1. Політика як форма соціальної діяльності

Поняття «політика» походить від грец. рвШіке — «ми­стецтво управління державою». Однак сьогодні відомо про існу­вання різних інтерпретацій та концепцій політики, які можна згрупувати у три великі дослідницькі традиції: а)комунікативно- інтегративну; б) державно-владну (інституціональну); в) соціоло­гічну (конфліктологічну). Ці великі парадигми політики виникли в різний історичний час, який диктував специфічний зміст і фун­кції політики. Комунікативно-інтегративна концепція політики виникла в античній Греції, відобразив соціальну практику грець­ких міст-держав (полісів). Державно-владна парадигма — витвір переважно XVI — кінця XVII ст., коли відбувалося формування сучасних європейських політичних держав та форм державно- політичної діяльності. Соціологічна ж концепція політики порів­няно молода. Вона виникла лише в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. у зв’язку з формуванням сучасних масових індустріальних і постіндустріальних європейських держав з властивою ним соці­ологічною структурою.

Таким чином, як форма соціальної діяльності політика об’ єктивно є закономірним результатом історичного розвитку су­спільства і суспільних відносин. На відміну від матеріальної і ду­ховної діяльності, об’ єктом якої виступає природний і соціальний світ, а метою — забезпечення матеріальних і духовних благ, по­літика за своєю сутністю є організаційно-управлінською діяльні­стю, основне завдання якої полягає в забезпеченні умов для фун­кціонування першої.

На світанку виникнення суспільства організаційно-управлін­ська діяльність була вплетена у виробничу діяльність і не вико­нувала самостійної функції. Організація й коректування дій здій­снювалися самими учасниками в ході діяльності, оскільки сама справа підказувала, що, кому і як треба робити. Коли використо­вувані організаційні структури діяльності, приводили до успіху, вони закріплювались у вигляді певних правил, які і створювали логіку майбутньої сумісної діяльності. Разом із ускладненням життя утворювалося розмаїття його сфер, а отже, якісна різнома­нітність соціальної дійсності, особливо у зв’язку з опосередкова­ними формами взаємодії соціальних суб’єктів. З’явилась необ­хідність у виділенні організаційно-управлінської діяльності в самостійну функцію. Це означало, що її виконання тепер доруча­лося певній категорії людей. Виник особливий розподіл праці: на тих, хто здійснює матеріальну діяльність, і тих, хто її організує й керує нею. Для реалізації цієї функції виникла необхідність у створенні особливих установ, які одержали назву держави, а сама функція — політики. Таким чином, політика — це діяльність держави, через яку здійснюється організація й управління різни­ми видами соціальної діяльності, а також регулюються відноси­ни, що витікають з обміну результатами цієї діяльності.

Але політика, як і будь-яка діяльність, є цілеспрямованою. Це означає, що у суб’єкта політики ще до початку діяльності має бу­ти уявлення, образ тих організаційно-управлінських форм, в які потім буде втілена діяльність соціальних суб’єктів. Іншими сло­вами, суб’єкт політики перш ніж розпочати здійснення своїх фу­нкцій, повинен достатньо і кваліфіковано знати логіку майбут­ньої діяльності. Сама ж політика є діяльністю, через яку це знання опредмечується в реальні організаційно-управлінські фо­рми, тобто ідеальне «переходить» в матеріальне.

Політика пов’язана з усіма сферами суспільного життя, а та­кож з різними рівнями й формами суспільної свідомості. Особли­вого значення набуває діалектичний зв’язок політики з економі­кою. Суть цього зв’язку полягає в тому, що, з одного боку, політика найчастіше виступає найбільш загостреним вираженням економічних інтересів суб’єктів політичних відносин. У цьому сенсі політика, за визначенням В. І. Леніна, є концентрованим відбиттям економіки. Тобто політика — це сфера, що породжу­ється матеріально-виробничою, економічною основою суспільст­ва: економічні інтереси в кінцевому рахунку виступають як соці­альна причина політичних дій.

Але політика, у свою чергу, здійснює величезний вплив на розвиток економіки. Якщо повсякденні зміни в економіці, зазви­чай відбуваються під безпосереднім впливом продуктивних сил, що розвиваються, то докорінні зміни всього економічного уст­рою суспільства здійснюються під безпосереднім впливом полі­тики, через використання політичної влади для перебудови еко­номічних відносин. Таким чином, сфера політики володіє відносною самостійністю: логіка політичних дій та ідей не є про­стим віддзеркаленням логіки економічних відносин, що зумов­лює можливість і реальність суперечностей між об’ єктивною ло­гікою руху економіки й логікою політичних дій, які часто виникають і також у результаті недостатнього врахування полі­тикою закономірностей економічного розвитку. Якщо політика адекватно відображає потреби економічного розвитку, що назрі­ли, то вона стає силою, яка сприяє ефективній реалізації можли­востей, існуючих в економічній системі суспільства. Якщо ж по­літика виступає як абсолютизована влада, що прагне діяти в обхід економічної необхідності, то це приводить на практиці до волюнтаризму й авантюризму.

Великого значення для політики набуває її зв’язок з націо­нальною культурою і традиціями, оскільки в останніх закла­даються ті пріоритети й культурно-ціннісні орієнтації, що фо­рмують і підживлюють основні принципи, на яких значною мірою ґрунтуються й будуються політичні відносини та полі­тична діяльність.

Оскільки політика — це мистецтво управління, то для того, щоб бути дійсно мистецтвом, вона, по-перше, повинна ґрунтува­тися на досягненнях наук, а по-друге, відповідати вищим крите­ріям моральності, адже саме політична діяльність є найбільш від­повідальною з усіх видів соціальної діяльності.

Політика пов’язана передусім з владою і державою (М. Ве­бер), адже вона означає прагнення до участі у владі або до вияв­лення впливу на розподіл влади або між державами, або всереди­ні держави між групами людей, наділених владою, чи тих, хто прагне влади.