4. Основні ідеї концепції ж.-ж. Руссо:

• ідея вродженого характеру моральності;

• культ природи, протиставлення природи й цивілізації, "природної людини" та людини, яка зазнала згубного впливу цивілізації;

• апологія "чесної бідності", протиставлення бідності, наділеної чеснотами, багатству, здобутому злочинним шляхом;

• критика культури, зокрема науки, освіти, мистецтва;

• ідея "природної релігії";

• культ почуттів, протиставлення розуму і почуттів, які пов'язують людину з її природними першовитоками;

• культ дитинства, протиставлення дитини, яка зберігає душевну чистоту, і дорослої людини, яка зазнала згубного впливу цивілізації;

• ідея самодостатньої індивідуальності.

5. Література "штюрмерства".

"Штюрмерство" – рух за оновлення національного духовного життя, що поширився на початку 1770-х рр. серед студентської молоді ряду німецьких університетів. У цілому рух відповідав тенденціям Просвітництва. Основні ідеї: відстоювання духовної незалежності та громадянських прав німецького бюргерства; протест проти деспотизму та безкарності німецьких князів; ідея самобутнього шляху розвитку німецької культури; заперечення церковного догматизму. Назва руху походить від назви п'єси одного з його представників Фрідріха Максіміліана Клінгера "Буря та натиск" ("Sturm und Drang).

Письменники-"штюрмери" об'єднались у геттінгенську спілку, до складу якої входили переважно поети-лірики, та рейнську спілку, до якої належали здебільшого драматурги і романісти (зокрема Ф.М.Клінгер, Й.В.Гете). Теоретиком руху став Йоганн Готфрід Гердер. З його ініціативи була опублікована збірка статей "Про німецький дух та мистецтво", до якої увійшли праця самого Гердера, а також стаття Гете. У збірці були втілені нові погляди на мистецтво.

"Штюрмери" сприйняли концепцію Ж.-Ж.Руссо (ідею природної релігії, культ індивідуальності, природи). Їх творчість позначена інтересом до фольклору, середньовічної давнини. "Штюрмери" прагнули розкрити драматизм у приватному житті представників бюргерства. Література "Бурі і натиску" стала своєрідним німецьким варіантом літератури сентименталізму, розвивалась у межах тенденцій преромантизму.

6. "Веймарська класика".

"Веймарська класика" – своєрідний варіант європейського класицизму, що постав завдяки творчим шуканням Ф.Шіллера і Й.В.Гете. Митці намагалися спільно осмислити риси нового світовідчуття, в основі якого лежала б духовна повнота і цілісність, притаманна самій природі, і розробити принципи нової естетики. Взірець вони шукали в античній, середньовічній, ренесансній культурі. Естетика "веймарської класики" свідчить про відхід від Просвітництва в тому варіанті, у якому воно репрезентовано "просвітницьким раціоналізмом" та сентименталізмом.

Питання нової естетики Гете осмислював у низці статей ("Просте наслідування природи, манера, стиль", "Про "Лаокоон"", "Про правду й правдоподібність у мистецтві" та ін.). Природа і культура, на думку Гете, тісно взаємопов'язані. Розвиток природи закономірно приводить до виникнення свідомості і культури. Сама природа стає основою законів мистецтва і через одні й ті самі фундаментальні закони утверджує свою вищу форму існування – свідомість і як її вінець – красу.

В основі творчості "веймарських класиків" лежало не наслідування готових зразків (як у класицистів ХVІІ ст.), а свідоме відтворення митцем творчих імпульсів природи, не реалізованих нею самою до кінця. Це обумовило певну ідеалізацію персонажів (зокрема у "Фаусті"). Таке розуміння художньої творчості виводило її за межі відтворення лише античного мистецтва і відкривало простір для використання практично всіх стильових систем, зокрема народнопоетичного середньовіччя, бароко та ін. Краса була невід'ємною від уявлення про ідеал людини, яка б утілювала в собі внутрішню цілісність чуттєвого і духовного, єдність із зовнішнім світом – із суспільством, природою. Суть "веймарської класики" полягала не в культивуванні античного ідеалу, а в тих тенденціях, які знаменували рух до повноцінного сприйняття всіх світових культур.

Найповніше принципи "веймарської класики" були втілені у трагедії "Фауст" Й.В.Гете.