Тести для самоперевірки знань

І. Предметом соціальної філософії є:

1. Цілісна система у взаємодії всіх сторін суспільства

2. Лише функціонування соціальних інститутів

3. Закони виникнення основних сфер суспільного життя

4. Суспільно-виробничі відносини

2. Хто з філософів називав людину «політичною твариною»?

1. Платон

2. Сократ

3. Аристотель

4. Фейєрбах

5. К . Маркс

2. Яке з визначень найбільш влучно пояснює термін «суспільс­тво»?

1. Об’єднання общин

2. Сукупність особистостей

3. Система, що само розвивається

4. Класова ієрархія

2. Соціальна структура суспільства — це:

1. Сукупність соціальних спільнот

2. Сукупність класів

3. Диференціація соціуму за владною ознакою

4. Сукупність сфер діяльності

2. Суспільство — це:

1. Різноманітність форм буття людини

2. Сукупність кланів та класів

3. Форма життєдіяльності людей

4. Взаємодія людей заради загальної вигоди.

2. Вчення про суспільно-економічну формацію створив:

1. О. Конт

2. Л. Гумільов

3. К. Маркс

4. О. Шопенгауер

5. М. Грушевський

2. Суспільні закони, на відміну від законів природи:

1. Виникають пізніше

2. Реалізуються тільки в процесі свідомої діяльності людей

3. Більш складні за механізмом прояву

4. Мають вірогідний характер

5. Завжди діють стихійно

Вкажіть помилкове твердження

2. Термін «філософія історії» у науковий обіг ввів:

1. Вольтер

2. Ж.Ж. Русо

3. Геродот

4. Ф. Енгельс

5. І . Кант

2. Формаційний підхід у поглядах на соціальну історію людст­ва створив:

1. Г. Гегель

2. І. Кант

3. К. Маркс

4. О. Конт

5. М. Вебер

2. Складне суспільство — це таке:

1. Що утворене з декількох держав або країн

2. В якому існують багаті та бідні

3. Де є декілька рівнів управління

4. Де є декілька соціальних верств населення, що розташовуються зверху вниз із зменшенням доходів.

[ф Розділ 2

ОСНОВНІ СФЕРИ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ. МАТЕРІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СФЕРА

План

1. Теоретичні проблеми структури суспільства.

2. Матеріальне виробництво: поняття і основні еле­менти.

3. Продуктивні сили та виробничі відносини.

4. Т ехніка і науково-технічний прогрес.

Основні поняття: сфера суспільного життя, матеріаль­но-економічна сфера, соціальна сфера, політична сфера, духовна сфера, детермінанта суспільного розвитку, моно- казуальність, полі казуальність, праця, суспільне виробни­цтво, матеріальне виробництво, спосіб виробництва, про­дуктивні сили, предмети праці, знаряддя праці, засоби виробництва, умови праці, оречевлена праця, жива праця, виробничі відносини, техніка, науково-технічний прогрес, технологічний детермінізм, технофобія.

1. Теоретичні проблеми структури суспільства

Уся історія розвитку соціально-філософських поглядів на суспільство — від античних і до теперішніх часів — являє со­бою ряд спроб дати найбільш точне визначення феномена струк­тури суспільства. Це не випадково, оскільки структурне дослі­дження суспільства в історичному контексті не має певних обмежень і містить у собі невичерпний евристичний потенціал.

У такому дослідженні неминуче переплітаються історичний і логічний, описово-емпіричний та абстрактно-логічний підходи, онтологічні, аксіологічні та гносеологічні аспекти тощо. Так, у структурному визначенні суспільства колись тимчасово перема­гав абстрактно-теоретичний підхід (Ж.-Ж. Руссо). Потім ставав дуже впливовим натуралізм, відповідно до якого суспільство уявлялося як продовження і розширення природних зв’язків між індивідами (Л. Фейєрбах). На зміну останньому прийшов жорст­кий класово-економічний детермінізм (К. Маркс).

Своє бачення структури суспільства сформулювали такі авто­ритети, як Аристотель (спільність людей, об’єднаних соціальни­ми інтересами), О. Конт (результат чинності закону функціону­вання складних систем), Г. Гегель (громадянське суспільство, засноване на сукупності економічних відносин).

Пізніше досить великої популярності набула теорія соціальної дії М. Вебера і Т. Парсонса. У ній не абстрактні індивіди, а сама соціальна дія вважалася центроутворюючим чинником суспільс­тва, який складається з суб’єкта, конкретної ситуації і поточної орієнтації цього суб’єкта

Підхід М. Вебера ґрунтується на спробі пояснити:

1. за допомогою яких осмислено співвіднесених дій (чи то з об’ єктами зовнішнього або власного внутрішнього світу) люди, які володіють специфічними успадкованими якостями, намага­ються здійснити своє прагнення, обумовлене, крім інших причин, і цими якостями; якою мірою і з якої причини їм це вдається або не вдається.

2. які зрозумілі нам наслідки подібне (обумовлене спадкоєм­ністю) прагнення має для осмислено співвіднесеної поведінки інших людей?

Т. Парсонсу проблема бачилася майже так само. Основний зв’язок із соціальною системою, вважає він, здійснюється через особистість; головна зона проникнення — це статус членства. Суспільство може бути самодостатнім тільки тією мірою, в якій воно може «покластися» на те, що діяння його членів будуть служити адекватним «внеском» у його соцієтальне функціону­вання. У випадку взаємовідносин особистості і суспільства їх аб­солютна інтеграція необхідна не більше ніж в інших випадках взаємообміну, що припускають взаємодостатність.

Поряд із парсонівською, сучасне трактування соціальної дії, на думку Г. Тернборна, постає як сукупність ситуацій і сукуп­ність імовірних дій, що мають хоча б дві альтернативи. Таким чином, сучасне суспільствознавство в порівнянні з минулим фі­лософії безмежно розширює та генерує нові тлумачення суспіль­ства й основних компонентів його структури. При цьому воно критично оцінює попередні концепції щодо розуміння структури суспільства, відзначаючи, що, по-перше, у формальному плані фактично кожна з відомих концепцій суспільства претендувала на істину в останній інстанції і тому досить слабко була пов’ язана з концепціями-попередницями і навіть сучасницями; по-друге, у змістовному плані переважній більшості цих концеп­цій притаманна певна одномірність. У результаті цього структур- на одиниця суспільства в них розрізнено представлена або інди­відом, або спільнотою людей, або соціальною дією, і, таким чи­ном, легко зводиться до одного порядку. При цьому не врахову­ється, що не всі структурні компоненти суспільства є одно- порядковими. Тут співіснують рівновеликі індивідуальні, спіль- нісні та діяльнісні чинники, статичні й динамічні, результуючі та процесуальні, а також кількісні, якісні й часові компоненти.

Існує декілька підходів щодо визначення структури суспільст­ва та основних компонентів цієї структури. Серед них можна на­звати інституціональний, спільнісний, процесуальний, функціо­нальний, системний, міжособистісний і посферний.

Згідно з посферним підходом суспільство як складне ціле роз­діляється на декілька сфер, або систем. Найчастіше виділяють чотири основні з них: 1) матеріально-економічна; 2) соціальна;

3. політична; 4) духовна. Кожна з названих сфер має свої особли­вості і специфічну внутрішню структуру. При цьому слід мати на увазі, що всі сфери суспільного життя реально не існують як аб­солютно самостійні сутності. Насправді вони є абстракціями, за допомогою яких можна вичленовувати й вивчати окремі галузі діяльності реально нероздільного цілісного суспільного суб’єкта для поглибленого дослідження різноманітних і взаємозумовлених проявів суспільного життя. Неможливо уявити існування й роз­виток суспільства без якоїсь із названих сфер, що свідчить про їх обов’язкову присутність і важливу роль у суспільному процесі. Разом із тим вибір якоїсь провідної, детермінуючої або провід­них, детермінуючих сфер (факторів, аспектів, причин) стає мето­дологічною — моноказуальною (однопричинною) або поліказуа- льною багатопричинною) — основою аналізу суспільства і суспільних явищ. Так матеріально-економічна детермінанта ле­жить в основі формаційного, матеріалістичного підходу; духовна детермінанта підживлює різноманітні ідеалістичні погляди на природу і сутність суспільства, соціокультурна детермінанта пе­вним чином «урівнює» роль матеріально-економічних та духов­них факторів у суспільних процесах.