Питання до кмр Модуль 1

1. Культурно-історичні умови розвитку літератури ХVІІ. Світоглядна основа літератури ХVІІ. Трансформація уявлень про людину і світ. Особливості літературного процесу ХVІІ ст.

2. Бароко як художня система в літературі ХVІІ ст. Особливості барокового світогляду. Риси поетики бароко. Національні варіанти бароко.

3. Творчість Джона Мільтона. Джерела сюжету поеми "Втрачений рай". Фабула твору. Центральні образи поеми. Жанрові особливості та барокова поетика твору.

4. Особливості естетики класицизму. Суперечка про "давніх і нових" як підсумок естетичних шукань французької літератури ХVІІ.

5. Трагедія П. Корнеля "Сід". Джерела сюжету, жанрові особливості п’єси. Образи центральних персонажів. Конфлікт почуття й обов’язку.

6. Трагедія Жана Расіна "Андромаха".

7. Байки Ж.Лафонтена. Художнє втілення етичної концепції. Жанрово-стильові особливості байок Ж.Лафонтена.

8. Просвітницький рух як центральне явище культурного життя Європи ХVІІІ ст. Особливості літератури доби Просвітництва.

9. Сентименталізм як художній напрям в літературі ХVІІІ ст. Основні ідеї концепції Ж.-Ж. Руссо. Художня проза Ж.-Ж.Руссо ("Юлія, або Нова Елоїза").

10. Багатогранність творчої спадщини Вольтера. Філософські повісті.

11. Ідейна спрямованість, основні мотиви й образи поезії Р.Бернса.

12. Питання практичних занять № 1-4 (творчість П. Кальдерона, Ж.-Б. Мольєра, П.-О. Бомарше, Д. Дефо, Дж. Свіфта).

Література хvіі століття Поезія Дж.Мільтона. Поема "Втрачений рай".

Художній доробок Дж. Мільтона. Періоди творчості. Поема "Втрачений рай": джерело сюжету, особливості осмислення біблійної історії, моральні проблеми у творі, образи поеми, мотивації вчинків Адама та Єви, жанрові особливості твору, риси барокової поетики. Поема "Повернений рай". Посилення класицистичних тенденцій.

У творчості Мільтона виділяють 4 періоди:

• Перший і другий періоди творчості (1620-1630). У цей час були написані ранні вірші – твори, яким не вистачало узагальнень, справжньої поетичної своєрідності, великої тематики. При цьому у них відчувається інтерес молодого автора політичних подій.

• Третій період творчості охоплює 1640-1660 роки. Це епоха бурхливої поетичної боротьби. Мільтон виступає в основному як письменник-публіцист, який набув величезного політичного досвіду. Він пише трактати, статті та дослідження

• Четвертий період творчості – 1660 – початок 1670 року. Були написані поеми «Втрачений рай», «Повернений рай» та драма «Самсон-борець».

У 53 роки Дж. Мільтон написав поему «Втрачений рай». Через три роки – «Повернений рай» і драму «Самсон-борець».

Ще у Кембриджі Мільтон мріяв створити епічну поему, яка прославила б англійський народ. Спочатку він думав написати релігійний твір. Лише досвід 50-60 років допоміг йому створити поему, адже задум набув національного характеру. Поема «Втрачений рай» складається з 12 пісень і містить близько 11 тисяч віршів. Поема стверджує, що шлях страждання людства приводить до його прогресу. У центрі – боротьба сатани, падшого янгола проти Бога.

Сатана змушений покинути небеса і оселитися у Пеклі. Але він не зупиняэться і готуэться продовжити боротьбу проти Бога. Сатана вирішує нанести свій удар на краще, що було створено Бо­гом, – Рай Земний, у якому живуть перші люди – Адам і Єва. Далі сюжет розгор­тається у відповідності до біблійної легенди.

Стислі й стримані рядки Святого Письма поет наснажив вільним подихом живо­го життя з його яскравими барвами, чарівними звуками і рухами – від могутніх катаклізмів небесної битви янголів і сатанинського війська, створення землі і всесвіт­нього потопу до найніжніших дотиків і порухів у раю. Ця бароково-містеріальна насиченість динамікою рухів, звуків, кольорів, просторовими ефектами передалася й "Фаусту».

Традиційні персонажі середньовічної містерії – Бог, Адам, Єва, диявол, янго­ли – набули у Мільтона нового звучання. Гріхопадіння перших людей він зобра­зив майже як акт прометеїзму. Єва й Адам одержимі прагненням до самостійного знання. Вища сутність людини, на відміну від нерозумної природи, може вияви­тися лише у вільній волі (типова ренесансна думка), яка виражається у вільному пізнанні світу. Ніщо не може перешкоджати людині вільно пізнавати природу до­бра і зла (типова барокова думка). Так, Єва доходить висновку, що сама її людсь­ка природа обумовлює право зірвати заборонений плід з дерева пізнання. Ця жа­доба пізнання, усвідомлення права на незалежне й вільне знання роблять Адама і Єву посередниками персонажів просвітницької літератури, і не в останню чер­гу – Фауста з твору Гете.

Мільтон вводить до свого твору ідею провіденціалізму – мотив, поширений в добу зміцнення ренесансних держав. У такому творі описуєть­ся вирішальна історична подія минулого, яка приводить світ (суспільство) до су­часного його стану. Провіденціальний план поеми Мільтона різко розводить вихід­ну точку подій як причину (гріхопадіння Адама і Єви) і точку зору поета-спостерігача як історичний наслідок. На відміну від «буденних пороків» у Дантовій поемі, гріхопадіння прабатьків визначало долю всього людства на землі.

Мільтона як барокового мислителя більше захоплює проблема людського сум­ління і самоусвідомлення. Подібно до Данте, який з погляду гуманності визнає за грішниками у Пеклі право на пристрасті, Мільтон також виправдовує Адама і Єву з вищої позиції. Це позиція барокового індивідуалізму, сутністю якого є право осо­бистості утверджувати себе в самостійному мисленні і прийнятті рішення.

Тож зрозуміло, чому так нетрадиційно для містерій втілив Мільтон образ сата­ни. У цьому персонажі чимало рис ренесансного титанізму. Він викликає в пам'яті шекспірівських персонажів, які у своїх монологах висловлюють глибоку образу на долю, що стала на перешкоді їхнім прагненням, і готовність їх перебороти її рішу­чим і зухвалим учинком. Залежність Сатани від Бога сковує його вільну волю в той час, як він прагне до самостійного рішення. Цим пояснюється його бунт, спрямова­ний проти примусу й насильства над особистістю в будь-яких формах. Це бунт са­мовизначення – фактично вияв барокового індивідуалізму.

Ставши самотнім, Сатана прирікає себе на трагічну самотність і на страждання самотньої душі. Йому не просто примиритися з думкою, що заради самоствер­дження він мусить підняти руку на красу, юність, щастя. Він не просто хоче зу­хвало зруйнувати світлу гармонію і безтурботний спокій перших людей у Раю. Він не може змиритися з тим, що ця гармонія рабського самозасліплення і спокій бездумної покори зводять людей до рівня неживої природи і зберігають вищу владу, джерело вічної нерівності.

Складність нерозв'язаної діалектики твору Мільтона полягає ось у чому. Поет схиляється до визнання вільної волі людини, що проявляється у самостійно прийн­ятому рішенні на основі індивідуального мислення, і тут він виступає як послідов­ник Відродження. Однак як бароковий мислитель Мільтон схильний до визнання залежності всього сущого від незмінного і вічного світового порядку та вищої волі.

У поемі символом світового порядку, гармонії, непорушних законів Всесвіту є Бог. Він – творець, суть його творчості – краса. Бог втілює в поемі античний (і ренесансний) ідеал прекрасного і гармонійного фатуму. Проте Мільтон не в змозі примирити індивідуальну вільну волю і бароковий фатум. Це надає його творові барокової напруженості, трагедійності.

Мільтону належить пальма першості у розробці нового жанру – так званої ба­рокової поеми. Бароко рішуче вводить у літературу проблему моралі. Розкриваючи світ у стані бурхливого руху і становлення, мистецтво бароко розкриває в людині бо­лісну внутрішню боротьбу, що розгортається, як правило, між двома рівнознач­ними мотивами.

Домінантою поеми є колізія рівнозначних мотивів. Мільтон розкриває боротьбу мотивів у душі Адама і Єви. За своїм моральним змістом ці мотиви рівнозначні і характеризують вищу людську сутність: відданість і вдячність (у даному випад­ку – Богові, який створив людей) та розум і кохання; проте вони приходять у тра­гічне зіткнення між собою.

Єва міркує так: якщо Бог сотворив їх як живих людей, тобто виділив із неживої природи, то їхня людська сутність може виразитися лише у вільній волі. Вільна во­ля людини виражається у вільному пізнанні світу. Ніщо не може перешкоджати людині вільно пізнавати природу добра, зла. Так, Єва доходить висновку, що сама її людська природа обумовлює право зірвати заборонений плід з дерева пізнання.

Далі подається складне мотивування вчинку Адама. Його спонукають розділити гріх Єви вірність і співчуття. Ці кращі людські почуття, разом із мисленням, також притаманні людській природі.

Мільтон намагався зняти трагедійність написанням другої частини поеми – «Повернений рай». Новим її героєм став Ісус Христос, а го­ловним змістом – спроба Сатани спокусити Ісуса. Спокуса гріхом – суттєвий бік містерії. Середньовічна людина саме так уявляла життя – як спокусу. Сатані у цій поемі протистоїть Ісус. Його образ є абстрактним втіленням ідеї поета. Він втілення розуму, що вже переміг, це готова ідеальна фігура. Інтерес поета до духовного світу людини, до суперечностей, що живуть у ній та борються, ще раз поступився місцем теологічній догматиці, яка виразніше проявилася у «Поверне­ному раї», ніж у першій поемі.

Посилилась і класицистична тенденція. У порівнянні з «Втраченим раєм» риси персонажів тепер уже різко розмежовані. Сатана, перш за все, - спокусник; Ісус - той, кого спокушають. Всі інші душевні якості підкорені цим двом найголовнішим. Другорядні персонажі поеми лише намічені. Композиція поеми стиснута та об­межена, відсутні ліричні відступи, зберігається лише те, що необхідне для розвитку основної лінії оповіді.

Література

1. Шалагінов Б. Творчість письменників Бароко // Зарубіжна література. – 2004. – № 1.

2. История зарубежной литературы ХVІІ века // Под ред. З.И.Плавскина. – М., 1987.