М іністерство культури України

ДЗ «Державна бібліотека України для юнацтва»

Лесь Курбас – основоположник українського авангардистського театру

(До 125-ї річниці від дня народження)

Біобібліографічний дайджест

Київ 2012

ББК 85.334.3(4Укр)6я1

К 93

Лесь Курбас – основоположник українського авангардист-ського театру : до 125-ї річниці від дня народж. : біобібліогр. дайджест / [уклад. О. Круківська ; ред. С. Чачко] ; ДЗ «Держ. б-ка України для юнацтва». – Київ, 2012. – 24 с.

Лесь Курбас – один із чільних діячів відродження української національної культури ХХ ст. У 30-х рр. ХХ ст. він був репресований, загинув на Соловецьких островах. Його ім’я довгий час не згадувалося в контексті театрального мистецтва. І лише в 90-х  рр. минулого століття він повернувся до нашої свідомості як режисер-мислитель, актор, організатор театрів, театральний педагог і публіцист, драматург і перекладач.

Центри Леся Курбаса у Києві та Львові – це творчі театральні майстерні, академії для покоління молодих режисерів та акторів, художників та сценаристів. На їх базі щороку проводяться науково-практичні конференції, театрально-мистецькі фестивалі, на практиці реалізуються ідеї видатного режисера-філософа, актора Божої милості.

Укладач О. Круківська

Редактори C. Чачко

Відповідальний за випуск Г. Саприкін

 

Укладач О. Круківська, 2012

© ДЗ «Державна бібліотека України для юнацтва», 2012

Основні віхи життя Леся Курбаса

(коротка біографічна довідка)

Лесь Курбас – один із видатних діячів відродження української національної культури ХХ ст., режисер-мислитель і актор, організатор театрів, театральний педагог і публіцист, драматург і перекладач.

Лесь (Олександр-Зенон) Степанович Курбас народився 25 лютого 1887 р. у м. Самборі (тепер Львівська область) у родині акторів Яновичів – Степана та Ванди. У 1907 р. закінчив Тернопільську гімназію і студіював філософію у Віденськму та Львівському університетах.

Найбільший вплив на молодого Леся Курбаса мали французький філософ Анрі Бергсон (основоположник інтуїтивізму) та німецький актор Йозеф Кайнц, який захоплював глядачів логічністю та точністю своєї гри (перебуваючи у Відні, Лесь Курбас навчався театральному мистецтву саме в Й. Кайнца).

Дослідники зазначають, що вперше ім’я Леся Курбаса – аматора-актора, з’явилося в пресі в зв’язку з виставою «Псотник» Августа Коцебу 28 березня 1909 р.

У 1912 р. Лесь Курбас – адміністратор і режисер «Гуцульського театру» Гната Хоткевича. А 1915 р. він організовує театральну групу «Тернопільські театральні вечори» та стає її режисером і художнім керівником. 28 березня 1916 р. на запрошення Миколи Садовського Курбас виїжджає до Києва, де грає в театрі корифея.

Початком створення театру Леся Курбаса, на думку М. Москаленка, треба вважати організацію 16 травня 1916 р. в Києві театру-студії з числа студентів Музично-драматичної школи ім. М. Лисенка. З цієї «групи молоді» незабаром постане «Молодий театр», який перший свій сезон розпочне 24 вересня 1917 р. у приміщенні театру Бергоньє (нині – театр ім. Лесі Українки) п’єсою В. Винниченка «Чорна Пантера і Білий Ведмідь». Театр проіснував до 26 січня 1918 р. в умовах, вкрай несприятливих не тільки для мистецтва, а й для повсякденного життя: театральний колектив перебував у постійній межовій ситуації, «…яка вимагала від актора не «читання», а «повної загибелі всерйоз» (Б. Пастернак). Під орудою Леся Курбаса молодотеатрівці оголосили війну театральній рутині, штампам, ідейно-художній безхребетності. Утверджуючи емоціональне начало в акторській грі, Лесь Курбас водночас вимагає суворого контролю над емоціями, підпорядкування їх основній ідеї вистави: «Старий театр «нутра» тим не мистецький, що почування, котре є стимулом усіх мистецтв, значить і театру, зробив своїм засобом. Грецький актор зворушував у масці і на котурнах, і був строго скандуючим». Жест-дія, інтонація актора, народжувані думкою, почуттям, повинні будити в глядачеві відповідні почування та думки. На місці режисера та його ролі у театрі Лесь Курбас постійно наголошував, стверджуючи, що «режисер – немов дзеркало для актора, він має розвивати критичне ставлення до себе, допомагати пізнати свої творчі сили й засоби».

«Молодий театр» налічував у своєму репертуарі 17 вистав авторів різних епох та стилів: «Затоплений дзвін» Г. Гауптмана, «Тартюф» Ж.-Б. Мольєра, «Едіп-цар» Софокла, «Гріх» В. Винниченка, «Йоля» Є. Жулавського, «У пущі» Лесі Українки, «Коза-дереза» М. Лисенка тощо. Це не було естетичним еклектизмом, а, на думку М. Москаленка, свідчило «…навпаки, про досить усвідомлене прагнення в межах порівняно малого часового інтервалу “переграти” хоча б основні віхи і явища європейської театральної історії». Цьому сприяла і співпраця режисерів: крім Леся Курбаса, у театрі працювали Г. Юра, С. Семдор, В. Васильєв. Про «Молодий театр», його завдання, мету, розвиток тощо детально розповів Лесь Курбас у своїх статтях періоду 1917 – 1919 рр. Навесні 1919 р. «Молодий театр» об’єднали з Першим театром Української Радянської Республіки імені Т. Шевченка («Кийдрамте», Київським драматичним театром). 30 березня 1922 р. Лесь Курбас з групою однодумців організовує велетенське за своїм розмахом Мистецьке об’єднання «Березіль», яке проіснувало до 1934 р., спочатку в Києві, а з березня 1926 р. у Харкові – новоствореній столиці України. 

Як актор Лесь Курбас створив на сценах різних театрів образи Гонти («Гайдамаки» Т. Шевченка), Гурмана («Украдене щастя» І. Франка), Астрова («Дядя Ваня» А. Чехова), Хлестакова («Ревізор» М. Гоголя), Едіпа («Едіп-цар» Софокла), Макбета («Леді Макбет» В. Шекспіра), Збігнева («Мазепа» Ю. Словацького) та ін.

Як режисер Лесь Курбас поставив вистави: «Гайдамаки» Т. Шевченка (1921 р.); «Жовтень» (1922 р.) і «Рур» (1923 р.); «Джіммі Хіггінс» за Е. Сінклером (1923 р.); «Макбет» за В. Шекспіром (1924 р.); «Напередодні» за О. Попівським (1925 р.); «Золоте черево» Ф. Кроммелінка (1926 р.); «Пролог» (1927 р.) і «Жовтневий огляд» (1927 р.); «Народний Малахій» М. Куліша (1929 р.); «Диктатура» І. Микитенка (1930 р.); «Народження Велетня» (1931 р); «Маклена Граса» М. Куліша (1933 р.).

На кіностудії Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ) Лесь Курбас поставив фільми: «Вендета», «Макдоналд» (1924 р.) та «Арсенальці» (1925 р.), а також зняв кінокадри до постановок «Джиммі Хіггінс» (1923 р.) і «Диктатура» (1930 р.).

Викладав 1922 – 1926 рр. у Київському та 1926 – 1933 рр. у Харківському музично-драматичному інститутах. Один із ініціаторів створення журналів «Театральні вісті», «Радянський театр», «Барикади театру».

За почином Курбаса засновано театральний музей та утворено ряд майстерень «Березоля» в різних містах України.

Свої ідеї Курбас виклав у низці статей і виступів, які викликали гострі дискусії з питань теорії і практики театру, режисерської й акторської майстерності та національного питання. У квітні 1927 р. і в червні 1929 р. Лесь Курбас бере активну творчу участь у театральних диспутах.

У 1931 р. партійні критики і опоненти Леся Курбаса розпочали цькувати його в пресі й на публічних зборах. Нагінка закінчилася усуненням Курбаса від керівництва театром «Березіль» у жовтні 1933 р. і його виїздом до Москви, де режисер короткий час працював у єврейському театрі Міхоелса.

26 грудня 1933 р. Лесь Курбас був заарештований у Москві і 9 квітня 1934 р. засуджений у Харкові до 5 років ув’язнення. Наприкінці того ж року його вислали до Соловецького концтабору.

Курбас був розстріляний на Соловках 3 листопада 1937 р., напередодні 20-річчя Жовтневої революції, разом із 1117 іншими людьми.