10.3. Основні етапи розвитку української медичної термінології.

У розвитку української медичної термінології виділяють 4 етапи:

І. Підготовчий ( ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст.). Українська медична лексика має давні коріння, але систематичний розвиток української медичної термінології починається тільки у ІІ пол. ХІХ ст. з появою перших україномовних медичних текстів наукового стилю – науково-популярних видань, присвячених профілактиці та лікуванню різних захворювань.

ІІ. Творчий ( поч. ХХ – поч. 30-х рр. ХХ ст.). Саме в цей період процес термінотворення набув інтенсивного розвитку. Важливою визначальною рисою термінологічних словників того часу було прагнення їх укладачів відшукати й максимально повно подавати народну, питомо українську лексику або, в разі відсутності потрібних українських слів, творити їх з морфем української мови, намагаючись якомога менше запозичати з інших мов. У такій своїй настанові українські термінологи орієнтувалися й на практику деяких інших європейських мов, передусім німецької та чеської, де тенденції до переведення іншомовних слів на рідномовний ґрунт міцно закріпилися (на відміну, зокрема, від російської мови, яка на загальному слов’янському тлі порівняно охоче засвоювала іншомовну лексику).

ІІІ. Русифікаційний ( поч. 30-х рр. – кін. 80-х рр. ХХ ст.). У цей період, протягом 60 років, українська термінотворча праця не тільки завмерла, але й спрямовувалася відповідними чинниками УРСР на шкоду вже достатньо сформованим медико-термінологічним здобуткам.

ІV. Антирусифікаційний ( поч 90-х рр. ХХ ст. – наш час). З 1990 р. термінотворчий процес значно пожвавився (дискусії у пресі, конференції, видання словників). Чимало термінологів віддавали перевагу україномовним медичним термінам первісно-народного походження. Їх упровадження викликало дискусії. Неприйняття термінології часто є виявом неприйняття і невживання української мови у сфері медицини загалом.

10.4. Джерела виникнення медичної термінології

Термінологія медицини – одна з найскладніших терміносистем сучасної науки. Загальна кількість медичних термінів невідома. Термінологія сучасної медичної науки – це відкрита система, в якій спостерігається постійний процес виникнення нових термінів.

Українська медична термінологія формувалась на власному ґрунті й одночасно приймала латино-грецький і осмислювала світовий термінологічний досвід.

В основі української медичної термінологій лежать два основних джерела: народна побутова мова та мова наукова.

Загальнонародні слова, які ми називаємо побутовизмами, є одним з основних джерел поповнення української медичної термінології. Цей процес зумовлений законом вторинної номінації, одним із основних способів якої є асоціативний принцип. З усіх видів асоціацій у медичній термінології найчастіше творяться найменування за допомогою асоціативності за подібністю.

Серед загальновживаних слів, зокрема побутового призначення, можна виділити кілька тематичних груп:

• назви речей хатнього вжитку: миска, таз (миска ниркова, таз); чашка, чашечка (чашечки нирки великі, чашечки нирки малі); голка (гістологічна, ін’єкційна, дерматологічна); сито (молекулярне); лійка (вушна, гіпоталамуса);

• назви речей господарського призначення: мішок (сльозовий, ендолімфатичний, аневризматичний); мішечок (альвеолярний, волосяний, еліптичний, зубний); сідло (турецьке сідло – заглибина на верхній поверхні клиноподібної кістки, де міститься гіпофіз); вуздечка (верхньої губи, язика); вузлик (долонний, лімфатичний, фіброзно-пиловий); ланцюг (важкий – поліпептидний ланцюг); замок (кістковий); цвях (Єланського, Сміт-Петерсена – пристрої для з’єднання переломів);

• назви частин будівель і будівельних пристроїв: поріг (виведення, видимості, відчуття); вікно (завитки вуха, присінка вуха); присінок (гортані, кісткового лабіринту, носа, рота); покрівля (барабанної порожнини, четвертого шлуночка); сходи (барабанні, присінкові); ворота (інфекції, легені, лімфатичного вузла, нирки, печінки, селезінки);

• назви вживаних у побуті предметів: вінець (голівки); гребінці (шкіри); гребінь (ампульний, голівки ребра); кишеня (гіпофізарна, пародонтальна, ясенна); паличка (ботулізму, дифтерії); пояс (плечовий, тазовий); сумка (волосяна, кришталика, слизова);

• ландшафтні назви (долина мозочка, ямка скронева, шлях зоровий, нюхові шляхи);

• реалії сільськогосподарських робіт (борозна барабанна);

• назви тварин (грудна жаба) та ін.

Наукова термінологічна лексика. В основному це іншомовні терміни, що увійшли у вітчизняний науковий медичний словник. З генетичного боку вони пов’язані з численними мовами-джерелами.

Грецизми – запозичення з грецької мови. До медичної термінології почали активно залучатися після ХVІІ ст., що зумовлено бурхливим розвитком медицини. Деякі грецькі корені, зокрема авто, агро, ізо, псевдо, термо, полі, мікро, макро, моно поєднуючись із коренями інших мов, зокрема української, утворюють нові слова: термометр, ізоляція, псевдопухлина, агрохімія, автопластинка, автотип, ізованілін, ізодіагностика, ізотоп, поліетилен, мікроб, монокристал, мікроскоп, макросистема. Такі слова досить часто представлені в медичній термінології.

До грецьких афіксів, які часто вживаються в медичній лексиці у сполученні з українськими та іншомовними коренями, належать префікси анти- архі-, пан- (все): антибіотик, антиген, асептика (сукупність профілактичних методів і прийомів, спрямованих на запобігання зараженню ран через предмети, які до них доторкаються); панацея, панзоотія (поширення інфекційної хвороби тварин на величезних територіях).

Для медичних термінів, запозичених з грецької мови, властиві такі фонетичні та словотворчі ознаки, зокрема:

• голосні [а], [е] на початку слів: аденіт (запалення лімфатичних вузлів), алергія, аналгія (нечутливість до болю), аналіз, епікриз (заключна частина історії хвороби), епілепсія, ехо;

• приголосний [ф] на початку слова: флюрографія, фітотерапія, фізика, фарингіт, фармація;

• префікси а- (означає заперечення, відсутність), ан-(ана-), анти-, ев-: апатія, анабіоз, анестезія, антисептика, евкаліпт;

• суфікси -ад(а), -ид(а), -ід(а), -іск, -іт(-ит): коліт, бронхіт.

Латинізми. Основна маса латинізмів була запозичена українською мовою у ХV-ХVІ ст., коли латинську мову запроваджено в школах України, а також у зв’язку з захопленням українських земель Польщею, у якій до ХVІІ ст. літературною мовою була латинська.

Латинізмам характерні деякі фонетичні та словотворчі ознаки, зокрема:

• приголосний [ц] перед [е], [и]: циркуляція, цитологія, целюліт, цезій (хім. елемент);

• префікси де-, екс-, ім-, ін-, інтер-, ре-, ультра-: депресія, інгаляція, інкубація, інтервал, іннервація, реакція, ультрафіолетовий, депіляція;

• суфікси -аль(ний), -ат, -аці(я), -ент, -ій, -тор, -тур, -ум, -ус: універсальний, концентрат, консультація, пацієнт, лекторій, санаторій, реєстратура, мінімум, вірус, казус, сигнатура, вакуум;

• префікс про- (для, на боці, в інтересах): провітаміни, проректор.

Інші запозичення:

• з англійської мови: гайморит, дальтонізм, блокада (виключення функцій якого-небудь органа або системи в організмі), пудинг, джунглі;

• з німецької: шприц, бор, флюс, цинк, шлак, штам (чиста культура мікроорганізмів), штатив, бинт, пластир, лазарет, курорт, фельдшер;

• з французької: бюлетень, грип, бандаж, буж, еталон, коклюш, лосьйон, тюбик, туалет;

• з польської: мавпа, скарга, хвороба, ліжко, панцир;

• з арабської: алкоголь, халат, атлас.