4. Наслідки глобалізації

Цей складний та багатоаспектний процес — глобаліза­ція — в світі сприймають двояко: позитивно та негативно. Бі­льшість противників глобалізації вважають потворою, що прони­кає всюди, захоплюючи у свої тенета все навколо. Вона порушує певний культурний баланс, який складався в деяких народів сто­літтями, сприяє проникненню чужих ідей, думок, інтересів, що відштовхують на маргінес інтереси держави, індивіда, що при­зводить врешті-решт до розчинення народів, націй, їхньої куль­тури та свідомості особи. Остання перетворюється на космополі­та, і їй все важче ототожнювати себе з тією чи іншою нацією. Відчуваючи чужий економічний, інформаційний, політичний тиск, особа прагне опиратися йому, але, на жаль, усі її зусилля марні. Це призводить до кризи особистості, особливо в суспільс­твах, які були закриті протягом довгого часу та не були втягнуті у світові процеси. Тепер вони намагаються застрибнути на підні­жку потягу, який вже набрав ходи, але не всім це вдається безбо­лісно. Такі держави не мають вибору. Вони мусять дивитись впе­ред, не оглядаючись назад, не роздумуючи довго над тим, як це все відбувається і до чого це призведе. Головне — їхати в цьому потязі, бо це престижно, якою б болісною ця поїздка не була.

Дослідники констатують, що в період глобалізації збільшуєть­ся залежність держави від капіталу, збільшується розрив між ба­гатими та бідними — між людьми, між суспільствами, між дер­жавами. Ця нерівність у сучасному світі стабілізується. В усіх країнах, в т. ч. і у високорозвинених, спостерігається поступовий занепад середнього класу. Вільна конкуренція зміцнила нерів­ність на внутрішньо- та міждержавному рівні, хоча вважалося, що саме вона є стартовим пунктом подальшого розвитку капіта­лу. Виявилося, що глобалізація не враховувала колективних й ін­дивідуальних інтересів. Збереження миру не відбулося і в наш час. Те саме можна сказати і про загальні принципи справедливо­сті, права народів і людини, захист довкілля.

Глобалізація розвивається та має певні мережі: телекомуніка­ції, транспорт, фінанси. Разом із корпоративними мережами іс­нують діаспорні, релігійні, мафіозні. Добре, якщо ці мережі впо­рядковані та контрольовані. Якщо ж такий канал контролюється недостатньо — виникає таке негативне явище глобалізації як на- ркобізнес, що об’ єднує виробництво, продаж наркотиків у всьому світі. Наркобізнес набув глобального масштабу, він не знає ані кордонів, ані національності.

Сучасні аналітики зазначають, що процес глобалізації не тіль­ки породжує одноманітні структури в економіці та політиці різ­них країн світу, але й призводить до «глобалізації» — адаптації елементів сучасної західної культури до локальних умов і місце­вих традицій. Нормою стає не однорідність, а гетерогенність ре­гіональних форм життєдіяльності людини. На такій основі мож­ливе не лише збереження, але й відродження, розвиток місцевих культурних традицій, локальних цивілізацій. Глобалізація, за су­часних уявлень, потребує від місцевих культур не підпорядку­вання, а селективного, вибіркового сприйняття і засвоєння ново­го досвіду. При цьому значна частина дослідників вважає основною тенденцією суспільного прогресу в сучасному світі глобалізацію.

Розвинені країни намагаються використати об’єктивний про­цес глобалізації, що передбачає взаємозалежність економік різ­них держав, необхідність спільного вирішення важливих плане­тарних проблем (таких як забруднення навколишнього сере­довища, забезпечення продовольчими ресурсами постійно зрос­таючого населення планети тощо) у своїх інтересах, надаючи йо­му свідомо спрямований характер. Як результат, — між держа­вами прискорено укорінюється не взаємодія, а залежність однієї групи держав від іншої, а точніше, прискорене підкорення бідних країн багатими.

У цьому проекті глобалізації лідером виступає Захід, з провід­ною роллю США, з його рецептами уніфікації світу та бажанням нав’язати свою волю всім незахідним цивілізаціям. Десятки кра­їн, що розвиваються, і ті, що потрапили в групу «наздоганяючих країн» з перехідною економікою, знаходяться у залежності від Заходу, та в умовах жорсткого контролю з боку міжнародних фі­нансових організацій — МВФ, СБ, регіональних банків розвитку та ін.

Не менш ефективно Захід використовує інтелектуальні ресур­си національних держав. Інтелект не виживає в злиднях і безвісті. Тому відтік інтелектуальних ресурсів, від яких залежить успіх у глобальній конкуренції будь-якої країни, носить масовий, поміт­ний та односпрямований характер. Втрата інтелектуального по­тенціалу будь-якої держави вкрай небезпечна.

В основу процесу глобалізації закладено інтеграцію світової економіки та вироблення її інтеграційних механізмів, що визна­чає напрями та пріоритети сучасного етапу інтернаціоналізації господарської діяльності багатьох регіонів і держав світу, суттєво впливаючи на їх стратегічні інтереси. Економічна інтеграція є на­слідком закономірного розвитку науково-технічного прогресу, тенденцій демографічного процесу, різкого скорочення простору за рахунок поширення транспортно-комунікаційних мереж, рин­кової «уніфікації». І головне, — вона зумовлена наявністю і не­обхідністю розв’язання глобальних проблем (енергетичної, про­довольчої, проблем використання світового океану та космосу, економічного зростання та зростання народонаселення, економі­чної безпеки, роззброєння та посилення боротьби з міжнародним тероризмом). Але зазначимо, що глобальний характер економіч­ної інтеграції не притаманний усім країнам світу, а лише най­більш розвинутим, які входять у так званий «золотий мільярд» планети. Це дає підстави стверджувати, що глобалізація стано­вить нову фазу в розвитку монополістичного капіталізму, яка призвела, особливо після розвалу СРСР, до глобального капіта­лізму.

Стратегія глобального капіталізму спрямована на створення єдиного глобального ринку, до якого увійдуть розвинуті держави та колишні колоніальні і соціалістичні країни. Основними руші­ями глобального капіталізму, сучасної світової економіки, її гос­подарськими суб’єктами є транснаціональні корпорації. Це вони є повноправними учасниками світового ринку з багатомільярд­ними оборотами. Це з їх появою став поширюватися процес гло­балізації економіки. Саме вони мають основні прибутки від гло­балізації.

Як правило, ТНК поширюють свою міжнародну діяльність шляхом придбання чи створення нових компаній, організацій, спільних підприємств, а найчастіше шляхом різного роду злиття та поглинання. Цей процес набрав такого прискорення, що став основною формою конкуренції. Щодо таких міжнародних органі­зацій як, ВБ, МВФ, ВТО, то вони виконують волю ТНК на при­душення їх конкурентів. Отже, глобалізація є нічим іншим, як процесом подальшої монополізації капіталізму, переходом капі­талізму до нової фази розвитку.

Таким чином, становлення «ґлобалізаційного світу» викликає нові протиріччя між країнами та регіонами і не тільки між ними. Сюди втягуються цілі соціальні групи та окремі індивіди. Тнттти- ми словами, справжня глобалізація не закінчується винаходом глобальної технології або появою глобальних корпорацій. Це процес, здоровий розвиток якого обумовлює проходження його нормативних засад та цінностей через суспільну свідомість, через глобальні процеси у громадянському суспільстві. Від цього зале­жатиме, яких рис набере глобалізація в цих країнах або регіонах: позитивних чи негативних.

Проте, є й інша сторона медалі. Насамперед це стосується:

а) інтернаціоналізації економіки;

б) розвитку єдиної системи світового зв’язку;

в) активізації діяльності транснаціональних компаній;

г) заповнення інформаційного вакууму, який дозволяє індиві­дові легше орієнтуватися в сучасному світі, а головне — отриму­вати вчасно необхідну інформацію.

Глобалізація, яка побудована на демократичних, рівних для всіх принципах, може дати людям світу великі переваги. Т це під­тверджують аналітичні дослідження, що проведені міжнародни­ми організаціями. Вони показали, що процес глобалізації відкри­ває широкі перспективи для мільйонів людей в усьому світі.

До позитивних її аспектів дослідники відносять, зокрема, зрос­тання товарообігу, поява та розширення нових технологій, інозем­ні інвестиції, розвиток інформаційних мереж та Шетеї стимулю­ють нарощення потенціалу економічного зростання у всіх країнах світу, щораз більший доступ до інформації та демократичних ін­ституцій, стрімке зростання рівня й культури співпраці, що відпо­відає розширенню зайнятості, зниження рівня бідності й росту до­бробуту, а в цілому — прогресу людства, які створюють могутній потенціал розвитку в у нинішньому столітті. У цілому можна від­значити, що внаслідок змін у глобальній економіці в останній чве­рті минулого століття реальний валовий світовий продукт, що ви­значає сукупний обсяг економічної діяльності всіх людей у всіх країнах, більш ніж подвоївся. При цьому якість життя більшої час­тини населення покращилася внаслідок зростання доходів на душу населення, збільшення тривалості життя і підвищення рівня освіти. Глобальні ринки, глобальні технології, глобальні ідеї і глобальна солідарність можуть збагатити життя людей у всіх країнах і значно розширити можливості вибору. Зростання взаємозалежності між людьми стимулює формування загальних цінностей і загальної схильності до розвитку в глобальному масштабі.

Безпрецедентна експансія інвестицій і торгівлі, відкриття для міжнародної торгівлі найбільш населених регіонів світу і можли­востей для більшості країн, що розвиваються, підвищити рівень життя, все більше і більше поширення інформації і технологічних інновацій, а також прискорене збільшення робочих місць для ква­ліфікованих спеціалістів. Ці характерні риси глобалізації призвели до значного поширення багатства і процвітання у світі. Принципи глобального співробітництва звучать оптимістично і подають людству надію на підвищення рівня і якості життя.

Феномен глобалізації являє собою дуже складне явище, до якого не можна ставитися однозначно. Бо як і в кожному явищі, цей процес містить як позитивні, так і негативні аспекти. Глоба­лізація полягає не тільки у створенні єдиного світового ринку ти­пу капіталістичного. Вона також являє собою широкомасштабну гру інтересів, гру ризиковану і конфліктогенну. Деякі народи і країни можуть мати більші вигоди з цієї гри, деякі — менші, а деякі — і зовсім програти у великих перетвореннях на зламі ти­сячоліть. Адже справа полягає в тому, що якщо не пощастить по­сісти гарне «місце під сонцем» у тих єдиних у своєму роді зма­ганнях і співробітництві, то треба принаймні не дозволити відтіснити себе на периферію і не потрапити в глухий кут на око­лиці глобального містечка.

Новітні дослідження схиляються до збалансованого трактування суті глобалізації, демонструючи її нові можливості, переваги, з од­ного боку, а також викликали й загрози — з другого. Автори, що схильні до крайнього позитивістського визнання сутності глобалі­зації, говорять про глобалізацію як про «найяскравіший вияв про­гресу, який несе в собі невичерпні економічні та соціальні новації. Новації ці багато в чому є обнадійливими, причому не тільки за критерієм достатку невідомих раніше благ та послуг, а й з погляду дедалі виразливіших рис нового обличчя людства.

Глобалізація криє у собі чимало загроз, але разом з тим і на­дій. Рікардо Діас Гохляйтер, президент «Римського клубу» ви­значив такі головні напрямки, у яких мають розвиватися ґлобалі- заційні процеси:

п о-перше, добиватися екологічної рівноваги, по-друге, розвивати господарську конкурентоспроможність, по-третє, добиватися соціальної справедливости, по-четверте, підтримувати правову державу та демократію. Часто ці цілі заперечують одна одну, однак елімінувати жодну з них неможливо, оскільки це одразу робить недосяжними всі інші. Завдання полягає в їх балансуванні.