Лекція 23

(продовження лекції)

Тема: Забезпечення виконання зобовязання.

Лекція 2 (2 год.)

П л а н:

1. Поняття видів забезпечення виконання зобов’язань.

2. Неустойка та її види.

3. Порука та гарантія.

4. Завдаток.

5. Застава.

6. Притримання.

Література:

1. Закон України «Про заставу» від 02.10.1992.

2. Закон України «Про іпотеку» від 05.06.2003

3. Цивільний кодекс України від 2003 р. ст. 575.

Неустойка.

Одним із найбільш поширених видів забезпечення виконання зобов'язань, який виступає формою цивільно-правової відповідальності, є неустойка.

Неустойка – грошова сума або інше майно (рухоме та нерухоме), яке яке боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов’язання. (ст.549 ЦК).

Формами неустойки є штраф і пеня.

Штраф – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Особливості його застосування:

- штраф обчислюється тільки у відсотках і лише від суми порушеного зобов’язання;

- він є грошовою сумою, яку порушник зобов’язання виплачує одноразово;

- штраф можуть встановлювати за будь-яке порушення зобов’язання.

Пеня – неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Особливості її застосування:

• пеня обчислюється лише у відсотках;

- вона є неустойкою триваючою, тобто грошовою сумою, яку безперервно нараховують, за кожен день прострочення;

- пеню можуть встановлювати за несвоєчасне виконання тільки грошового зобов’язання.

Неустойка та її розмір може встановлюватися договором або актом цивільного законодавства.

Договірна неустойка встановлюється домовленістю сторін (договором), в якому визначають розмір та умови її стягнення .

Законна неустойка – визначається актом цивільного законодавства і застосовується незалежно від того, передбачений чи ні обов’язок її сплати домовленістю сторін.

Згідно чинного законодавства неустойки розрізняють також залежно від їх співвідношення з відшкодуванням збитків: штрафна, залікова, виключну та альтернативну неустойки.

Штрафна – збитки стягуються у повному обсязі поряд із неустойкою.

Залікова – збитки стягуються у частині, не покритій неустойкою.

Виключна - стягується лише неустойка, але не збитки.

Альтернативна – на вибір кредитора стягується або неустойка, або збитки.

До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність – в один рік.

Згідно зі ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Сторони мають право зменшити розмір неустойки, встановлений актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання боржником.

Кредитор не має права на неустойку у разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання.

У разі прострочення боржником сплати неустойки відсотки не нараховуються.

Завдаток — це грошова сума або рухоме майно, що ви­дається кредиторові боржником в рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'я­зання і на забезпечення його виконання.

Завдаток може бути використаний при укладенні різних договорів: купівлі-продажу, найму житлових приміщень, підряду.

Забезпечувальна (гарантійна) функція завдатку як виду забезпечення зобов`язань визначена у ст. 571 Цивільного кодексу України, згідно з якою:

- якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора;

- якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму в розмірі завдатку або його вартості. 

Сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.

Завдаток необхідно відрізняти від авансу.

Аванс — це також визначена грошова сума. Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не по­кладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання.

Тому незалежно від того, яка сторона відпо­відальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути.

І якщо продавець чи підряд­ник отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то незалежно від того, з чиєї вини це трапи­лось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

Порука – це односторонній, консенсуальний договір, за яким третья особа бере на себе повну або часткову відповідальність за невиконання чи неналежне виконання боржником його зобов’язання перед кредитором.

Порука має бути оформлена як договір, що укла­дається між основним боржником і поручником на користь третьої особи — кредитора з основного боргу.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа чи кіль­ка осіб.

Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржнику.

У разі невиконання основного зобов'язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не передбачено договором поруки. Поручитель відповідає в тому самому обсязі, що й борж­ник, зокрема відповідає за сплату основного боргу, про­центів, сплату неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

На поручителя покладається обов'язок до задоволення вимоги кредитора попередити про це боржника, а якщо проти поручителя вчинено позов, — залучити боржника до участі у справі. В іншому разі боржник має право висунути проти вимоги поручителя, який виконав зобов'язання борж­ника, всі заперечення, які він мав проти кредитора.

Поручитель має право висунути проти вимоги кредито­ра заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умов, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Пору­читель не втрачає права на ці заперечення навіть у тому разі, якщо боржник від них відмовився або визнав свій борг.

До поручителя, який виконав зобов'язання, переходять усі права кредитора з цього зобов'язання, в тому числі й ті, що забезпечували виконання основного зобов'язання. Після виконання поручителем зобов'язання кредитор по­винен вручити поручителю документи, які посвідчують вимоги до боржника та права, що забезпечують ці вимоги.

Гарантія - це письмове зобов'язання банку, іншої кредитної установи, страхової організації (гаран­та), яке видається на прохання іншої особи (принципа­ла), за яким гарант зобов'язується сплатити кредито­рові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов га­рантійного зобов'язання грошову суму після подання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату.

Гарантія діє протягом строку, на який її видано, і чинна від дня її видачі, якщо в ній не встановлено інше.

Гарантом може бути лише юридична особа або держава. Як правило, гарантію застосовують для забезпечення належного виконання обо­в'язків у кредитних договорах. Належне бенефіціарові за гарантією право вимоги до гаранта не може бути передано іншій особі, якщо в гарантії не передбачено інше.

Зобов'язання гаранта перед бенефіціаром є самостійним і таким, що не залежить від основного зобов'язання, на за­безпечення виконання якого гарантію видано. Гарантію не може відкликати гарант, якщо в ній не передбачено інше.

Гарант на відміну від поручителя несе субсидіарну відпо­відальність. Тобто передбачене гарантією зобов'язання гаранта перед бенефіціаром обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. Така відповідальність настає, якщо борж­ник не має відповідних коштів для повернення бенефіціару.

Гарант має право зажадати від принципала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бенефіціарові за гарантією, якщо інше не передбачено угодою гаранта з прин­ципалом. Однак гарант не має права вимагати від принци­пала в порядку регресу відшкодування сум, сплачених бе­нефіціарові за гарантією не відповідно до умов гарантії або за порушення зобов'язань гаранта перед бенефіціаром, якщо угодою гаранта з принципалом не передбачено інше.

Гарант повинен розглянути вимогу бенефіціара з додани­ми до неї документами в зазначений у гарантії строк, а в разі відсутності його - у розумний строк, і виявити розумну дбай­ливість, щоб установити, чи відповідають ця вимога та додані до неї документи умовам гарантії. Гарант має право відмови­ти бенефіціарові в задоволенні його вимоги, якщо вона або подані до неї документи не відповідають умовам гарантії, або вони подані гарантові після закінчення визначеного в гарантії строку. При цьому гарант повинен негайно повідомити бене­фіціара про відмову задовольнити його вимогу.

Зобов'язання гаранта перед бенефіціаром за гаран­тією припиняється:

• сплатою бенефіціарові суми, на яку видано гарантію;

• закінченням визначеного в гарантії строку, на який її видано;

• внаслідок відмови бенефіціара від своїх прав за гаран­тією шляхом повернення її гарантові;

• внаслідок відмови бенефіціара від своїх прав за гаран­тією за допомогою письмової заяви щодо звільнення гаран­та від його зобов'язання.

Застáва  — один із засобів забезпечення зобов'язань. В силу застави кредитор має право в разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого рухомого або нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (ст. 572 ЦКУ).

Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому. Застава виникає на підставі договору, закону чи рішенні суду.

Окремі види застави:

1. Іпотека — застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи

2. Заклад — застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом — у володіння третій особі

3. Податкова застава.

Іпоте́ка (грец. ὑποθήκη — застава) — застава землі, нерухомого майна, при якій земля та майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи.

Кредит, отриманий під заставу нерухомого майна називається Іпотечним кредитом.

Податкова застава - спосіб забезпечення податкового зобов'язання платника податків, не погашеного у строк. 

Податкова застава виникає в силу закону. 

У силу податкової застави орган стягнення має право в разі невиконання забезпеченого податковою заставою податкового зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому законом. 

Мета податкової застави - захист інтересів бюджетних споживачів.

Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення. Право податкової застави виникає у разі:

- неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації;

- несплати у строки, встановлені цим Законом, суми податкового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації або визначеної контролюючим органом.

Право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків:

- які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права;

- які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.

Платник податків має право безоплатно зареєструвати податкову заставу в державних реєстрах застав рухомого чи нерухомого майна, а податковий орган зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі застав за умови строку дії такої податкової застави більш як десять календарних днів.

26