5.3. Сутність і види міжбюджетних трансфертів.

Бюджетний кодекс Ук­раїни на законодавчій основі визначає правила формування, затверд­ження, виконання бюджету, а також процедуру контролю за виконанням бюджетів усіх рівнів. Крім того, Бюджетний кодекс України визначає міжбюджетні відносини та види міжбюджетних трансфертів.

У нової редакції Бюджетного кодексу України (2010 р.) чітко визначено систему міжбюджетних трансфертів, зокрема, встановлено їх види, сутність і мету надання, форми й механізми перерахування.

Міжбюджетні трансферти, згідно з Кодексом, – це кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Види міжбюджетних трансфертів передбачені ст. 96 Бюджетного кодексу:

1. дотація вирівнювання;

2. субвенції;

3. кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;

4. додаткові дотації.

До того ж , міжбюджетні трансферти поділяються на ті, що надаються з державного бюджету та таки, що передаються між місцевими бюджетами.

Дотація вирівнювання – міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, що його отримує.

Субвенція – міжбюджетний трансферт для використання на певну мету в порядку, визначеному тим органом, що прийняв рішення про надання субвенції.

У державному бюджеті України щорічно затверджуються обсяги дотацій вирівнювання та субвенцій окремо для бюджету Автономної Рес­публіки Крим, кожного з обласних бюджетів, бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим, міст обласного підпорядкування та районних бю­джетів, а також коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих бюджетів, якщо є підстави для надання та одержання відповідних міжбюджетних трансфертів.

Формулу розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів, визначе­них Бюджетним кодексом, затверджує Кабінет Міністрів України.

5.4. Формула визначення міжбюджетних трансфертів

Ст. 98 містить обмежувальні параметри щодо формули, розроблюваної Кабінетом Міністрів України. Йдеться про те, що в ній потрібно враховувати такі параметри:

1) фінансовий норматив бюджетної забезпеченості та коефіцієнти коригування до них;

2) чисельність мешканців та споживачів соціальних послуг;

3) індекс відносної податкоспроможності відповідного міста чи району;

4) кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування для бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та міст обласного значення, і прогноз доходів, визначених частиною другою ст. 66 цього Кодексу, – для районних бюджетів (прогнозний показник);

5) коефіцієнт вирівнювання.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2.

ДОХОДИ І ВИДАТКИ БЮДЖЕТУ

РОЗДІЛ 6

СИСТЕМА ДОХОДІВ БЮДЖЕТУ

6.1. Особливості сучасних бюджетних відносин.

6.2. Доходи державного бюджету.

6.3. Доходи місцевих бюджетів.

6.1. Особливості сучасних бюджетних відносин

При функціонуванні державних фінансів виникають два взаємопов’язані процеси: мобілізація фінансових ресурсів у розпорядження державних структур і використання ресурсів на різні дер­жавні потреби. Перший із цих процесів проявляється як поняття "державні доходи", другий – "державні витрати".

Державні доходи – та частина фінансових відносин, що пов’язана з формуванням фінансових ресурсів у розпорядження дер­жави та державних підприємств. При цьому акумульовані держа­вою фінансові ресурси належать до централізованих, які залишаються в розпорядженні державних підприємств. Централізовані державні доходи формуються в основному за рахунок податкових надходжень, доходів за рахунок зовнішньоекономічної діяльності, платежів населення.

Мета поділу державних доходів на централізовані та децентралізовані –показати співвідношення джерел потреб загальнодержавних і колективних інтересів. Актуальне завдання сьогодення полягає в тому, щоб досягти оптимальних пропорцій у розподілі державних доходів з метою забезпечення найповнішої реалізації різних видів інтересів й активізації впливу державних доходів на ефективність господарювання.

У складі державних доходів головне місце посідають доходи бюджету, за рахунок яких забезпечується вирішення економічних і соціальних завдань розвитку суспільства. Централізація значної частини державних доходів у бюджетах різного рівня дає можливість проводити єдину фінансову політику, забезпечувати перерозподіл коштів на користь прогресивних галузей економіки, задовольняти потреби невиробничої сфери.

До централізованих державних доходів, окрім бюджетних, належать ресурси державних позабюджетних фондів, наприклад: фонду соціального страхування, Пенсійного фонду, фонду зайня­тості населення та ін.

Об'єктом грошових відносин, що формують зміст поняття "державні доходи", є вартість валового продукту (частко­во – національного багатства), яка на різних етапах розпо­ділу виявляється в різних фінансових формах. Так, об'єктом роз­поділу на державних підприємствах виступає виручка від реаліза­ції продукції та такі її складові, як прибуток, відрахуван­ня на соціальне страхування, амортизаційні відрахування та ін. Як об'єкт бюджетних відносин можна розглядати такі форми, як прибуток і заробітна плата, податкові платежі, з яких формуються джерела бюджетних доходів. У свою чергу, об'єктом державних від­носин є тимчасово вільні фінансові ресурси підприємств і заоща­дження населення.

Головне джерело формування державних доходів – націо­нальний дохід. Але інколи, особливо в періоди війн, великих стихій та ін., джерелом держа­вних доходів може бути раніше накопичене національне багатст­во; акумуляція державних доходів у цьому разі здійснюється через використання перехідних залишків бюджетних коштів, які спрямовуються на покриття видатків, продаж золотого запасу, платну приватизацію державного майна та ін.

Фінансові відносини, що виникають між державою з підприємства­ми, організаціями і населенням, називаються бюджетними. Їх специ­фіка, як частини фінансових відносин, виявляється в тому, що вони:

1. формуються у розподільному процесі, учасником якого є держава;

2. пов'язані з акумуляцією і використан­ням централізованого грошового фонду, що має задовольняти потреби держави.

Бюджетні відносини характеризуються насамперед тим, що вони відтворюють різні напрями розподільного процесу (між секторами економіки, сфе­рами суспільної діяльності, галузями господарства, територіями держави) і охоплюють усі рівні господарювання. На форми бюджетних відносин впливають методи ведення господарства і соці­ально-культурне обслуговування громадян, а також завдання, котрі дер­жава вирішує на кожному з історичних етапів свого розвитку.

Сукупність бюджетних відносин з формування і використання бюджетного фонду держави створює поняття "державний бюджет".

Функціонування державного бюджету проходить через особливі економічні форми – доходи і видатки, що виражають послідовні ета­пи перерозподілу вартості валового продукту, яка концентрується в державних структурах. Доходи і видатки бюджету – це об'єктивно обумовлені категорії, кожна з яких має специфічне суспільне значення: доходи служать фінансовою базою для діяльності держави, видатки задовольняють потреби держави в цілому.

Доходи бюджету – частка централізованих ресурсів держави, які потрібні для виконання нею відповідних функцій. Доходи бю­джету виражають економічні відносини, що виникають у держави з підприємствами (об'єднаннями), організаціями і громадянами у процесі формування фондів грошових коштів. Вони надходять у розпорядження державної влади й управління. Формою виявлення таких економічних відносин є різні види платежів підприємств, орга­нізацій і населення в державний бюджет, а їх матеріальним втілен­ням – грошові кошти, що мобілізуються в бюджетний фонд. Бю­джетні доходи, з одного боку, є наслідком розподілу вартості валового продукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з іншого – об'єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості, оскільки вона викори­стовується для формування бюджетних фондів територіального, галузевого і цільового призначення.

Склад бюджетних доходів, форми мобілізації грошових коштів у бюджет залежать від системи і методів господарювання, а також від економічних завдань, що вирішує суспільство.

Розвиток в Україні ринкових умов господарювання потребує використання економічних методів управління виробни­цтвом, а ефективність форм мобілізації частки доходу підприємств до бюджету зумовила докорінну зміну системи дохідних надхо­джень. Вона почала формуватись на основі податкових надходжень. Взаємовідносини держави та юридичних і фізичних осіб були пе­реведені на правові засади і регулюються законом.

Економічна сутність податку характеризується грошовими від­носинами, які формуються у держави з юридичними і фізичними особами. Вони об'єктивно зумовлені і мають спе­цифічне суспільне призначення – мобілізація грошових коштів у розпорядження держави. Тому податок можна розглядати і як еко­номічну категорію, що виконує дві функції – фіскальну та економіч­ну. За допомогою першої формується бюджетний фонд, а викори­стовуючи другу, держава впливає на відтворення, стимулюючи або стримуючи його розвиток, розширює або звужує платоспромож­ний попит населення.

Конкретними формами прояву категорії податку є види податкових платежів, які встановлюють законодавчі органи вла­ди. З організаційно-правового погляду податок – це обов'язко­вий платіж, який надходить до бюджетного фонду у визначених за­коном обсягах і у встановлені терміни.

Сукупність різних видів пода­тків, у побудові та методах обчислення яких реалізуються визначені принципи, формує податкову систему країни.