Лекція 22, 23
Тема: Загальні положення зобовязального права.
П л а н:
Поняття зобов’язального права.
Поняття та види зобов'язань.
Підстави виникнення зобов'язань.
Суб'єкти зобов'язань.
Виконання зобов’язань.
Припинення зобов’язань.
Література:
1. Конституція України 28.06.1996р. 2. Цивільний кодекс України 01.01.2004р. 3. Гражданское право /Под ред Е.А. Суханова. – М.: Бек, 2002. 5. Загальна теорія цивільного права. – К., 2007.
Поняття зобов’язального права.
Зобов'язальне право являє собою один з центральних інститутів цивільного права України – це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють за допомогою цивільно-правового методу суспільні відносини, які складаються у зв’язку з передачею майна, виконанням робіт, наданням послуг або сплатою грошей між суб’єктами цивільного права.
Предметом зобов’язального права, як підгалузі цивільного права, є майнові відносини.
Система зобов’язального права складається із інститутів Загальної частини та інститутів Особливої частини.
В ЦК України Загальна частина зобов’язального права складається із двох підрозділів: загальні положення про зобов’язання та загальні положення про договір.
Особлива частина містить норми, присвячені врегулюванню окремих видів зобов’язань: як договірних та і не договірних.
Поняття та види зобов'язань.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Зобов'язання – це різновид цивільних правовідносин.
Елементами зобов’язання , як і будь-якого правовідношення, є його суб’єкти, об’єкт, і зміст.
Суб'єктами зобов’язання є уповноважена сторона - кредитор і зобов’язана сторона - боржник.
Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, у тому числі й юридичні особи публічного права.
У односторонньому зобов’язанні кредитор має - лише право, а боржник – обов’язок;
а у двосторонньому (взаємному) зобов’язанні кожна зі сторін має як права, так і обов’язки.
Наприклад: у договорі позики позикодавець є виключно кредитором, а позичальник – виключно боржником.
Однак у переважній більшості випадків кожний із суб’єктів зобов’язання є водночас і кредитором, і боржником.
Відповідно до ст. 510 ЦК якщо кожна із сторін зобов’язання має одночасно і права, і обов’язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов’язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Наприклад, у договорі купівлі-продажу обидва продавець і покупець виступають і кредитором, і боржниками одночасно.
Об'єктом зобов’язання є певна поведінка боржника. Найчастіше вона виражається в діях.
Це можуть бути передання речі і відповідна її оплата в договорі купівлі-продажу, надання послуг за договором підряду, повернення боргу у договорі позики.
Однак не виключена ситуація, коли об’єктом зобов’язання може бути і бездіяльність.
Наприклад: з власником земельної ділянки укладено договір про те, що він не буде перешкоджати випасанню худоби на його ділянці.
Від об’єкта зобов’язання слід відрізняти предмет зобов’язання.
Якщо об’єкт - це певна поведінка його учасників, то предмет - ті речі або майно, нематеріальні блага, стосовно яких існує інтерес учасників цього правовідношення.
Зміст зобов’язання, як і будь-якого цивільного правовідношення, включає суб’єктивне право і відповідний його обов’язок.
Суб'єктивне право, що належить управомоченій стороні у зобов’язанні (кредитору), називають правом вимог, а відповідний йому обов’язок зобов’язаної сторони (боржника) - боргом.
Отже, зміст зобов’язання становлять права та обов’язки його сторін.
Для поділу зобов’язань використовують різні класифікаційні критерії.
Залежно від підстави виникнення зобов’язання поділяються на:
договірні – засновані на договорі;
- недоговірні – зобов’язання виникають за відсутності погодженої волі його учасників і не завжди є результатом правомірних дій.
Отже, договірні зобов'язання можуть бути поділені на наступні групи:
а) зобов'язання щодо передачі майна у власність;
б) зобов'язання щодо передачі майна у користування;
в) зобов'язання щодо виконання робіт;
г) зобов'язання щодо надання послу;
д) зобов'язання щодо розпорядження правами інтелектуальної власності.
Другий тип зобов’язань - недоговірні зобов'язання – поділяються на групи - регулятивні та охоронні.
- регулятивні – до яких належать всі види договірних та окремі види не договірних зобов’язань; (ст. 78-80 ЦК).
- охоронні - до охоронних зобов’язань належать інші види не договірних зобов’язань. ( ст. 81-83 ЦК).
2. Залежно від цільового призначення зобов’язання поділяються на: - основні - є самостійними зобов’язаннями й не залежить від інших зобов’язань ;
- додаткові (акцесорні) – призначені для забезпечення виконання основного зобов'язання.
Вони є спеціальними забезпечувальними засобами, які застосовуються лише до тих зобов’язань, для яких спеціально встановлено законом або домовленістю сторін.
До додаткових зобов’язань належать зобов’язання щодо неустойки, поруки, завдатку, застави, притримання.