мав голос приємного сріблястого тембру –

тенор. Його улюбленими піснями були «Ой, зійди, зійди, зіронько та вечірняя», «Та нема в світі гірш нікому», «Тяжко-важко в світі жити», «Ой, у степу могила», «Та забіліли сніги», «Тече річка невеличка». 

Видатний композитор Петро Чайковський, дід якого був козацького роду на прізвище Чайка, зазначав: «Бувають щасливо обдаровані натури і бувають так само щасливо обдаровані народи. Я бачив такий народ, народ-музикант – це українці».

Необхідно відзначити, що Шевченко все життя також збирав і записував українські народні пісні, а деколи і сам створював мелодії до своїх віршів (пісня «Ой, повій, вітре, з великого лугу та розвій нашу тугу»). Поет записував тексти пісень, а щодо мелодій, то завдяки своїй природній музичній обдарованості, швидко їх схоплював і засвоював напам’ять. Він був одним з перших фольклористів, який зумів побачити в народній пісні феномен української нації.

Шевченко досконало знав сучасне музичне мистецтво, тонко відчував його естетичну цінність, фахово розбирався у виконавській майстерності співаків та інструменталістів. Тарас сам грав на кобзі, торбані та бандурі, самостійно навчився грати на фортепіано, виконував нескладні твори Моцарта і Бетховена; був академіком Академії мистецтв, відвідував усі оперні прем’єри, концертні вечори, прем’єри тощо.

1 . Музичні уподобання Тараса Григоровича були досить широкими:

крім Бетховена і Моцарта, він дуже

любив Гайдна, Шопена, Мендельсона,

добре знав тогочасних віртуозів -

Паганіні, Серве, Вьетана.

У творах Т. Шевченка згадуються

десятки видатних прізвищ.

Все це свідчить про надзвичайно високий художній смак Тараса Григоровича та його природню інтелегентність. Щоденники Т. Шевченка сповнені музичних суджень та міркувань. Він часто звертався до віденських класиків, і, звичайно, ідеалом гармонії назавжди залишився Вольфганг Амадей Моцарт. Фрагмент із записів Т. Шевченка за 1957 рік: «Я почув, як маленький оркестрик грає увертюру до опери Моцарта. Це така чудова музика, що мені здається, її не можна заграти недобре, вона завжди звучить божественно». Саме ця музика відродила Т. Шевченка по його поверненні із заслання: слухаючи її у неперевершеному виконанні невідомого музиканта під час імпровізованого концерту, поет забував про всі знедолення, насолоджуючись її прекрасним світом.

Одним з найулюбленіших музичних творів Т. Шевченка була увертюра до опери Джоаккіно Россіні «Вільгельм Телль». Твір близький поету і за характером, і за сюжетом, адже Вільгельм Телль - це герой, який підносить національне питання вище особистого, виявляє готовність до пожертви своїм сином заради щастя народу!

Дуже хороші стосунки пов'язували Т. Г. Шевченка з музикантами - аматорами братами Федором і Яковом Лизогубами. Міцна дружба пов’язувала Тараса Шевченко з композитором Семеном Гулаком – Артемовським - одним з небагатьох, хто усіляко підтримував Т. Шевченка після його повернення із заслання та присвятив пісню «Стоїть Явір над водою» на власні слова.