1.2. Дихальні шляхи і легені

Верхні дихальні шляхи представлені порожниною носа, носоглоткою і гортанню. У носовій порожнині повітря зігрівається і зволожується (ось чому дихання і особливо вдих повинні здійснюватися за допомогою носового дихання). Вхід у гортань під час проковтування їжі закривається хрящовим надгортанником. Між хрящами гортані є голосові зв'язки. Простір між голосовими зв’язками називається голосовою щілиною.

Від гортані починаються нижні дихальні шляхи. Трахея, або дихальне горло, є широкою трубкою, що складається з хрящових кілець.

На рівні 4–5-го грудного хребця трахея розділяється на двоє первинних стовбурових бронхів – правий і лівий.

Усередині легкого стовбурового бронха справа має п’ять пар, а лівий чотири пари більш дрібних відгалужень (гілки другого порядку), які в свою чергу поділяються на більш дрібні гілки третього, четвертого, п'ятого та шостого порядку. Послідовний поділ бронха на все більш і більш дрібні відгалужена в підсумку закінчується найдрібнішої бронхіальною трубкою – бронхіолою, що переходить далі в альвеолярні ходи ї альвеоли (дихальні бульбашки, через які і здійснюється газообмін між організмом і зовнішнім середовищем).

Легені складаються з бронхіального дерева і з дрібних бульбашок, або альвеол. Кожен найдрібніший бронх відтворює півтора – два десятки альвеол. Права легеня складається з трьох частин – верхньої, середньої та нижньої; ліва легеня має дві частини – верхню і нижню.

Серозна оболонка, що покриває легені зовні, називається вісцеральною плеврою, а та, що покриває внутрішню поверхню грудної клітки, верхню поверхню діафрагми і частину середостіння – парієнтальною плеврою.

Обидва листа плеври утворюють закриту плевральну порожнину, що містить в нормальних умовах лише незначну кількість рідини, яка виконує свого роду роль мастила, завдяки якому листки плеври вільно переміщуються (ковзають) між собою.

Під частого чи іншого запального процесу в плеврі її листки спаюються між собою, що супроводжується при вдиху вираженим болем.

1.3. Регуляція дихання

Залежно від стану організму (сон, фізична робота, зміна температури тіла і тощо) частота і глибина дихання рефлекторно зміняються.

Регуляція дихання здійснюється центральною нервовою системою. Імпульси до дихальних шляхів надходять з дихального центру, розташованого в довгастому мозку. Дефіцит або надлишок кисню, а особливо вуглекислого газу в крові зумовлюють подразнення дихального центру.

Повітря, збагачене киснем, сприяє більш глибокому і рідкому диханню, а збагачений вуглекислим та іншими шкідливими газами, призводить до прискореного і більш поверхневого дихання.

Скорочення м'язів (при тому чи іншому фізичному навантаженні, із врахуванням ЛФК) є одним з стимуляторів дихального центру, завдяки чому здійснюється вдихання і видихання.

При виконанні фізичних вправ активізується обмін речовин у м'язах, внаслідок чого в кров надходить велика кількість вуглекислоти, молочної кислоти, змінюється вміст цукру і солей, що викликає безпосереднє збудження дихального центру. Крім зміни хімічного складу крові, збудливу дію на дихальний центр надає і підвищення температури при виконанні фізичних вправ.