Малюнок 2.3 Господарство Японії

Багато факторів прискореного економічного розвитку вичерпалися. Лише високий рівень кваліфікації робочої сили (в поєднанні з певними традиціями дисципліни й культури праці) зберіг своє значення. Деякі фактори економічного зростання трансформувалися. Так, від практики запозичення зарубіжних технологій Японія перейшла до інтенсивного розвитку власних наукових досліджень (особливо прикладних), що створило розвинутий науковий комплекс.

Ускладнення ситуації на світових ринках сировини і палива японська економіка згладила посиленим впровадженням енерго- та матеріалозберігаючих технологій. На новому етапі розвитку провідного значення набули наукомісткі галузі, продукція яких забезпечила зміцнення позицій Японії на світових ринках; зросло значення "індустрії інформації"; необхідність вирішення екологічних проблем стимулювала виникнення індустріально-екологічного комплексу.

Наприкінці 80-х років XX ст. в Японії склалося унікальне господарство, в якому поєднуються високоінтенсивні виробництва (енерго- та ресурсозберігаючі, ті, що базуються на "високих технологіях") і невиробнича сфера, орієнтована на високі світові стандарти якості життя.

Ринок праці в Японії репрезентований робочою силою з вельми високим рівнем фахової підготовки, культури праці та професійної мобільності. Показники продуктивності праці - одні з найвищих у світі. Причому за останні десятиріччя зростання продуктивності праці обганяло ріст заробітної плати, а заробітна плата поступово стала однією із найвищих у світі.

Японські підприємства мають сучасні основні фонди. Завдяки прогресивним амортизаційним відрахуванням підприємці не тільки використовують нове і найновіше устаткування, а й замінюють морально застаріле, навіть якщо не вийшов строк його фізичного зносу. Рівні фондоозброєності праці та фондовіддачі у провідних галузях матеріального виробництва вищі або дорівнюють західноєвропейським, чи наближаються до рівнів США.

Одними з основних внутрішніх ресурсів розвитку продуктивних сил стають модернізація техніки та перебудова технології виробництва. У промисловості досягнуто високих рівнів автоматизації, кібернетизації й роботизації виробництва. Основні зовнішні ресурси розвитку складаються за рахунок реалізації на світовому ринкові високоякісної та конкурентоздатної продукції наукоміс тких галузей промисловості й продукції наукового комплексу.

Японська промисловість активно пов'язана зі світовими ринками. З одного боку, для її потреб довозиться 79 % необхідного вугілля, 99 % нафти, 98 % залізної руди, 70 % лісу, 100 % фосфатів, бокситів, бавовни, вовни тощо. З дру­гого боку, на експорт іде половина вироблених автомобілів, майже 90 % годин­ників, 95 % відеомагнітофонів, 75 % копіювальних машин, понад 50 % те­левізорів та калькуляторів, понад 40 % верстатів тощо.

В Японії створений потужний науково-виробничий комплекс. Це дає змогу роз­глядати виробництво наукоємної та технічно складної продукції як основний напрям спеціалізації країни в міжнародному поділі праці. Науково-виробничий комплекс має високий рівень територіальної концентрації. Так, на агломерацію Токіо - Йокогама припадає 60 % наукових розробок і близько 40 % продукції галузей високої технології. Важливу роль відіграють також Осака, Кіото і Нагоя. Перспективним напрямом покращення територіальної організації цього комплексу є створення сис­теми технополісів - науково-промислових зон, оснащених сучасною інфраструкту рою і науково-дослідними підприємствами. Створене перше «наукове місто» - Цукуба, створюється ще 19.

Зовнішньоекономічні зв'язки. На Японію припадає понад 6 % імпорту та понад 9 % експорту, 15 % прямих зарубіжних інвестицій світу. Найважливішою тенденцією зовнішньоекономічної діяльності країни є перехід її від опори пере­важно на зовнішню торгівлю до опори переважно на інвестиційну діяльність.

На світовому ринку науково-технічних знань Японія, яка раніше залежала від залучення зарубіжних технологій, нині сама стала значним постачальником наукових розробок, особливо в галузях електроніки, автомобіле- і суднобудуван­ня, хімії, матеріалознавства, біотехнологій тощо. На світовому ринку інвестицій японські корпорації активно займаються створенням спільних підприємств, їх скуповуванням в економічно розвинутих країнах.

Опанувавши передовий світовий науково-технічний досвід, Японія була змушена створювати власні передові технології, а отже, власний науково-виробничий комплекс зі своїми пріоритетами наукового пошуку. У 80-ті роки XX ст. виробництва "високих технологій" стали основними у структурі виробництва, експорту товарів. Японія опинилася серед світових лідерів не тільки в чорній металургії, хімічній промисловості та суднобудуванні, а й у виробництві побутових електроприладів, електронних виробів, інтегральних схем, ЕОМ та офісного устаткування і автомобілебудуванні.

Водночас у 70-80-ті роки XX ст. на тлі безумовних успіхів Японії в розвитку науково-технічного прогресу та експансії на зовнішніх ринках не настільки однозначно успішно розвивалися внутрішні макроекономічні процеси. Економічна активність наприкінці 70-х, коли Японія могла купувати сировину та інші імпортні товари за порівняно низькими цінами завдяки зростанню курсу єни, та у першій половині 80-х років XX ст., коли до цього додалося розширення експорту на американський ринок, завершилася наприкінці 80-х найдовшим за всі післявоєнні роки періодом економічного зростання. Його почали називати "Бум Хейсей", але інтерпретували зрештою як період "бульбашкової економіки". Економічне зростання в цей час ґрунтувалося на активному попиті внутрішнього ринку в сегментах приватного житлового будівництва, інвестицій в устаткування та виробництво високотехнологічних товарів.

Однак значна частина внутрішнього попиту задовольнялася завдяки дешевим кредитам і позикам, кошти для яких надходили від спекуляції землею, нерухомістю та цінними паперами. Коли на початку 90-х років XX ст. "обвалився" ринок цінних паперів, а з ним і ринки землі та нерухомості, країна потрапила в смугу тривалої економічної кризи. Фінансові інституції зазнали тяжких втрат капіталу. Основною причиною економічного зриву стала недосконалість існуючої структури фінансового сектору Японії, яка вже не відповідала вимогам сучасної світової економіки.