1)Мо́ва — система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства. Мо́влення — це процес спілкування людей між собою за допомогою мови, а також створення та передача повідомлення по радіо чи телебаченню.Становлення народу тісно пов'язане з формуванням його мови. Усі сторони суспільного життя, процеси пізнавальної і творчої діяльності людини, кожний момент її свідомості супроводжуються мовою.Вона безпосередньо зв'язана з мисленням. Не може бути мислення без мови і мови без мислення.Тільки завдяки мові все здобуте попередніми поколіннями не гине марно, а служить фундаментом для подальшого розвитку людства. В умовах національного відродження українська мова набула особливої ваги. Вона стала вирішальним чинником самобутності талановитого, віками гнобленого українського народу, виразником інтелектуального і духовного життя.

2)Українська мова - єдина національна мова українського народу, якою послуговуються не лише в Україні, а й за ЇЇ межами. В умовах розбудови України, утвердження її на міжнародній арені, закріплення української мови як державної, розширення процесів демократизації нашого суспільства постала настійна потреба впровадження української мови в усі сфери життєдіяльності держави, забезпечення використання її в громадському і державному житті. Нагальною потребою сьогодення є зміцнення статусу української мови у державному діловому спілкуванні. Це стосується діловодства і документації, офіційних документів, актів державної влади й управління тощо. Саме офіційно-діловий стиль задовольняє потреби членів суспільства у сфері ділового спілкування.

3)Мо́ва виконує цілу низку фу́нкцій, життєво важливих як для всього суспільства, так і для самої мови.: 1 Загальна характеристика.2 Комунікативна функція.3 Ідентифікаційна функція.4 Експресивна функція.5 Гносеологічна функція (пізнавальна).6 Мислетворча функція.7 Естетична функція.8 Культурологічна функція.9 Номінативна функція.

4)Мовна норма - це сукупність загальновизнаних, кращих, найпридатніших мовних засобів, що вважаються правильними на певному історичному етапі.Норми літературної мови - це сукупність загальноприйнятих правил, якими користуються мовці в усному і писемному мовленні(орфоепічні-вимова,орфографічні -написання,лексичні,граматичні,стилістичні,пунктуаційні)

5)Стиль літературної мови є різновидом мови, якому притаманний певний відбір мовних засобів, що найкраще відповідають завданню спілкування між людьми у певних умовах. В сучасній українській мові розрізняють шість стилів: розмовно-побутовий, художній, офіційно-діловий, науковий, публіцистичний, сакральний (конфесійний).

6)Науковий стиль мовлення використовується в наукових працях, для викладення результатів наукової та дослідницької діяльності. Метою наукового стилю є повідомлення, пояснення, тлумачення досягнутих наукових результатів, відкриттів. Найпоширеніша форма наукового стилю — монолог.Науковий стиль властивий таким жанрам: монографія, наукова стаття, дисертація, анотація, рецензія, підручник, лекція.Підстилі :власне науковий (реферат, анотація, резюме, огляд) науково-популярний (епітети, порівняння, метафори).науково-навчальний. 

7)Худо́жній стиль — це стиль художньої літератури, який використовується в художній творчості. Провідним завданням художнього стилю є вплив налюдську психіку, почуття, думки через зміст і форму створених авторами поетичних, прозових текстів. Художній стиль передбачає попередній відбір мовних засобів для створення літературних художніх текстів. У художньому стилі широко використовуються всі мовні засоби, увесь лексичний потенціал мови.Вимоги: наявність багатства найрізноманітнішої лексики, уживання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів,омонімів, фразеологізмів), широке вживання речень різноманітних типів, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики.

8)Публіцистичний. Цей стиль використовується найчастіше в політичній, суспільній, освітній масовій агітації. Він характеризується: точністю, послідовністю, логічністю викладення провідних тез разом з їх емоційним забарвленням.Сфера використання публіцистичного стилю — громадсько-політична, суспільно-виробнича, культурно-освітня діяльність, навчання.Основне призначення:інформаційно-пропагандистськими методами розв'язувати важливі актуальні, животрепетні суспільно-політичні проблеми.Активний вплив на читача (слухача), спонукання його до діяльності, до потреби зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові.Пропаганда певних думок, переконань, ідей, теорій та активна агітація, щоб утілити їх у повсякдення.

9)Розмо́вний стиль мо́влення — це стиль, який використовується в усному повсякденному спілкуванні у побуті, у родині, на виробництві.Основне призначення розмовного стилю — бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків.У розмовному стилі відсутній попередній відбір мовного матеріалу. Вживаються разом із нейтральною лексикою стилістично знижені мовні засоби:фразеологізми, діалектизми, жаргонізми тощо. Часто вживаються в розмовній мові вигуки, частки, вставні слова, неповні речення, повтори, неузгодженісловосполучення тощо.У розмовній мові велику роль грають невербальні засоби спілкування: міміка, жестикуляція, ситуація.

10)Лексикографія ( словникарство) — розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну й теоретичну лексикографію. Тісно пов'язана злексикологією. Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос, тобто тлумачення написів на берегах і в тексті рукописів книг.Види: орфографічний, граматичні, словники іншомовних слів, термінологічні, діалектні, словники мови  письменників, словники мовленнєвих помилок та труднощів, словники синонімів, антонімів, омонімів або паронімів.

11 Фразеологізми— семантично й граматично пов’язані сполучення слів, а також ре­чення, які використовуються в мові як її усталені і здебільшого лег­ко й образно сприймувані одиниці. Фразеологізми, на відміну від формально подібних до них «звичайних» словосполучень або речень, не ство­рюються у процесі мовлення за усталеною в мові семан­тичною і синтаксичною нормою (нормами), а тільки, як і слово, відтворюються. Звичайні словосполучення із се­мантично й граматично поєднаних слів можна вважати вільними , бо вони виразно поділяються на два члени речення — синтаксично незалежний і синтаксично за­лежний (підрядне словосполучення) або на два чи більше синтаксично незалежних (однорідних, неоднорідних) членів речення (сурядні словосполучення). Фразеологіч­ні сполучення слів, які не бувають словосполученнями як особливими синтаксичними одиницями щонайменше з двох членів речення, завжди становлять тільки один член речення (ідіоми) або окреме просте чи складне ре­чення, в якому лише з певною умовністю можна визнача­ти члени речення: Чесне діло роби сміло (Нар. творчість); Чуття єдиної родини (П. Тичина). Фразеологізм може також виконувати функцію одного члена речення: Він сказав що-небудь? — Ні, набрав у рот повітря (мовчав), будучи ідіомою.

12 Активна і пасивна лексика української мови — два шари лексики, наявність яких зумовлена такими основними чинниками, як поява нових слів і вихід з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії. Активна лексика становить ядро словникового складу мови. Вона об'єднує як споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених слів. Головна її ознака — регулярне використання у сфері діяльності людини.Зокрема слова хліб, молоко, яблуко, дорога, тролейбус, повітря, дочка, дощ, великий, солодкий, читати, тут тощо — загальновживані слова, використовуються у побуті. Проте до активної лексики належать і такі слова як синус, косинус, діагональ, перпендикуляр, префікс, іменник, речення, кома, кут — терміни. Активна лексика — це слова, які часто вживаються в повсякденному спілкуванні. Вони зрозумілі для кожного члена мовного колективу. Це загальновживані слова (хліб, сіль, гіркий, добрий, іти, бігти) та широковідомі терміни (нація, діаспора, принтер, квартет). Пасивна лексика — слова, які вийшли або виходять з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов — неологізми. Серед неологізмів в українській мові зараз є такі слова як геном, клонування, клон, менеджмент, логістика, віртуальний, інтерактивний, іміджмейкер.

13 · Термін — слово або словосполучення, що визначає чітко й однозначно окреслене поняття і його співвідношення з іншими поняттями в межах спеціальної сфери. Терміноло́гія — це Сукупність термінів, тобто слів або словосполучень, що висловлюють специфічні поняття з певної галузі науки, техніки чи мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Від звичайних слів терміни відрізняються точністю семантичних меж. Терміносистема — це система термінів у певній галузі, підгалузі наукового або технічного знання, що обслуговує наукову теорію або наукову концепцію. Медичны термыни-це терміни які вживаються в медицині :скальпель,бинт,череп..

14 ознаки терміна:1.      Системність. Кожний термін входить до певної терміносистеми, у якій має термінологічне значення. За межами своєї терміносистеми термін може мати зовсім інше значення, пор: ножиці цін “розбіжність рівнів і динаміка цін у сфері міжнародної торгівлі на окремі групи товарів” і значення загальновживаного слова ножиці.2.      Точність. Термін повинен якнайповніше й найточніше передавати суть поняття, яке він позначає: прибуток.3.      Тенденція до однозначності в межах своєї терміносистеми. Якщо більшість слів загальновживаної мови багатозначні, то більшість термінів - однозначні, що зумовлено їхнім призначенням.4.      Наявність дефініції. Кожний науковий термін має дефініцію (означення), яка чітко окреслює, обмежує його значення.Деякі термінознавці називають і такі ознаки (або вимоги) до терміна:—    нейтральність, відсутність емоційно-експресивного забарвлення;—    відсутність синонімів (розвинена синонімія ускладнює наукове спілкування: профіцит- прибуток - зиск - вигода);—    інтернаціональний характер;—    стислість (дуже зручно користуватися короткими термінами, але не завжди вдається утворити короткий термін, який би при цьому був ще й точним);—    здатність утворювати похідні: зношення - зношування - зношеність - зношуваний.

15 Термінологія медицини – одна з найскладніших терміносистем сучасної науки. Загальна кількість медичних термінів невідома. Термінологія сучасної медичної науки – це відкрита система, в якій спостерігається постійний процес виникнення нових термінів.Українська медична термінологія формувалась на власному ґрунті й одночасно приймала латино-грецький і осмислювала світовий термінологічний досвід.В основі української медичної термінологій лежать два основних джерела: народна побутова мова та мова наукова.Загальнонародні слова, які ми називаємо побутовизмами, є одним з основних джерел поповнення української медичної термінології. Цей процес зумовлений законом вторинної номінації, одним із основних способів якої є асоціативний принцип. З усіх видів асоціацій у медичній термінології найчастіше творяться найменування за допомогою асоціативності за подібністю.

16 До першого етапу, котрий можна назвати донауковим, або також накопичувальним, відноситься накопичення спеціальних слів, зафіксованих у різноманітних грамотах, юридичних документах, монастирських книгах тощо. цей період тривав до першої половини ХІХ ст.. з’являлись так звані Лікарські порадники та Травники – тобто рукописні збірки, у котрих було зібрано великий арсенал слів, пов’язаних із народною медициною. другий, етап тривав з ІІ половини ХІХ до початку ХХ ст. Цей період характеризується створенням нової термінології, збиранням та систематизацією вже існуючої народної переважно в Західній Україні, зокрема в Галичині Порушення питання створення та розвитку української термінології було зумовлено початком загальнопросвітницького рухуМожливості для розвитку термінології з’явилися завдяки діяльності Лікарського товариства в Галичині та Наукового товариства ім. Т. Шевченка, Третій етап розвитку української наукової термінології пов’язаний із заснуванням у 1918 році гетьманом Павлом Скоропадським Української академії наук, з поширенням української мови як національного засобу спілкування, з розширенням її суспільних функцій, з відновленням української державності. Майже після двохсотлітньої перерви українська мова стає мовою законодавства, адміністрації, армії, всіх сфер суспільного та політичного життя в Україні. Четвертим етапом у розвитку української термінологічної роботи вважається період з 50-х до 80-х років ХХ ст. Відновленню термінологічних досліджень та створенню української термінологічної лексики сприяє заснування Президією Академії наук Словникової комісії. Основними завданнями створеної у 1957 році комісії стає укладання та друк словників, котрі б містили термінологічну лексику, яка з’явилася у 20-30-ті рр., а також систематизація та унормування української наукової термінології. Результатом проведеної роботи було укладення та опублікування упродовж 1959-1979 рр. низки термінологічних словників з різних галузей науки: 22 тлумачних та тлумачно-перекладних, 33 перекладних словника, 14 довідників, 4 енциклопедії – цілком 75 видань. Останній, п’ятий етап починається у 90-х рр. ХХ ст. та триває до сучасної доби. Початок цього етапу пов’язаний із здобуттям Україною у 1991 р. статусу незалежної держави. Українська мова проголошена офіційною державною мовою. Українська держава постає перед проблемою відродження української мови, а особливо української термінології, що значно інтенсифікує процес створення словників. 17 Омоніми - це слова, однокові або подібні за звучанням, але різні за лексичним значенням.(скальп скальпель), Пароніми - це слова, що мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значеннямСиноніми - це слова тотожні або близькі за значенням, але різні за звучанням: Анто́німи— парні різнокореневі слова з протилежним значенням.

18 Професійна лексика – це слова, що вживаються переважно лише в колі фахівців з тих чи інших спеціальностей для позначення знарядь праці, процесів, інструментів, матеріалів, дій і так далі побутова лексикаВключає слова, що  вiдображають  по  бут  рiзних  соцiальних  груп населення (одяг, житло, ïжа, звичаï, господар  ство). Діалектизм— позанормативний елемент літературної мови, що має виражену діалектну віднесеність. Архаї́зм — слово (термін), вираз (фраза), граматична форма, які застаріли й вийшли з загального вжитку. Неологі́зм— новостворений термін, авторське слово або фраза, що перебуває в процесі входження в загальне використання і ще не включена до державної та загальновживаної мови. ЖАРГОНІЗМИ — це специфічна лексика, що вживається у розмов¬ному мовленні людей окремих соціальних груп, зв’язаних певною спільністю інтересів — професією, перебуванням у певному середовищі, напр., служба в армії, сезонні роботи, однаковим захопленням, напр., спортом, філателією, рибальством

19 Іменник — це частина мови, що об’єднує слова з предметним значенням, вираже­ ним у граматичних категоріях відмінка і числа та у формах певного грамматичного роду. Лексичне значення іменників полягає у виражені предметності. Кожний іменник, незалежно від свого конкретного значення, виражає опредмечене поняття, крім того, іменниками виражаються опредмечені ознаки, дії, абстрактні поняття, що теж мисляться як своєрідні предмети. В іменнику об’єднуються спільним значенням предметності семантично різні слова: назви конкретних предметів, істот, явищ природи, узагальнених властивостей і ознак. Загальнокатегоріальне значення предметності в іменнику дістав вияв у граматичних категоріях і в словотворчих засобах. Основні граматичні ознаки іменника – це наявність категорій роду, відмінка і числа. Кожний іменник належить до одного з трьох граматичних родів – чоловічого, жіночого або середнього. Не мають граматичного роду лише іменники множинної форми. Іменники змінюються за відмінками (крім деяких слів іншомовного походження, деяких абревіатур і прізвищ) і характеризуються граматичним значенням числа (одні мають співвідносні форми числа, інші виступають лише в однині або у множині). Категорії роду, числа і відмінка іменників відрізняються від прикметникових, займенникових і частково числівникових: в іменнику вони є визначальними, класифікуючими, а в інших іменних частинах мови повторюють граматичні значення пояснюваного іменника, отже, є синтаксично зумовленими значеннями, наприклад: мій син, мого сина, моєму синові, моїм сином.

20 Категорія роду іменниківРід іменників – назв професій, посад, звань – при виборі між наявними в мові формами іноді викликає труднощі. Орієнтуватися слід на такі правила:

Офіційні назви посад, професій, звань – іменники чоловічого роду: професор, нотаріус, директор, секретар, завідувач. Ці слова вживаються для позначення чоловіків і жінок: Звільнити Петрову Н. Я. від виконання обов’язків диспетчера. Зарахувати Клименко А. М. на посаду лаборанта.Це пов’язано з семантичною мотивацією слів: ці посади в минулому, як правило обіймали особи чоловічої статі.-          Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складних назвах посад, звань: головний бухгалтер, провідний технолог, статист-дослідник, старший викладач.-          Текст набуває офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду й тоді, коли мова йде про жінок: Головний лікар дозволив..., Змінний інженер закінчив...Проте, якщо в документі вказується прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані слова (найчастіше дієслова) вживаються у формі жіночого роду: Нараду провела директор фірми Люткевич П. І.-          Форми чоловічого і жіночого роду мають слова: автор – авторка, аспірант – аспірантка, вихованець – вихованка, дисертант – дисертантка, поет – поетеса, студент – студентка, учень – учениця, спортсмен – спортсменка.-          Лише жіночий рід мають слова: покоївка, праля, домогосподарка, кастелянша, манікюрниця, рукодільниця, друкарка (жінка, що працює на друкарській машинці).-          Рід іменників спільного роду староста, суддя, голова, воєвода, сирота визначається синтаксично: Суддя Петрова оголосила вирок. Суддя Петров повідомив про наслідки розслідування.-          У ділових паперах не вживаються однослівні найменування осіб за місцем проживання, роботи, статусу: сельчани – жителі села, освітяни – працівники освіти, циркачі – артисти цирку, городяни – мешканці міста.

21. Прикметник - це частина мови, що виражає ознаку предмета. якісні - називають ознаки, властиві предмету більшою або меншою мірою: (холодніш - холодніший- найхолодніший); відносні - називають ознаки предмета за його відношенням до інших предметів, дій. обставин: (телефонний дзвінок, дитячі книжки); присвійні - вказують на приналежність предмета людині (рідше - тварині) і відповідають на питання чий? чия? чиє?:( братів автомобіль, Шевченкова поезія)

22. Якісні прикметники мають 2 ступені порівняння.Виший ступі порів вказує, що ознака властива одній людині чи одному предмету більшою мірою, ніж іншим ( красивіший, молодший, більший) утворюється від основи чи кореня прикметника за допомогою суфіксів -ш-, -іні-: дов-ш-ий, корот-ш-иіі. При цьому в основі чи корені втрачаються суфікси -к-, -ок-, -ек- перед суфіксом -ш- (тонкий - тонший: глибокий - глибший). Перед суфіксом -іш- суфікси -к-,-ок-, -ек- зберігаються (чіткий-чіткіший).Найвищий ступінь порів вказує на найвищу міру вияву ознаки предмета й утв додаванням до вищого ступеня префікса най-: найближчий, найдорожчий. Прикм вищ і найвищ ступ відмін за род, чис і відмін.

23. За знач і граматич ознаками числ поділ на кількісні і порядкові.Кількісними наз числів, які познач кількість предметів і відпов на пит скільки?  виділяють власне кількісні (два, п'ять, вісімнадцять); дробові (чотири восьмих); збірні (троє,десятеро); неозначено-кількісні (кілька, багато, чимало). Кількісні числ змінюються за відмінками, але не мають граматичних ознак роду і числа. Порядковими назив числ, які познач порядок предметів при лічбі і відповідають на питання котрий? котра? (перший, перша, перше, перші.) Відмінювання числівників: Кількісні числівники, що означ цілі числа, змін за відмін так:

	1, 2, 3, 4	від 5 до 20 і 30
Н. Р. Д. Зн. Ор. М.	два двох двом два, двох двома на двох	п’ять п’яти, п’ятьох п’яти, п’ятьом п’ять, п’ятьох п’ятьма, п’ятьома па п’яти, на п’ятьох

	від 50 до 80	від 200 до 900
Н. Р. Д. Зн. Ор. М.	п’ятдесят п’ятдесяти, -ьох п’ятдесяти, -ьом п’ятдесят, -ьох п’ятдесятьма, -ьома на п’ятдесяти, -ьох	п’ятсот п’ятисот п’ятистам п’ятсот п’ятьмастами на п’ятистах

У складених кількісних числівниках відмінюються всі складові частини. Числівники 40, 90, 100 мають у Р., Д., Ор., М. відмінках закінчення -а. В кількісних дробових числівниках чисельник відмінюється як кількісний числівник, знаменник — як порядковий.Порядкові числів відмінюються як прикмет твердої групи. У складених порядкових числівниках відмінюється лише останнє слово. 

24. Дієсло́во — самостійна частина мови, що вказує на дію або стан предмета і відповна пит «що робити?», «що зробити?». Поділ на дієвідміни

За х-м особових закінчень теп часу дієслова поділ на 2 дієвідміни: першу й другу. До І дієвідміни належ дієсл з особовими закінч: -у (-ю), -еш (-єш), -є (-є), -емо (-ємо), -ете (-єте), -уть (-ють).До II дієвідміни належ дієсл з особовими закінч: -у (-ю), -иш (-їш), -ить (-їть), -имо (-їмо), -ите (-їте), -ать (-ять).

25.Осблив вжив форм дієсл у діл мовл: Форми власне наказові (іди, пиши, робіть) вжив лише в усному мовлені. В пис мовленні переважає інфінітив та описові лексичні засоби (доручити, звільнити, призначити). Найпоширенішою дієслівною формою в офіційно-діловому стилі є дієслово теп часу із значенням позачасовості, яке вжив у першій або третій особі множини:(ми вимагаєм). Уникати лінгвістично необгрунтованого вжив частки -ся-, -сь-: (Роботу аналізують за такими вимогам, а не Робота аналізується за такими вимогами).У докумен дієслова мають форму 3-ї особи одн, але не використ короткі форми (допомагає, а не допомога).

26. Займенник - це самостійна част мови, яка узагальнено вказує на предмет, ознаку, кількість, але не наз їх. У діл мовл :1.Займенник Ви у стосунку до однієї особи вжив в усному та пис діл мов для висловл поваги, до особи, якій минуло 16 років, до осіб, старших за посадою.У документах (заява, доповідна записка, та ін.) намаг уник особових займ: (Прошу дозволити).2. У присутності тих, про кого йде мова, не слід вживати займенники він, вона. Краще у такій ситуації назвати особу на ім'я.3. часто використ займ ми, коли хочуть уник категоричності тону.: (Ми повинні дбати про авторитет нашої фірми). Замінюють займенник я на авторське ми в науковому стилі з метою залучити слухача до участі в міркуваннях.Особливого забарвлення набуває займенник ми у мові лікаря, за доп якого він наближає себе до пацієнта,:( Як ми себе почуваємо?).4. Потрібно уник форм орудного відмінка особових займ для назив суб'єкта ді.:( ми запропонували або було запропоновано).

27. До непохідних прийменників належ( в, на, від, до, при, під, з, за, над, через та ін)., походження яких визначити неможливо. Похідні прийменники утворені шляхом складання кількох непохідних прийменників (посеред → по + серед; з-за → з + за) або переходу самостійних частин мови в прийменники (край, близько, відповідно до).

28.Правопис прислівників: Разом пишуться:прислівники, утворені сполученням прийменника з імен, займен, прикмет, числ, присл: потім, занадто,натроє (але: по двоє, по троє);складні прислівники, утвор з кількох основ: праворуч, стрімголов, босоніж.Окремо пишуться:

прислівникові сполучення, утвор від імен з прийм.Найуживаніші з них такі: без: без кінця, без черги; на: на добраніч, на жаль;до: до побачення, до речі;

з: з радості, з жалю,; в/у: в разі, уві сні;присліникові сполучення, де повторюються основи, між якими стоїть прийменник: день у день, рік у рік. Сполучення, утворені поєднанням слова в називному відмінку зі словом в орудному відмінку: кінець кінцем.Через дефіс пишуться:

присл, утвор від прикм, займ і прийм по: по-новому, по-батьківськи, по-домашньому; присл, утв від порядкових числ за доп префікса по-: по-перше;

присл утв від синонімічних або антонімічних слів: зроду-віку;присл, в яких повтор слова або корені: довго-довго.

29. Просте речення -склад з одного або кількох граматично поєднаних слів, які вираж відносно закінчену думку. Односкладні речення- які мають тільки один головний член речення. Поділ на дієслівні та називні.Дієслівні - речення з головним членом у формі присудка. Називні - це реч з гол чл у формі підмета.Дієслівні реч поділ на:Означено-особові — присудок виражений дієсловом І або ІІособою однини і множини,в теп чи майб часі.

Неозначено-особові — прис вираж дієсловом ІІІ особи множини мин,теп і майб часів.Узагальнено-особ — прис вираж дієсловом ІІ особи одн і множ,рідше ІІІ особою множ. Найчастіше ці речення є прислів'ями.Безособові — присудок вираж:(безособовим дієсл; дієсловами на -но,-то; дієсл:нема,немає,не було,не буде+іменник в родовому відмінку; неозначеною формою дієсл; присл; неознач формою дієсл+присл).

30. В офіційно-діловому стилі в реченнях використовуються присудки ускладненої форми (їх називають «розщепленими присудками»), що являють собою фразеологізовані дієслівно-іменні сполуки. Вони є стандартизованими зас висловлення. Присудок буває простий і складений.

Простий вираж дієсловом, що поєднує в собі граматичне й лексичне значення: (Петро відчинив двері).

До простих належ присудки, що виступають у складеній формі майбутнього часу (буду робити), у формі наказового (хай знає) або умовного способів (робив би).Простим вваж присудок, вираж фразеологічним сполученням (Він був на сьомому небі).

Складений прис має2 част: головну і допоміжну. Основне лексичне знач такого присудка закладене у головній частині, а граматичне — в допоміжній.

Дієслівний складений прис вираж поєднанням дієслова, яке стоїть в особовій формі, і інфінітива (Він бажав піти разом з нею).

Іменний складений прис утвор поєдн дієслова-зв'язки з імен, прикм, дієприкметником (Сьогодні наша група була першою в естафеті).

31/ Однорідні члени речення - це члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію, мають здебільшого те саме морфологічне вираження і пояснюють одне слово в реченні.Однорідні члени речення є структурною організацією будь-якого функціонального стилю. В офіційно-діловому і науковому стилях однорідні члени речення сприяють повноті інформації, розгорненій класифікації поняття, зіставленню чи протиставленню явищ, загалом/Основні вимоги до мови офіційно-ділових документів — зро­зумілість, чіткість, точність формулювань — спричинили вико­ристання в них простих, але досить поширених речень (простих ускладнених речень). 

32/

33/Складносурядні речення

Речення, які складаються з двох або більше простих речень, рівноправних за смислом і зв'язаних сполучниками сурядності, називаються складносурядними.кома - між простими реченнями, що входять до складносурядного, перед сполучниками і, та, а, але, проте, однак, зате, або, чи-чи, то-то. крапка з комою - у складносурядних реченнях перед єднальними і, та й зрідка протиставними сполучниками а, та, якщо прості речення далекі одне від одного за змістом або мають вже розділові знаки.тире -у складносурядних реченнях перед сполучниками і, та (в значенні І), якщо між ними існує причинно-наслідковий зв'язок або йдеться про швидку зміну подій. 

34 Складнопідрядне речення з підрядними означальними і підрядними з'ясувальними Підрядними означальними називаються речення, що пояснюють іменник у головному реченні й відповідають на питання який? яка? яке? які?Небо, яке засіяли зорі, чудово заблищало (І. Нечуй-Левицький). Тигрицею, яку печуть тавром, ревла земля під кінським копитом (Ю. Клен).З головним реченням підрядні означальні можуть поєднуватися сполучними словами — займенниками який, котрий, чий, сполучними словами — прислівниками де, куди, звідки, коли, як та сполучниками що, щоб, мов, наче, неначе. У головному реченні можуть бути вказівні слова той, такий.

Підрядними з'ясувальними називаються речення, які пояснюють те, про що йдеться в головному реченні, і відповідають здебільшого на питання непрямих відмінків:Ніколи в бурі не загине (хто?), хто Прометея має дух (В. Сосюра). Хвала тому (кому?), в кого душа орлина (Л. Дмитерко).З головним реченням підрядні з'ясувальні пов'язуються сполучниками і сполучними словами хто, що, щоб, який, чий, котрий, як, наче, ніби, коли, куди, де та ін. У головному реченні цим сполучникам і сполучним словам може відповідати вказівне слово той у непрямих відмінках

35 Складнопідрядні речення з підрядними обставинними

Підрядні обставинні речення поділяються на такі види: підрядні місця, часу, ступеня і способу дії, мети, причини, умовні, допустові, наслідкові.Підрядними місця називаються речення, що вказують на місце дії в головному реченні і відповідають на питання де? куди? звідки?Підрядні речення місця поєднуються з головними реченнями за допомогою сполучних слів де, куди, звідки. У головному реченні часто вживаються вказівні слова там, туди, звідти, що є обставинами місця.Підрядними часу називаються речення, що вказують на час дії в головному реченні і відповідають на питання коли? відколи? як довго? з якого часу? до якого часу?З головним реченням підрядні часу поєднуються за допомогою сполучних слів і сполучників коли, поки, доки, ледве, скоро, щойно, як, тільки, як тільки тощо.Для зв'язку підрядних речень із головним можуть також слугувати словосполучення, до складу яких входять сполучники підрядності: після того як, у той час як, відтоді як, з того часу як, у той час коли та ін.Найчастіше перша половина цих словосполучень входить до складу головного речення, а друга — підрядного. Підрядними ступеня і способу дії називаються речення, що вказують на ступінь і спосіб дії головного речення і відповідають на питання якою мірою? наскільки? як? у який спосіб?Підрядні ступеня і способу дії приєднуються до головного речення сполучниками ніж, чим, як, мов, немов, наче, неначе, ніби. У головному реченні здебільшого вживається вказівне слово так.