Розділ 9 видатки бюджету на соціальний захист та соціальну сферу

9.1. .Необхідність і сутність витрат держави на соціальний захист і соціальну сферу.

9.2. Визначення обсягу видатків держави на соціальну сферу і соціальний захист та їх розмежування між ланками бюджетної системи.

9.3. Організація фінансового забезпечення соціальної сфери.

9.1. Необхідність і сутність витрат держави на соціальний захист і соціальну сферу

Зауважимо, що формування ринкової економіки загострює проблему соціального захисту населення.

Соціальною державою можна вважати ту, яка орієнтована на людину, забезпечення її добробуту, безпеки і розвитку.

Соціальна політика держави включає:

• регулювання соціальних відносин у суспільстві та систематизацію умов взаємопов’язаного функціонування суб’єктів економіки в соціальній сфері (наприклад, між роботодавцями та найманою ними робочою силою);

• усунення проблеми безробіття та забезпечення зайнятості населення;

• надання соціальних гарантій та створення стимулів для підвищення продуктивності суспільної праці;

• формування системи соціального захисту населення;

• забезпечення розвитку соціальної інфраструктури, тобто закладів освіти, культури, спорту, охорони здоров’я, та інш.

• захист довкілля.

До соціальних витрат з бюджету належать такі:

- соціальний захист і соціальне забезпечення;

- освіта;

- охорона здоров’я;

- культура і мистецтво;

- засоби масової інформації;

- фізична культура і спорт;

- охорона навколишнього середовища;

- інші.

Першочерговими витратами Держави є соціальний захист та соціальне забезпечення населення. У сучасних умовах ринкової економіки в нашій державі особливо гостро спостерігається таке явище як значна диференціація рівня доходів окремих верств населення. Отже під впливом певних факторів окремим категоріям громадян не вистачає коштів, щоб забезпечити себе та своїх сімей життєво необхідними благами. В цьому випадку втручається держава, яка надає допомогу та реалізує ряд заходів для покращення ситуації, що склалася.

Соціальна політика – це діяльність державних та громадських інститутів, суспільних груп і окремих осіб (суб'єктів соціальної політики), спрямована на реалізацію природних прав людини, що забезпечують її життєдіяльність і розвиток як соціальної істоти при беззастережному дотриманні її громадянських прав і свобод.

Визначимо сутність видатків держави на соціальний захист і соціальну сферу.

Соціальний захист – комплекс законодавчо закріплених соціальних норм, що гарантує дер­жава окремим верствам населення, а також за пев­них економічних умов усім членам суспільства (під час зростання інфляції, спаду виробництва, економічної кризи, безробіття тощо).

Форми і методи соціального захисту населення мають забезпечити задоволення життєво необ­хідних потреб кожного громадянина на рівні не нижчому ніж прожитковий мінімум.

Прожитковий мінімум визначається як вартісна оцінка мі­німуму життєвих засобів, необхідних для підтрим­ки життєдіяльності та відновлення робочої сили працівника. Прожитковий мінімум є законодавчо визначеним базовим державним соціальним стан­дартом, на основі якого встановлюються соціальні гарантії і стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, соціально-культурного об­слуговування, охорони здоров'я, освіти тощо.

Класифікацію соціальних нормативів наведено на рис. 9.1.

Державні мінімальні соціальні стандарти і нормативи фор­муються, встановлюються і затверджуються у по­рядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Соціально-економічні гарантії – це метод за­безпечення з боку держави задоволення різно­манітних потреб громадян на рівні соціально ви­знаних норм і нормативів.

Нормативи споживання – обсяги споживан­ня в натуральному вираженні продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання і деяких послуг за певний проміжок часу (день, місяць, рік).

Нормативи забезпечення – визначена кіль­кість предметів довготермінового використання, яка є в особистому споживанні населення, а та­кож забезпечення певної території мережею за­кладів освіти, охорони здоров'я, побутового, транспортного обслуговування тощо.

Рис. 9.1. Класифікація соціальних нормативів

Нормативи доходу – обсяг особистого доходу громадян або сім'ї, що гарантує їм задоволення потреб на рівні нормативів споживання і забез­печення.

Нормативи раціонального споживання – рі­вень споживання товарів і послуг поточного та довготермінового користування, що гарантує оп­тимальне задоволення потреб. Прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг визначений за нормами соціальних або фізіологіч­них потреб.

Статистичні нормативи – нормативи, що ви­значаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього насе­лення або окремих соціальних груп.

Державні нормативи у сфері житлово-комунального господарства включають:

• граничну норму оплати послуг з утримання житла, житлово-комунальних послуг залежно від одержуваного доходу;

• показники якості надання комунальних по­слуг.

До державних соціальних нормативів у сфері транспортного обслуговування та зв'язку нале­жать:

• норми забезпечення транспортом загального користування;

• показники якості транспортного обслугову­вання;

• норми забезпеченості населення послугами зв'язку.

До складу державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров'я входять:

• перелік та обсяг гарантованої медичної до­помоги громадянам;

• показники якості надання медичної допомоги;

• нормативи пільгового забезпечення окремих категорій населення лікарськими засобами й іншими спеціальними засобами;

• нормативи забезпечення харчуванням у дер­жавних і комунальних закладах охорони здоро­в'я тощо.

До державних соціальних нормативів у сфері освіти належать:

• перелік і обсяг послуг, наданих дер­жавними та комунальними закладами дошкіль­ної, загально-середньої, професійно-технічної і вищої освіти;

• нормативи граничної наповнюваності класів, груп;

• нормативи співвідношення учнів, студентів і педагогічних працівників;

• нормативи матеріального забезпечення на­вчальних закладів тощо.

Важливо усвідомити, що обсяг і рівень забезпеченості соціально-еко­номічними гарантіями є показником цивілізованості країни, котра має здійснювати соціальні га­рантії у таких напрямах:

1. держава повинна гарантувати кожному зай­нятому у процесі виробництва: нормальний рівень добробуту через мінімальний рівень заробітної плати та її індек­сацію, помірні податки, невтручання у підприємницьку діяльність;

2. держава має гарантувати задоволення пріоритетних потреб громадян і суспільства, які вона не може повністю довірити кожному громадянинові самостійно – здобуття загальної освіти, виховання дітей і підлітків, підготовка кадрів, організація охорони здоров'я і розвиток фізичної культури тощо;

3. держава повинна сприяти підвищенню до­ходів окремих верств населення, які не можуть забезпечити життєвий рівень для себе і сім'ї на рівні мінімальних соціальних стандартів незалежно від їх участі в процесі виробництва у таких формах – пенсії, різні види допомоги, стипендії, грошові виплати та їхня індексація, пільги в оподаткуванні.